Попереджаю: нередаговане;-)
- А ку-ку! А де моє сонечко? А де моя донечка? Чиї оченят очка ще сплять? До-о-ню, солоденьке моє, прокидайся!
Ніжний дотик до плеча – і Ксеня розплющила очі. Сни поховались по кутках, порозповзались по домівках – і гайда др...

Надвечір того ж дня до Івана Герасимовича постукали в двері.
- Заходьте, - втомлено мовив, злазячи з лежанки, господар.
Зайшли якісь молодята з дитиною на руках.
- Чиї будете, діти? – перепитав Іван Герасимович, бо молодих у селі знав поганенько.
- Чи...

Вдень квітневе небо було таким прозорим, що колір в ньому ледь помічався, а на вечір воно насичувалося відтінками бузкового і фіолетового. Івась стояв у вузькому дворику-колодязі, яких ще чимало збереглося в Старому місті, та дивився на це небо, і воно в ...

     До Івана Герасимовича Букринського самотина липла, як павутина зі стелі до капелюха. За Голодомору погубив на тому світі батьків і братів із сестрами. По війні, щоправда, одружився на такій же самотині, як і сам, надбав двоє діток, думав – щастя заві...

Навіть не намагайся! І не лякай мене отією гарячою штукою! І не дивись на мене насуплено! Ні! Я ніколи не стану інакшим, чуєш? Ні-ко-ли! В принципі, хто б говорив! Сама така!
Ну-ну, спробуй-спробуй!Ай!Ай, пече ж, заразо! Себе б спробувала присмалити гаря...

Шість років не ступала Катерина на подвір’я сестриного чоловіка, аж оце, на весілля племінника, заявилася. Відсиділа за столом належне, подарунок вручила, заспішила додому.
- Катю, куди так швидко? – стрів у воротях кум Ладик.
- Хай боронить Бог у відьм...

Текст видалено автором твору...

Стара йде. Човгає потихеньку по припилюченій дорозі, збиває роси вилощеною, висованою до блиску палицею, будить поля. Йде.
Чорна пахуча земля засіяна-засаджена молиться, клячучи перед сонцем, мов під іконою, простягає руки до сині небесної: дай щасливо д...

Зароджуючись у потилиці, біль розповзався чолом, безжально смикав за нерви, виграючи на них важку мелодію болю. Я все глибше поринала у той стан маленької нірвани, коли голоси ставали невпізнаваними, а думки – жалкими. Навколо гула, волала, в’їдалася в мо...

Наступного дня не мав Іван спокою. Де б не ходив, за що б не брався, в очах стояла Іра. Мов у сімнадцять літ повернувся, мов бачив її не двадцять тисяч разів до цього, а перший раз на віку стрів. Згадував кожну мить, кожен порух минулого дня, згадував нед...