Тростина, медяки і жмут ключів,
Замок слухняний, гральні карти, дошка,
Папір, весь списаний думками й, може,
Їх вже не прочитають за моїх днів.
Розкрита книга, квітка на полях –
Як пам*ятка про вечір незабутній,
Що, як все інше, канув в забуття,
Й глядить світанок мій незбутній
З багряного люстра. Скільки речей –
Пороги, цвяхи, книги, терпуги,
Що служать нам, як мовчазні раби,
В яких нема ні рота, ні очей.
Вони переживуть про нас і згадку;
Не маючи про наш відхід і гадки.
