Крізь жовтий ліс два шляхи вели,
Шкода, не пройти мені обох,
І перший я оцінив, коли
Слідив, як тіні вперед пливли
У пролісок, де починався мох.
Тож другий обраний мною став,
Заріс травою – не видно меж,
Тому, напевно, мав більше прав,
Хоча обманював тих, хто грав,
Бо сам необачно топтав їх теж.
І ранок листям укрив шляхи…
Я перший забув, я ним не снив,
Хоча розумів: лише птахи,
А не старіючі дітлахи,
Щороку вертають до рідних нив.
Втім, через сивих багато літ,
Коли необхідність справ мене
Не буде вже заганяти в піт,
Далекий вибір залишить звіт: Різниця ховалась у тому «не».
