Ця гілка дискусії відокремилась спонтанно. Просто саме на добродії Матвєєву Д. в мене урвався терпець і я висловив своє нерозуміння того, чому ГАК захлеснула повінь "займенникових творів", де головними героями є Він, Вона, Воно, а найбільше всього -Ти. Темою таких творів, як неважко здогадатися, є нещасне кохання, що ж іще?
Можливо, взяті кожен окремо, ці твори видаються авторам оригінальними й безсумнівно щирими. Але коли таких творів вже надцять за останній місяць, саме час задуматися, що щось тут не так. Як читачеві вирізнити автора і його героїв з навали інших "займенників"? Чи мали б популярність твори Шекспіра, якби він назвав Джульєтту просто Вона, Отелло - Він, а Монтеккі з Капулетті - Вони?
Відповідь видавалася мені очевидною, але автор "Репліки на кухні" дав мені несподівано мотивовану відсіч
а щодо займенників... Постійне "ти", якщо не помиляюся, ознака стилю символістів... цим вони вигороджують себе, щоб читач ненароком не подумав, що це автор сам усе описане пережив))) хоча так воно в більшості випадків і є.
на що я відповів наступне
Щодо символізму. Все ж таки, їхні звертання "на ти" мали певного адресата, навіть якщо це був скромний припис "до Н.М." на початку твору. Це давало певний контекст для осіб втаємничених і просто зацікавлених. Наприклад, блоківське "твоё лицо в его простой оправе своей рукой убрал я со стола" втрачає половину свого змісту, якщо не довідатися попередньо, що ота Н.М. - Наталя Менделєєва.
А "девушка пела в церковном хоре, о том, что уже не придут корабли" взагалі втрачає будь-який сенс, якщо не подивитися уважно на дату написання, і не співіднести її з датою Цусімської битви. Для сучасного Блокові читача ці смисли були неприховані і легко прочитувані. Якщо вже орієнтуватися на символістів, треба чинити саме так. Напрочитуване "Ти" - це не символісти, це Євгеній Замятін якийсь, що колись написав роман "Ми".
На цій оптимістичній ноті хочу запропонувати усім охочим долучитися до цієї дискусії про необхідність імен для героїв у творах і необхідність заборонити писати про нещасне кохання, як Гумільов забороняв своїм учням писати про весну.
- Нема такої пори року, - казав Гумільов.
- Нещасних кохань не буває, - стверджую я. Хоча жодної школи поетів не очолюю.
