Моя баба каже, шо бачила домовика. Я особисто їй вірю, бо сам бачив, як він тяг нашого рудого півня за хвіст і плював на кабачки. Я спочатку думав, що то мій дружбан Андрій, але з бородою і без штанів. Але Редька втопив до тітки в Умань ще позавчора.
Бабо кажуть, що він не любить рудих (домовик, не Редька. Той любить тільки свою плоскодонку і сушені кальмари. Його не зупиняє навіть те, шо кальмари дуже схожі на оце, що мій дід від п’ят в тазіку відшкрябує. Але я не за то! Рудих не любить. )
Клава Ковалєвська якось чугикала додому через балку. Хтось її схопив за коси та й потянув. Ледь з ніг не збив. Вона ж бо думала, маніяк. Остап Любомирович сивухи налакались і пристають. А як обернулась – стоїть чорті-шо волохате і каже: Курко руда, ходи-но сюда! Уууууу! Отак і каже – Ууууууу! Клава там і всралась. Я образно говорю. Може, просто всцялась.
Баба хреститься і ставить з вечора на стіл рюмку і шмат батона. Каже, щоб домовик смакував і нас не трогав. Діду встають уночі, шорхаються, натикаються на сто грам, а ранком баба оре за забор:
- Івановна!
- Агов!
- Окропила хліб. Тер ходити не буде?
- А якої кози сеча?
- Петровни. В неї коза – дочка кози отця Афанасія.
- Знатно! Не буде ходити.
Діду насторожено хмурять брови.
- Папа!
- Ну.
- А Бог є?
- Є.
- А чого?
- Чого „чого”?
- Ну для чого він є? Шоб в церкву ходити?
- Да.
- Що „да”?
- Мать! Ти виростила ідіота!
Я люблю свого батька.
Но маму трошки більше.
- Міша, хочеш братіка?
- Ні.
- А сестричку?
- Ні
- Чого? (у мами якісь свої недоречні плани)
- Якщо буде малий, то ти заставиш мене спати з бабою. А вона хропе і плямкає.
- Тю, дурненький, не заставлю!
Кстаті, сдох наш рудий півень.
Сусіди кажуть, шо від старості. Що домовики, то всьо маячня, казки і кобилячий брєд для младьших класів.
Ха! То вони ще не чули про фею блакитних струмочків!
