Дві стежки вели через жовтий ліс.
Не роздвоївшись, піти обома,
на жаль, я не міг. Я стояв та із
розвилки вздовж однієї дививсь,
як у підліску зникала вона.
Тоді я рушив по другій, такій
же гарній, чи навіть гарнішій, бо
трава просила пройтись по ній;
та, може, там слід залишивши мій,
я вигляди вирівняв у обох.
Однаково стежки лежали, де
в листві не чорніли іще сліди.
На першу ступив би я в інший день!
Та шлях до наступних шляхів веде —
я знав, що навряд чи вернусь сюди.
Про це я, зітхнувши, скажу, коли
роки і роки промайнуть, що дим:
з розвилки дві стежки у ліс вели.
Я йти нетоптаною волів,
усю різницю створивши тим.
-----------------------------------------------------
The road not taken
(Robert Frost)
Two roads diverged in a yellow wood,
And sorry I could not travel both
And be one traveler, long I stood
And looked down one as far as I could
To where it bent in the undergrowth;
Then took the other, as just as fair,
And having perhaps the better claim,
Because it was grassy and wanted wear;
Though as for that the passing there
Had worn them really about the same,
And both that morning equally lay
In leaves no step had trodden black.
Oh, I kept the first for another day!
Yet knowing how way leads on to way,
I doubted if I should ever come back.
I shall be telling this with a sigh
Somewhere ages and ages hence:
Two roads diverged in a wood, and I —
I took the one less traveled by,
And that has made all the difference.
