Балади часоміру й старої криниці,
Подри й німої скрипки без струн і музики,
Зжовкла книга, де квітка заснула навіки,
Дивні в моїм дитинстві сплітали вервиці…
Іржаві збирав я ключі… Висохлі ріки
Знали, що замків одкрию всі таємниці,
Що увійду в забуті собори, дзвіниці –
Й там з образів Ван Дейка освітяться лики.
Потім я марки збирав і грав в Аладіна,
Тер чарівну ліхтарню, – в чеканні пречуда
Різні химери із рук виводив на стінах…
Так і скінчились мандри по всіх тих усюдах,
Наче роману з пригод шалена зав’язка…
Сон хмільний, фантастичний, мов казка… мов казка…
