Криниць забутих ваба, старих часомірів,
Тріснутих скрипок, що на горищі принишкли,
Синій прах незабудки, що в’ївся у книжку, -
Ось дитинства мого таїна та чарівність.
Ключі погнуті, іржаві купчив навіщось -
Двері незнані, певно, надибати мріяв.
Там ховаються замки за тими дверима,
Там вельможі погорді в колетах і брижах.
Ліхтар магічний сяяв наче світ примарний,
Під склом – метелики, немов моріг квітчастий.
І дуже довго я збирав поштові марки.
У мандрівках своїх забував і про час я -
Світ на долоні, як тільки розгорнеш клясер.
Сон дивний, сон нестямний, як щастя… як щастя….
