Пташата зір із місяця гнізда
Розчешуть крильми неба тайну синь.
Щасливі впадуть в травах чи в садах.
Сховає ніч їх світла голоси.

У нотах зір мелодій дивних вир:
В них бубна й скрипки тан, труби й цимбал.
Шукаю я між зоряних лавин
Любові й суму...

Так вітер б'є у те вікно
і тихо в душу проникає,
він є у сприйняті те зло,
що мене добре і незнає.

Він рветься в Дім, до самих меж,
щоб його так розкласти в силі...
При світлі цих Страшних Пожеж
де душі є й слабкі й безсиллі...

Він тихо так см...

Як добре те, що світ в мені живе
й радіє своїм цвітом і хотінням,
і з нього неповторністю війне,
що стане тим найвищим правочинням.
А ставши так - ударить по руках
і в ріках тих, судин знайде ще землі...
А хтось осягне, що він - вільний птах
і шуга...

Я тут лишень, присутній при кінці
епохи темної, що так зникає в темінь.
Яку створили темнії жерці
у Душу Людства, кинувши свій невід...
І крапка світу стане до кінця
страшним питанням в тих легендах-казках,
але Боги, покладуть лавр вінця
на те чоло...

Молодіють бажання у літніх,
а тіла все до грудня так йдуть...
Ми не знаєм себе повнолітніх,
а дитячих у нас не знайдуть...

Ми не знаєм себе і нівроку
забуваєм, й фальшуєм себе...
Розбавляєм в безликім потоку
і говорим, що нас і не є.

Нас не є ...

Рум'янком пахне ранок на селі
і тихо спочивають трави в полі,
щось тихо замовкає у мені
і далі в мить звучить на видноколі...

А та дорога тягнеться собі
і поринають в пил мої бажання.
Як мало митей у земній добі,
але доволі, воль й того жадання.....

брякнуть кров’ю
мозолі вишні:
муляє кісточка м'якуш…

***

я-
було спочатку
потім Єва
Бог
Адам
й в кінці
-блуко…

***

зірвали вишні
нігті цвіту
на пучках виступила кров…...

Місто пульсує на голці даркнету;
й обрізаний простір і стягнута мить,
страшне божевілля проникло в планету
і може її, так на попіл спалить...

І зорі так зникли, у просторі долі,
й ліхтарні не світять, і люди нейдуть,
Їх душі попали, у сіті не вол...

смерть і вбивство –
Творця синонім в світі
в якому в-се не-є…

***

творять образ Бога
із не-є
вторячи Його творінню…

***

образ Бога
створений з не-є –
виправдання вбивства инших…...

Перед першим снігом тремтять руки на вітрі
ці листки дерева-тіла;
вечір холодний заглядає у шиби,
ще через мить, і дорога вдень біла.

А далі ліси, і простори безкраї,
і синє небо, тускніє і меркне,
зникає цей світ у невидимій чарі
і його угледіть...