Ключі, замок, монети, патериця,
Нечитані, пожовклі вже, нотатки,
Їх встигнуть прочитати? Ти спочатку
Лічи дні мОї… Карти і стільниця,
На ній же – книга, де між сторінками
Суха хвіялка – символ вечоровий,
Що незабутній і забутий нами.
В свічаді вечір вже багрянить брови,
Палає в нім світанок ілюзорний.
Всі речі: напилки, склянки і цвяхи –
Вони нам служать, мов раби-невдахи,
Сліпі, мабуть, та ж дивно-неповторні!
Їм жити тут, де забуття пропало,
А хто їм скаже – нас уже не стало.
