Дороги дві вели в пожовклий ліс,
По двох водночас я, на жаль, не міг
Йти, між доріг тоді спинився, і з
Розпуття я на першу глянув крізь
Просіку, доки та не йшла за ріг;
Тоді на другу: тої ж довжини
Геть цікавішим був мені відрізок:
Поріс травою, геть не сходжений,
Цей шлях мав торувати кожен - ним
Пройдеш лиш вберігаючись від різок,
Той ранок рівно листям вкрив обох і
Їх жоден крок збудити ще не встиг.
На потім першу я лишив дорогу!
Я знав, незвідані стежки у Бога,
Що ще вернусь - не мав надій пустих.
Якось, коли роки рокенні минуть,
Мабуть я зітхатиму, кажучи так:
Дорогу тоді я полишив одну
І вибрав таку, що вела в глушину,
Той вибір був вибором шляху життя.
