Два манівці завертали в гай
Жалів я, що двох не обереш,
Стояв я довго між ними - та й
Один провів за той виднокрай,
Де він ховався серед дерев.
Я вибрав інший такий самий,
Що мав очевидно ліпший шанс,
Бо був зарослий і йти за ним
Просив насправді - хоча й людьми
Так само ходжений був не раз.
І листям ранок обох мостив,
І жоден з них не торкався п’ят.
Як першим завжди хотів пройти!
Та відав вдачу їх в даль вести
Я сумнів мав повернуть назад.
Зітхнувши, я розповім про це,
Багато літ проминуть і зим:
На роздоріжжі в гаю був сенс -
Я крокував одним манівцем
І в цьому різниця є з другим.
