Ціпок, монети, ключниця залізна,
І шахівниця, й карти, і замок.
Нотатки – прочитати їх у строк
Залишений мені не зможуть – пізно.
І книга, та між сторінок в осмуті
Фіалка, як вечірній обеліск,
Зів’ялий незабутній і забутий,
І люстро, де тремтить червоний блиск
Призахідного досвітку мани.
Пороги, терпуги, склянки і цвяхи...
О скільки тих рабів – речей та лахів,
Німих, утаємничених! Вони
Переживуть забуті наші міти,
Не знаючи, що нас нема на світі.
