Приходьте на набережну о четвертій. Так, у парк за готелем «Фрегат», до пам’ятника фрегатові «Слава Єкатерини», під яким зазвичай пришвартовано вже не фрегат, а барк -«Товариш».
Ну що там тої різниці між фрегатом і барком? Одна бізань-щогла й відрізняється. У фрегата вона несе і прямі, й косі вітрила, а в барка – лише косі: бізань та гаф-топсель. Ну що поробиш, фрегати нині в дефіциті, мусимо дякувати й за барк – білий трищогловий вітрильник німецької побудови з клепаним довоєнним корпусом і сталевими щоглами та реями. Якщо придивитися до шарів білої фарби на кормі, можна роздивитися під цими нашаруваннями і його колишню назву «Ґорх Фок». У повоєнні роки його отримали по репараціях з Німеччини й назвали «Товаришем» на честь іншого учбового барка, потопленого гітлерівцями в Маріуполі у 1941. Тому серед спеціалістів його ще іноді називають «Товариш-2». Білий чепурун, завдяки якому у 112 портах 86 країн знають, що є такий Херсон. Цей вітрильник виграв усі вітрильні регати, які тільки можливо, знявся у десятках радянських фільмів про море і заслужено потрапив герб міста Херсона.
Що, нема ніякого вітрильника під пам’ятником? Так отож. «Товариш» вже знову «Ґорх Фок» і знову у Штральзунді. Про те, що ми програли чергову світову війну, радіо нам не оголошувало, але цього разу репарації німцям сплачували саме ми.
Отже, приходьте на набережну Херсона в кінці травня в середині вісімдесятих, і все буде чікі-пукі. Щоправда, готель «Фрегат» ще буде повною вороння довгобудовою за парканом з непристойними написами, але все інше...
Білий легінь «Товариш», зі згорнутими на реях хмарами вітрил та строкатими прапорами розцвічування між щоглами;
білі квітучі акації в парку над Дніпром, що шурхотять зеленим листям на вітрі;
херсонські дівчата, що нарешті скинули шуби після задовгої зими і теж квітнуть, пахнуть і тріпочуть на вітерці схожими на ті самі прапори різнобарвними легенькими сукнями;
курсанти «централки» у чорних кльошах, білих голандках з блакитними матроськими комірцями, у білих кашкетах із золотими якірцями на кокардах, що споглядають на тих дівчат і облизуються;
солідні батьки сімейств, що прогулюються в оточенні дочок, дружин, тещ та улюблених доберманів, як шейхи на набережній Дубаю, і з недовірою стежать за вирядженими по-святковому курсантами «централки»;
вудильники-оптимісти з бамбуковими вудками, що сподіваються ще зловити якусь геть очманілу рибку посеред цього гармидера на набережній;
весняний Дніпро у дрібненькій зеленуватій хвильці аж ген до протилежного берега, від якого щойно відчалила армада якихось човників – човники мабуть моторні, бо їх оповито димками вихлопу;
якісь сучасні корабели напідпитку, що цілою бригадою чи то зварювальників, чи то дизелістів окупували столики єдиного кафе «Морозиво», й п’ють свої корабельні напої, принесені з собою, просто під пам’ятником корабелам колишнім;
корабели колишні, що барельєфом оточили гранітний фрегат, оту 66-гарматну «Славу Єкатерини», неначе несуть його на плечах до столиків корабелів сучасних;
незапланований чорно-іржавий ніс якогось індійського сухогруза, що не вмістився за парканом порту праворуч і тепер нависає над набережною своїми якорями, вчепившися в швартовні тумби плетеними капроновими щупальцями;
білі чайки в чорних «окулярах» навколо очей, що, як курки на сідало, всілися на тих товстелезних імпортних зелених швартовах, крутячи головами та балансуючи хвостами, аж поки їх не сполохує якийсь шоколадноликий матрос у чалмі;
старовинна чавунна 24-фунтова гармата на дерев’яному корабельному лафеті, на якій, як чайки на швартових, всілося, звісивши ноги обабіч стволу, з десяток курсантів «тюльки» у вилинялих бавовняних робах.
Якщо бути точним, курсантів «тюльки» - восьмеро. Вони вдягнені по-робочому попри свято, тому що прийшли на набережну не тільки на дівчат споглядати, як «централка», а задля якихось щоденних вправ. Їх можна було побачити на цьому місці о шістнадцятій і вчора, і позавчора, і місяць тому. І в дощ, і в сніг, і в «камені з неба падають». Це команда гребців 11 роти. На тренування переправи чекають. Залазять на грамату й горлають пісню про Стєньку Разіна вони не щодня, а лише у вихідні, коли на набережній повно дівчат. Щоб остаточно наполохати їхніх пильних татусів і доберманів.
Потихеньку-помаленьку навколо гармати й курсантів у робах збирається чималенький натовп людей у строкатих панамках та вітровках. Вони теж не дуже схожі на пересічних відпочивальників. Кремезні, накачані, хвацькі, червонопикі, усяк зі своїм веслом.
Херсон – місто майбутніх, колишніх і дієвих чемпіонів з греблі, це всякий знає. Тут повно чемпіонів і України, і СРСР, і світу з каное, байдарки та академічної греблі. А найперший олімпійський чемпіон після війни м’язи накачував зовсім не на тренуваннях, а перевізником на човні на Цюрупинськ. Коли йому до рук дали спортивне весло замість тяжких валькових, і сказали, що дистанція всього два кілометри, а не вісім з половиною, він порвав усіх пихатих університетських чемпіонів з Англії, Голандії та інших гамерик на німецького хреста. Зараз, після завершення спортивної кар’єри, та олімпійська гордість Херсона знову ціле літо пасе корів на островах посеред Дніпра, перевозячи їх з острова на острів на човні.
Котра там година? Рівно чотири? Погляньте на Дніпро знову. Оті дрібненькі човники досі вже перетнули річку і вже помітно й чутно, що це величезні моторні вельботи зі спортивних баз у третьому затоні, зараз вони один за одним швартуватимуться до східців набережної під тією гарматою. Каноїсти, байдарочники й академіки зіскакують до хистких вельботів і стоять, ощетинившись веслами, як римські легіонери списами під час переправи на туманний Альбіон. Останніми заскакують у вельбот оті курсанти «тюльки». Зараз неголений керманич, схожий на місцевого Харона, віддасть мотузку і відвалить від набережної. Мерщій заскакуйте і Ви, шановний читачу. Чи Ви не хочете порвати англійців на німецький хрест?
