Пісні старих криниць, закинутих горищ,
Де скрипка тріснута враз бренькне без причини,
В пожовклім томику зів'яла конюшина
Дріма – мій дивосвіт дитячої пори...
Старі ключі тоді вишукував щоднини,
Бо вірив: ключ — то дар понад усі дари -
Відчинить вхід до таємничої гори.
Увійду – князь блідий з полотен старовинних.
Метеликів прудких наздоганяв у парку,
Влаштовував театр у світлі ліхтаря
І добрих десять літ збирав поштові марки...
Бо то були шалені мандри за моря,
Навколосвітніх див й пригод причастя...
Солодкі марення, безглузді, наче щастя...
