За верлібри тобі розповім,
Про класичні, природно – французькі.
Як богам, поклонявся би їм –
Римувались лише б. Тільки дзуськи –
Неможливо в них рими знайти,
Та і ритміку квалітативну
Не відчути. Послухай-но, ти,
Гармонійність поезії дивну
У текучості звуків і слів
Відчуваєш у вервечках літер?
Не вдається… Чого ж ти хотів?
Це свободи словесної вітер.
Не твоєю є форма ота,
А взірцем поетичної школи
І поезій така висота,
На яку не піднятись ніколи
Альпіністам, з якими якраз
Я збирався зухвало залізти
На художньо-вербальний Кавказ,
Та розбіглись чомусь альпіністи.
Нецікавим здається їм пік,
Може, вабить Олімп чи Говерла.
І інструктор з мотузкою втік,
А надія на успіх померла…
