Серце народжується у білому лотосі,
Вічне кохання його духмяність.
Поки дітьми були, ми за руки трималися,
Стали дорослими, палимо храми.

Храм — це душа твоя, заводійка й відлюдниця,
З сонцем заручена, віддана горам.
Інший — непослух мій, так запі...

Мені це правда не до тями
було то, чи лише здалось -
на дереві межи хрестами
кричить довірливий христос.

А на високій гілці янгол
рябеньким стріпує крилом,
цвірінькаючи, як за рангом
довіку складено було.

На дні волаючи молитву,
ще захлинаєть...

Ця жінка, ніби осінь золотава.
Ще світла, тепла, щира і ласкава.
Вона така, як осінь ця казкова.
Душа її – феєрія квіткова.

Ця жінка – осінь, пані загадкова.
Вона, як тиша щемна, світанкова.
Хоча життя біжить, як літня злива.
В задумі йде, але ...

В морозну ніч світили зорі
і зачудований я снив.
В багатовимірнім просторі
думки снували дуже кволі
стан невагомості п’янив.

В якийсь момент я усвідомив,
що біль від холоду минув.
Спочатку вивертав, судомив,
ламав і навіть знерухомив
та врешті ...

Ніч. День.
За гранню прожитих років,
Без балачок і без дзвінків.
Трухлявієш неначе пень.

День. Ніч.
І невимовлена печаль,
Тупий та безпорадний жаль
Ніяк не заберуться з пліч.

Пусто.
Червивий місяць як більмо.
А ми лишились й живемо.
І безпо...

Він невиправний оптиміст:
ніколи не шукає броду
і знов у місячну погоду
босоніж рухається вниз.

І там по схилам берегів
вздовж течії світобудови
не відчуваючи утоми
блукає поміж дивних снів.

То й що, що чорна смуга ця?
Вона лише передумова,
...

Подивись на свою руку,
зазирни у диво-всесвіт,
затримай в собі цю думку -
і почуєш срібний плескіт.

Та вони все вислизають…
Раз, - і більше не впіймаєш
відчуття́, що осяяють
та ідуть. Ти пам'ятаєш

ті, інакші наші роки,
що в ночах сліпих...

Почалася осінь.
Діти спалюють листя, як старість.
Біля старої школи
Стара вчителька проходить,
Несе у торбинці жменю рим.

Як обрати між тим, чого не буде,
І тим, чого не стало?

Антени погнув учора сильний вітер.
Того ніхто вже не помітить.
А ...

Вона живе на узбіччі дороги
Неподалік лісу: стара-престара, знічена, забута,
З помарнілим від спраги обличчям і розпорошеними думками.
Сидить отут, на опічку хати, і виглядає блудного сина,
З року в рік, підперши важкі повіки гілляччям.
В очах її – д...

Чистий аркуш хвилює безмовним тремтінням почину,
Нескінченним багатством можливостей втілення форм.
Я дивлюсь ніби крізь і, здається, шукаю причину
Щоб уникнути долі на ньому писати притьмом.

Тільки досить відмовок і досить мабуть блазнювати
І чек...