Геть із моїх очей! – скорюсь одразу.
Геть з мого серця! – присуд сповню сам.
Геть з пам’яті! – о ні, того наказу
Ніколи вже не виконати нам...
Темніша тінь, коли здалека пада
І серце огорта важким крилом, -
Так де б не був, не знайду я розради, -
А нести тугу треба нам обом.
Навіки - в час тривоги чи спокою,
В години щастя чи у мить журби,
Завжди і всюди буду я з тобою,
Бо частку серця я лишив тобі.
Коли на самоті в порожній залі
Рукою арфи колихнеш струну,
Згадаєш: так, о цій порі співала
Колись цю пісню ти уже йому…
Чи на балу в хвилини супокою
Торкнеться світлий спогад твоїх скронь -
Згадаєш: так сидів він тут зі мною,
Так у каміні зблискував вогонь...
Розкриєш книжку, де зловісна доля
Сердець палких кохання розіб’є, -
Подумаєш, зітхнувши: повне болю,
Таким було життя твоє й моє...
А якщо автор спробує зродити
Кохання в серцях, що важкі від ран,
Загасиш свічку і зітхнеш тоді ти:
Чому так не скінчився наш роман?
Аж раптом темінь ночі рвійним блиском
Розітне грім, стривожить спокій дум, -
Подумаєш, що серце моє близько,
Але душа втолить не може сум.
Так у часи тривоги чи спокою,
В години щастя чи у мить журби,
Завжди і всюди буду я з тобою,
Бо частку серця я лишив тобі.
DO M..., Adam Mickiewicz
Precz z moich oczu!... posłucham od razu,
Precz z mego serca!... i serce posłucha,
Precz z mej pamięci!... nie tego rozkazu
Moja i twoja pamięć nie posłucha.
Jak cień tym dłuższy, gdy padnie z daleka,
Tym szerzej koło żałobne roztoczy, -
Tak moja postać, im dalej ucieka,
Tym grubszym kirem twą pamięć pomroczy.
Na każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił.
Czy zadumana w samotnej komorze
Do arfy zbliżysz nieumyślną rękę,
Przypomnisz sobie: właśnie o tej porze
Śpiewałam jemu tę samę piosenkę.
Czy to na balu w chwilach odpoczynku
Siędziesz, nim muzyk tańce zapowiedział,
Obaczysz próżne miejsce przy kominku,
Pomyślisz sobie: on tam ze mną siedział.
Czy książkę weźmiesz, gdzie smutnym wyrokiem
Stargane ujrzysz kochanków nadzieje,
Złożywszy książkę z westchnieniem głębokiem,
Pomyślisz sobie: ach! to nasze dzieje...
A jeśli autor po zawiłej probie
Parę miłośną na ostatek złączył,
Zagasisz świecę i pomyślisz sobie:
Czemu nasz romans tak się nie zakończył?...
Wtem błyskawica nocna zamigoce:
Sucha w ogrodzie zaszeleszczy grusza
I puszczyk z jękiem w okno zalopoce...
Pomyślisz sobie, że to moja dusza.
Tak w każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił.
