Вечірка, бал - забави ці
Мені ні з чим пиріг.
Лишень просиджую стільці
Сама, ні в сих, ні в тих.
Не курять фіміам мені,
Навколо ж Неї рій!
Адже мені сімнадцять літ,
І сорок дев’ять Їй.
Рум’янець мій і той стає
Підставою для сліз:
То зашаріюся до п’ят,
То сполотніє ніс.
Її ж лице - взірцевий сад
Із маків та лелій.
Бо не сімнадцять вже давно
А сорок дев’ять Їй .
Коли б перемогти Її
Хоч раз я мала шанс!
Чи втяти з оперетки щось,
а не дурний романс?
Зганьблюсь і знічусь - ось фінал
Усіх моїх затій...
Мені ж бо лиш сімнадцять літ,
А сорок дев’ять - Їй!
Мов хмара ринуть юнаки -
Прочовгали поріг!
Однолітці своїх бабусь
Встилаються до ніг.
За рикшею Її - ескорт!
А я - хоч їдь, хоч стій...
Сімнадцять вбогих літ мені,
І сорок дев’ять Їй!
Поїде верхи - знов кортеж.
Вона їх зве «пажі»;
Я ж плентаюсь сама в хвості,
Навколо ні душі.
На балі попри рюші всі
За вальсом гаю вальс...
Де ж сорок дев’ять ви мої?
Як дочекатись вас?
Я в неї «люба» й «пташеня»,
Ще й «дівчинка моя».
Та все затьмарює мене,
завжди позаду я.
Шле кавалерів, тільки тих,
Що не потрібні їй.
Їй, в сорок дев’ять, - молоді,
Сімнадцятці - старі.....
Але одряхне і вона,
Контрдансам буде край!
Тоді кромішне пекло це
Обернеться на рай.
Тоді здобуде кожна з нас
Належне від життя:
Вісімдесят один Вона,
А сорок дев’ять - я!
Оригінал:
My Rival
I go to concert, party, ball—
What profit is in these?
I sit alone against the wall
And strive to look at ease.
The incense that is mine by right
They burn before her shrine;
And that's because I'm seventeen
And She is forty-nine.
I cannot check my girlish blush,
My color comes and goes;
I redden to my finger-tips,
And sometimes to my nose.
But She is white where white should be,
And red where red should shine.
The blush that flies at seventeen
Is fixed at forty-nine.
I wish I had Her constant cheek;
I wish that I could sing
All sorts of funny little songs,
Not quite the proper thing.
I'm very gauche and very shy,
Her jokes aren't in my line;
And, worst of all, I'm seventeen
While She is forty-nine.
The young men come, the young men go
Each pink and white and neat,
She's older than their mothers, but
They grovel at Her feet.
They walk beside Her 'rickshaw wheels—
None ever walk by mine;
And that's because I'm seventeen
And She is forty-nine.
She rides with half a dozen men,
(She calls them "boys" and "mashers")
I trot along the Mall alone;
My prettiest frocks and sashes
Don't help to fill my programme-card,
And vainly I repine
From ten to two A.M. Ah me!
Would I were forty-nine!
She calls me "darling," "pet," and "dear,"
And "sweet retiring maid."
I'm always at the back, I know,
She puts me in the shade.
She introduces me to men,
"Cast" lovers, I opine,
For sixty takes to seventeen,
Nineteen to forty-nine.
But even She must older grow
And end Her dancing days,
She can't go on forever so
At concerts, balls and plays.
One ray of priceless hope I see
Before my footsteps shine;
Just think, that She'll be eighty-one
When I am forty-nine.
