Вона уторопала, що ця окаянна тінь розоряє її, спричинює різку рану, мимовільне страховище, хиряве коливання контурів тілесної аури. Вона ні на мент не забула усю ваготу надлишкового продовження власної глини, тіла й душі в розмір ангельських крил. Коли з...

Та жінка просякнула в мій котедж ополуночі. Сіла в крісло й запитала, чи не турбує своєю наявністю.  “Ні!” відповів я. Я знав що вона… не існує. Не може існувати отака виняткова постать. Хіба що тільки вві сні, чи напередодні смерті. Увійти опівночі в чуж...

2.

Пахло падлом. Напнута злиняла смердючість сочилась в процідженій ранковій пів пітьмі. Повітря ставало якимсь важкішим і темнішим. Блукало сонними коридорами. Віхтьовими крилами стукалось в скляні і целюлозні віконця чи підвіконня. Смерділо і, майже,...

1.

Прокинувся. Добре, що прокинувся. Міг і померти. Уві сні він помер. Але, добре, що прокинувся. Своєчасно. Ні на мент пізніше. Ні, на мить раніше. Вчасно. Саме тоді коли дуплянка з його шиї починала кріпнути. Залишалось ще кілька видихів. Якнайменше...

Ти живеш, можливо, й не знаючи для чого, бо зрештою яке це має значення – ти вже є…
Ти живеш, можливо, й не зважаючи на те що маєш волю до життя… Що, наче, твої невидимі крила підносить тебе над рутиною буденності й надає незнаний, неосяжний, новий та ...

В клаптик небесної сині,
видимий поміж висотками,
раптом закрався Місяць,
нівелювавши колір.
Біле, до болю, сяйво
вдиралося в сонний погляд.
Відбирало думки й спокій,
просверлювало наскрізь мізки.
Розпочинався жовтень.

Величезне коло Місяця
ві...

– А знаєш, ти був правий –
воно не варте безсмертя,
сиропне те існування
під вічно сонячним небом...

Йому було б просто нудно
без нас лишитися раптом
у заростях цих едемських
серед тварин безсловесних.

Він каже, що всіх любов’ю
небесною вкрив...

"коли стоять буде душа моя
на тім порозі - Пекла... або Раю..."
(Михайло Ісаєвич "Суть усіх начал...")


А стежка до раю не має порогу.
До неї звикаєм, стоптавши дорогу.
Прош...

– Занадто близько
була мулета
від твого тіла,
о, матадоре,
не врятували
ні амулети,
ні хрипле Santa,
ні вічне море.
– Ти бачив, як цвіте авокадо,
коли весна починає зріти?
– Вже час, еl show es acabado*,
Adiós**, сеньй...

Що лишається від людини, коли вона йде? Йде з родини, з дому, з міста, з життя? Пам'ять? Тіні на стіні? Відблиски очуттів, думок і кроків, навіки вбиті в бруківку старих вулиць, в залізні столітні сходи? Відблиски, що лишились на корі дерев, біля яких вон...