Від неї залишились самі очі,
від нього, колишнього, - сама тінь.

З погляду циніка:
розбитна тітка з цигаркою в зубах і
безнадійний лох, ображений
на життя і людей.

З погляду симпатика:
потерта, проте не зламана
життям жіночка і
мрійник з сиви...

Осінній день, на зустрічі багатий,
відкинув геть усі марні жалі.
Хай, може, дощ, але у тебе свято:
врожай на усмішки, медових слів рої.

Та десь у серці, вереснем зігріта,
озветься раптом, як старі листи,
тонка, як нитка бабиного літа,
забута мрія...

Твої обійми - крижані,
І губи - ніби лід.
Ти задля іншої згубив
Душі своєї цвіт.

Гаразд, іди і не вертай.
Тебе від лиха й зваб
Сама лише моя любов
Урятувать могла б.
...

Тільки ранок на порозі,
Мозок сохне від турбот.
На селі усі при ділі.
Сад, худоба і город.

Клопіт мій, мопед "Карпати",
Залишився без коліс.
Хай їм грець. Пробиті шини
Можуть довести до сліз.

За посилкою на пошту.
Розпакую - от дива:
Запчас...

Негайно, нахабно чи нелегально, нагально,
В двері - за двері, в вікно за вікном, у вікно,
Verte! Вперто: дерти, пити, -давай на овально?
ВіК, ВіКтор, повіки, щосили гасити, там, де вино.

Воно чи вікно?Verte? Чи вперто?
Листи, посилки, ксиви, ґазет...

І знову холод, дощ і сум.
І знову осінь.
Назустріч янголи без крил.
А мрії босі.

У світі множаться гріхи -
І смерть не спише.
Слова, замерзлі на грудки,
Любов надише.

Виловлює рука смартфон
Й новини зрання.
У нас дві теми, як завжди, -
В...

все –
одне й те ж саме
лиш собі самому
рівне безліч раз…

***

всяка річ –
одне й воднораз в-се
втім не способом взаємин…

***

нема нічого в Бога
що не було б у тварі
й навпаки…...

  «Даю моїй надії
    Серця жертовну офіру…»
                     (Гійом Аполлінер)

Десь далеко від наших снів,
Далеко-далеко від квітучої вишні,
Де джмелі не гудуть солодкаво,
А час міряють солідами та флоринами,
Все той же дож Теодато Іпато* ...

аби залежність
була насправді
безсмертними були би
всі…

***

гру яви та уяви
плутають
із залежністю речей…

***

створінь залежність –
Творця залежність
від усіх своїх створінь…

P.S.

незалежність тварі –
незалежність Бога
від свої...

Присвячую Миколі Федосійовичу Артищуку


Ти повертаєшся до дому стежкою тихо-
тихо,
і чуєш як дзюрчить струмок і співають
птахи,
як довкола шелестить листя і шумить
трава
і запах Землі проникає скрізь і
зачаровує...

Он, за рідколіссям блисне ...