Рецензія на книжку : Любко Дереш. Трохи пітьми. – Х.: Книжковий Клуб, 2007.
Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що: „Кожна тематика, має своїх авторів” . І Якщо класифіковувати не за жанром чи напрямом, а саме за тематикою творів, то Любка Дереша можна було-б віднести до письменників, які пишуть про «молодих людей, віком 17-25 років, які вживають легкі та середні наркотики, слухають ду-уже альтернативну музику, і мають містичний зв\'язок з потойбіччям».
Любко Дереш залишається вірним цій тематиці, починаючи з дебютного «Культу». Але, якщо порівнювати з «Трохи пітьми» з «Культом», то зросла і сила наркотиків які вживають головні герої (від банальної «трави» і «кальос» до кетаміну) і ступінь їх контактів з іншими світами.
Сюжет зав’язаний на «фестивалі самогубців», який має відбутися в Карпатах, десь в районі Івана Купала. На нього приїжджають шестеро потенційних самогубців, в кожного з яких свої причини для вчинення суїциду. Під час «фестивалю» кожен з них переживе своєрідне переродження і переосмислить своє життя, послідовно контактуючи з потойбіччям. За цим усім спостерігають якісь /\\ та \\/, таємниця природи яких (жіноче та чоловіче начала? духи? координатори фестивалю?).
Звучить дещо банально? Краще сказати «по-дерешівськи». Любко уміло створює необхідну атмосферу на тлі карпатських пейзажів. Сюжет почергово фокусується на кожному з героїв, розкриваючи їх таємниці і перипетії, які привели їх на фестиваль. Все це приправлене «фірмовим» дерешівським стьобом, знаним ще з часів «Культу». Тут і ”тернопільські монархісти”, і „вар’яти з чату”, і „... що найгірше - панки з Шостки!”.
Проте таке вірність тематиці, у випадку Дереша, мабуть все-таки на жаль, передбачає вірність і типажам головних героїв . Змінюються ситуації, ракурси, тло, але герої залишаються ті самі. І якщо придивитися, то у Гері, Лорні та Аліку, можна впізнати Банзая, Дарцю та Корія з „Культу”. Також можна дещо закинути і розвитку сюжету – герой, який присутній у книжці з перших сторінок, десь після половини ні з того, ні з сього, голий йде в гори шукати істину. Крапка. Більше він не з’являється. І так ще з кількома персонажами.
Як і в „Культі” Дереш вміло накручує напругу, готує всіх до кульмінації, але чи то кульмінація просто непомітна, чи то вона губиться десь в процесі прочитання. Незрозумілою є і роль та значення цих /\\ та \\/. І навіть стьоб подається концентровано, лише в певних місцях, а не по цілій книжці
Але незважаючи на певні недоліки, можна сказати, що „Трохи пітьми” написана на рівні, і прихильників Любка Дереша не розчарує. Якщо вам сподобався „Культ” то вам обов’язково сподобається і цей твір. І може після прочитання цієї книжки, з вас зникне трохи пітьми...
