Два шляхи розійшлись серед гаю,
Я ж один був – роздвоїтись годі.
Став дивитись, як перший петляє
Поміж буйства осіннього маю
І ховається в хащах, мов злодій.
Врешті другий обрав, трохи важчий...
Так здавалось – їй-Богу, не брешу –
Бо заріс він бадиллям добряче
І митарства пророчив... Одначе
Мало чим він різнився із першим.
І обидва, не діткнуті кроком,
Незліченні таїли пригоди.
Перший шлях я зоставив до строку,
Хоч і знав, що шляхи – мов потоки,
І вернути не буде нагоди.
А колись, літ за двадцять – не знаю -
Я, напевне, казатиму внукам:
Два шляхи розійшлись серед гаю.
Я гадав, що я свій обираю -
В цьому була, малята, і штука.
