Ви коли-небудь бачили Море? Ні, я не про малюнки і фотографії, і навіть не про ваш щорічний відпочинок на узбережжі. Розповідь піде про інше... Чи колись ви бачили Море так, як бачать його письменники?
Море пам'ятає всіх, хто звертався до нього. Пам'ятає усіх нас, бо кожен схилявся до нього хоч раз у далекому дитинстві.
Так, ми були дітьми, завзятими, наївними, і в тій наївності містився один з найкоштовніших скарбів, бо наївність дарує свободу переконань і почуттів, незалежність від думки старших, розумніших, пихатих своєю розумністю і досвідом.
Ми читали книжки, дозволяючи їм захопити нас і повести за собою. І книжки зачаровували читачів, приводячи до Моря, бо шлях туди будується з фантазій. Прокладається він для кожного свій лише один раз, тому пройшовши до кінця, більше ніколи тієї дороги не забудеш.
Море котило хвилі, величне, безкінечне, оманливе. Море вразило кожне серце людське. А чиє не вразило... То хіба може той, що красу навіть в дитинстві не приймає, людиною називатися?
І спантеличений читач, не довіряючи собі, занурював руки у воду, несвідомо намагаючись оволодіти могутністю морською, підкорити її велич. Та вода вислизала крізь пальці, хизуючись чистотою і мінливістю форми. Тоді, повернувшись додому, багато хто записав свої враження, перший вірш чи замальовку. Ще більше тих, що побоялися довіритися словам.
Море кличе тих, хто приходив до нього, кличе, доки ти владний його чути, доки маєш силу в нього вірити, доки головна мета не зводиться лише до купи грошей. Звичайні люди не повертаються до Моря, вони не потребують таємничого шурхоту його камінців, плескоту хвиль і солоних цілунків бризок. Письменники повертаються.
Вони схиляються перед Морем, вітаючись з водою, і Море вітається у відповідь, бо вже знає, хто до нього завітав. І письменник не може відвести здивованого погляду від рук, на яких замість солі залишилося сяйво. В світі людей цього сяйва не видно, та долоні завжди огортає тепло, щойно ти наближаєшся до Моря.
І коли майбутній письменник нарешті наважиться подивитися навколо, відчуваючи, як все у цьому світі змінюється, приймаючи тебе як гідного творити, він бачить корабель, що віддає швартови, а потім повільно зникає за виднокраєм.
Це корабель того автора, що привів тебе сюди. Але корабель не справжній, лише привид, лише спогад, бо автор щасливо повернувся з плавання, щоб ти зміг прочитати його книгу.
Це диво може налякати, викликати заздрість чи бажання мати ще кращий корабель, здійснювати власні подорожі. У кожного почуття свої. Та відтоді майбутній письменник часто вертається на узбережжя.
Іноді він просто сидить і споглядає за Морем, і приходить розуміння, що ця неосяжність ніколи не повторюється, а тільки люди повторюють за іншими, звинувачуючи у цьому начебто обмеженість водної площини. Хоча ще ніхто не діставався іншого берега.
Іноді він бачить людей, які соромно озираючись або зневажливо, не звертаючи ні на кого уваги, набирають воду і переливають у басейни, що притягли з собою. Створюють штучне море і граються у ньому в човники, радісні і трохи схиблені на споминах про свої справжні подорожі, час яких давно минув. І молодого письменника опановує жах, і він присягається, що ніколи не опуститься до такого. Та майже ніколи не дотримується клятви.
Іноді він спостерігає, як відпливають чужі кораблі, але надто рідко капітани беруть на борт зайвого пасажира. Потім ті кораблі з'являються знову, зазвичай понівечені штормом, з подраними вітрилами, а горді та знесилені капітани часто не втримуються на ногах, щойно сходять на землю, і довго не можуть прийти до тями і підвестися.
Шанувальники штучного моря погрожують і благають, намагаючись купити чи відібрати воду, яку сміливці набрали у відкритому Морі. Ці люди знають майже всіх капітанів, відчувається, що вони пов'язані як захопленістю та заздрістю, так і зневагою та ненавистю. А на тебе майже ніхто не зверне уваги. Майже всі вони хоч недовго були у відкритому Морі. А ти? У тебе навіть власного корабля нема.
Іноді ти занурюєш долоні у воду, навчаючись гратися словами. Навіть дуже-дуже гарно гратися, але в тих творах не буде душі, свіжості першотворення, бо твоєму хисту потрібні нові враження і простір. Йому набридло це узбережжя, чужі свята відчайдушності і горе обережності. Він тягне тебе на глибину, далеко-далеко, де ще ніхто не був...
Іноді молодий письменник знаходить уламки чужих кораблів, поїдених іржею і цвіллю, майже потерть, а не дерево - забутих, покинутих, зраджених кораблів, та потрощені болем уламки красенів, котрі не витримали урагану.
Багато хто так і не побудує свого корабля. Не вистачить терпіння для вітрил, рішучості, віри в себе, сміливості, щоб ті вітрила вітром наповнити, влади над компасом і навігаційними приладами, майстерності, що скріпить дошки бортів, волі, яка піде на каркас, фантазії, що створить команду з героїв іще ненаписаного твору.
Та ще безліч чого треба, щоб побудувати свій корабель. Хоча були сміливці, які відправлялися у подорож на крихітних суденцях, власноруч вичерпуючи воду. І деякі щасливці навіть поверталися з перемогою і славою. А були і ті, що надто старанно і довго проектували і перевіряли свій корабель, і так ніколи й не закінчували працю або боялися відійти далеко від берега, полонені обережністю і шануванням авторитетів.
А кожна справжня подорож - це втілення небезпеки. Море підступне, воно заманює спокоєм і привітністю, та щойно з поля зору зникне примарне узбережжя, безмежний простір виявляє свою владу.
І тоді треба Море слухати, бо це його історії ти переповідаєш людям, тому так потрібна тиша, яку зневажають сучасні витвори техніки. Море ніколи не мовить до них, бо ненавидить, і безсумнівно одурить і потопить. Це справа честі. І треба з Морем сперечатися, бо лише так можна залишитися живим і стати гідним цієї безмежної безодні, що обдаровує і штормами, і штилем.
Там, на глибині, у кожного свій шлях і свої спокуси, і свої випробування. Зазвичай у це не втаємничують навіть найближчих людей, бо Море помститься. І ті, хто ділиться таким досвідом, дуже рідко подорожують знову, привчаючись до забавок у човники.
Та одне я можу сказати, що, незважаючи на небезпеку, знаходитися на глибині - велике щастя, якого потребуєш більше за щось інше, і той світ, який ти створюєш, завжди ближчий і кращий за світ людський, навіть якщо барви його тільки темні.
Капітан, зазвичай самотній, вищий за всіх людей і могутніший, і велика спокуса скористатися словом, щоб знищити ворога, причарувати того, хто не відповідає взаємністю, підкорити цілий народ або світ. В Морі це можливо, та ціна для кожного своя, і лише до зла призведуть такі бажання.
Я вже відчувала, як дихає Море під моїм кораблем, я запливала далеко, іноді сумніваючись, що знайду шлях додому. Та я знову опинюсь на глибині, навіть ще далі від берега, так далеко, наскільки вистачить сміливості.
Спусти на воду свій корабель, молодий письменнику!
Залишилося так мало капітанів, і на березі стоять великі черги за привезеною свіжою, не замуленою, живою водою, та без ліку тих, хто безглуздо грається словами. І це, насправді не головне вміння, підмінило душу письменництва, знищує його чарівну силу, бо слово, сказане на березі, не має влади.
Я чекаю на тебе там, на глибині.
Не бійся, вір, у тебе все обов'язково вийде.
А якщо ти потрапиш у біду, поклич, молоді капітани прийдуть тобі на допомогу.
