Як хвиля голубить пісок та мушлі
Б‘ється об скелі високі,
Так ніжно по тілу скрадається діва
цілує розхристані перса
Западинки теплі випещує вміло,
Години ранкові
найліпші для ніжностей сонних.
Прозора фіранка
колишеться кволо, Плеяди щезають
на небі.
Здригнулись зап‘ястя у срібних браслетах –
вужем прохолода
вповзла до кімнати, росою запахли фіалки
у глеках.
Попадали долі з намиста коштовні сапфіри,
О Псапфа!
Ця ніч, мов крадійка, ховається в темній
альтанці, щоб потім
Приходити вкотре до ложа у фалдах одежі
твоєї коханки –
твоєї посестри, о Псапфо!
Цілуй до безтями,
цнотливого тіла пелюстки надламуй
Троянди червоні
сплелися короною в косах, як персні рубінові
На запиналі
проміння криваво-ранкове.
Прекрасна Аврора ходи не зупинить,
не стишить
повітряних кроків. Ще Лесбос дрімає
у затінку квітів
Засмаглі красуні у млявій знемозі
шепочуть до сяйва Зорі
«Калімера!»
