«66 сонет».
Я не втратив силу, змагаючись з життям на смерть!
Терзає мені душу злиденна гідність “праведних”!
Відверта пустка – їх оселя – буяє кольорами язв!
Бо ВІРА знову втоптана в багно!
В пошані злого прояв – золото і слава!
Добро ображене сумлінням нечестивих!
Істина блукає лабіринтами зневаг!
Честь і доблесть…влада в казці їм знайшла притулок!
Мовчання совісті – це спокій смирних і покараних митців!
Тупість і невігластво кепкує з генію просвіти!
Куди подіти спробу визнати, що все оце – обман і ницість!
Відрубана свідомість – все в ніщо…життя зникає. Натомість – існування!
Але не втратив силу я! Лиш мушу визнати –
Переконати всіх в зворотному – даремна трата !
Померти і дозволити злу щербато посміхатись?
Не вихід! Зовсім не для мене!
Покинути кохання, що давало змогу жити далі?
Її самотньою я не залишу в цьому світі!
Моя любов, ТВОРЕЦЬ не спить – він хворий помирає, лишаючи нам муки!!!
