Коли вода всесвітнього потопу
Вернула знов туди, звідкіль прийшла,
Із піни хвиль і ледь жива потрохи
Кохання тихо вибрела душа,
І розчинилася в повітрі, поки
Не вгамувався грізний бурі шал.
І диваки ще є такі між нас -
Цю суміш п’ють, в якій живе вона.
Ні нагород за те, ані покари
Не ждуть, а просто западають в сон,
І раптом потрапляють в унісон,
І снять удвох, удвох коханням марять…
Ген за обрій цьому почуттю
Вдаль пливти, неначе кораблю,
Ніж спізнаєш: подиху й життю
Знак «дорівнює» до «я люблю!»
Без ліку буде подорожей дальніх,
Кохання – це великий материк!
І лицарям своїм воно безжально
Накаже тамувати стогін, крик,
Розлук долати обшири безкрайні -
Без супокою й сну спочинок зник…
Не збочать із путі шаленці вже,
Не завелика будь-яка із жертв.
А треба - і життям би ризикнули,
Аби не розірвати й зберегти
Міст чарівний, невидимий, крихкий,
Який між них кохання натягнуло…
Вітер свіжий обраних збивав,
І п’янив, і з мертвих воскрешав,
Бо якщо ніколи не кохав,
Ти не дихав і не жив, на жаль!
Лиш ті, що захлиснулися коханням,
Нас не почують, хоч щосили клич.
Базіки рахували їхні рани,
Вони ж платили кров’ю й полягли.
Свічки палали і у путь останню
Кохані, що загинули, пішли…
Так дивовижно в такт і в унісон
Співають душі в квітах їх разом.
У подих злитися на вічність тихо,
Зустрітися зітханнями – вуст сон –
На перехрестях Всесвіту, між сонць,
Щоб на ламких мостах минати лихо…
Я степи коханим застелю,
Снять чи ні, хай їх пісні пливуть!
Дихаю – а отже, я люблю!
Я люблю - а, отже, я живу!
Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась любовь
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было сорок сороков.
И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь.
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...
Только чувству, словно кораблю,
Долго оставаться на плаву,
Прежде чем узнать, что "я люблю",-
То же, что дышу, или живу!
И вдоволь будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Все строже станет спрашивать она.
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить.
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...
Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит, и не жил, и не дышал!
Но многих захлебнувшихся любовью,
Не докричишься, сколько не зови...
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибшим от невиданной любви...
Их голосам дано сливаться в такт,
И душам их дано бродить в цветах.
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...
Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!
