То моя клятьба – народу перевити струпи ран,
Бо ж чому повинні гнисти мої сестри і брати?
Якщо ж я народу ради крові з серця не віддам,
Хай вона навіки всохне, не шумує без мети.
То моя клятьба – принести світло в мій нужденний край.
Бо ж чому не може бачить брата брат в пітьмі ночей?
Якщо ж я побачу кривду й не здригнуся від ридань,
Хай не сльози – кров рікою потече з моїх очей.
То моя клятьба – померти за народ, моя клятьба.
Я ж бо бачу, я ж бо знаю, сльози їм з очей зітру.
Хоч би й ханом Курултаю, став без зору і знаття –
Все одно черва поточить коли врешті я помру.
