Хай собі інші книги пишуть. Навіть
хай слава їм з гори дзвенить у срібні дзвони,
я книг писать не вмію, і не прагну слави –
сервус, Мадонно.
Та й не для мене спокій книг високосяйних,
і не для мене сонце, весни й рута сонна.
З дощем і вітром ніч проводжу, завше п’яний –
сервус, Мадонно.
До мене були інші. Інші прийдуть після.
Бо смерть – лише мілка ріка, життя ж – бездонна.
Усе, мов сон дурний, що мариться з похмілля –
сервус, Мадонно.
Ти вбрана в лілій золотаву оторочку,
дитинства мого квітів, мовчазна і скромна.
Росою змивши бруд, сплету тобі віночок –
сервус, Мадонно.
Вінком митця не гребуй, горе-хулігана;
писаки мене знають, ще й жандармів сонми.
А ти – ти моя мати, муза і кохана –
сервус, Мадонно.
