Криниць забутих ваба, старих часомірів,
Тріснутих скрипок, що на горищі принишкли,
Синій прах незабудки, що в’ївся у книжку, -
Ось дитинства мого таїна та чарівність.
Ключі погнуті, іржаві купчив навіщось -
Двері незнані, певно, надибати мріяв.
Там ховаються замки за тими дверима,
Там вельможі погорді в колетах і брижах.
Ліхтар магічний сяяв наче світ примарний,
Під склом – метелики, немов моріг квітчастий.
І дуже довго я збирав поштові марки.
У мандрівках своїх забував і про час я -
Світ на долоні, як тільки розгорнеш клясер.
Сон дивний, сон нестямний, як щастя… як щастя….
Оригінал:
DZIECIŃSTWO
Poezja starych studni, zepsutych zegarów,
Strychu i niemych skrzypiec pękniętych bez grajka,
Zżółkła księga, gdzie uschła niezapominajka
Drzemie - były dzieciństwu memu lasem czarów...
Zbierałem zardzewiałe, stare klucze... Bajka
Szeptała mi, że klucz jest dziwnym darem darów,
Ze otworzy mi zamki skryte w tajny parów,
Gdzie wejdę - blady książę z obrazu Van Dycka.
Motyle-m potem zbierał, magicznej latarki
Cuda wywoływałem na ściennej tapecie
I gromadziłem długi czas pocztowe marki...
Bo było to jak podróż szalona po świecie,
Pełne przygód odjazdy w wszystkie świata częście...
Sen słodki, niedorzeczny, jak szczęście... jak szczęście...
