

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10809
Рецензій:	16413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Мініатюра

Пошуки себе

© Andriy, 28-05-2007
Якщо подивитись на життя, а згодом і на все всесвітнє буття з точки зору людини, яка шукає свою нереальну фантазію, все навкруг стає настільки безглуздим і неможливим, що від розуміння цього хочеться повіситись. І що ще в змозі втримувати людину на цьому світі, так це мистецтво. Взагалі в багатьох критичних випадках, мистецтво то єдина інстанція так би мовити, яка здатна припинити зростаючу ентропію світу. І це дуже легко пояснити. Бо мистецтво—це перш за все процес творення порядку, узгодженості, тобто він поєднує непоєднювальні речі такі як безглузда дія і стигла гармонія. Взагалі, мистецтво, то найцінніше що придумала людина за всі тисячоліття свого існування, принаймні на планеті Земля. Людина не завжди адекватно розуміє свої емоції і думки, особливо коли живе звичайним емпіричним життя, бо не дивиться на себе з боку. Я б радив усім купувати відеокамери і знімати себе, наразі це недорого коштує, і може принести неабияку користь. Побачивши себе з іншого боку, я певен, людина принаймні трохи та зміниться. Декілька років тому я якось зовсім випадково познайомився у кав’ярні з чоловіком, який дивним чином змінився радикально, до того ж двічі. Ми з ним якось зовсім спонтанно і раптово знайшли спільну мову за барною стійкою. Можливо, тому що двічі поспіль замовили одну і ту саму марку кон’яку? Я не знаю навіщо він все це мені розповідав, можливо лише ділився своїм досвідом, а можливо за для якоїсь мети, та розповідь його була наступною. -- Після помаранчевої революції я вирішив переїхати з Черкас до Києва. Навіть до сих пір не розумію навіщо, бо я просто обожнював, та й до сих пір обожнюю це красиве і рідне місто. Спершу я оселився на Троєщіні у однокімнатній квартирі неподалік від знаного ринку. Я знайшов доволі непогану роботу у одному з банків, керував цілим відділом, отримував немалі за це гроші, що майже через рік восени 2005 зміг купити власну квартиру на Осокорках у кредит. Це неабияк зміцнило мою впевненість у власних силах, іноді аж занадто, доводячи впевненість до самовпевненості. Трохи згодом я також придбав авто. На той час мені важливо було, так би мовити, влитись у київське життя, хай не у так звані вершки столичного суспільства, та принаймні у коло людей, які мали вплив і деяку владу. Повір, це було зовсім не просто, але у мене був чіткий і виважений план. Спершу я викреслив із життя усіх знайомих і друзів, які не належали до столичного бомонду. А потому, що у мене таких друзів на той час не було, то я викреслив всіх зі свого життя. Це було на просто, але я це зробив. Потім я приділив велику увагу одягу. Почав відвідувати різні там бутікі-мутікі і таку іншу гидоту; почав придивлятися до одягу різних мажорів у клубах, які я неодмінно відвідував і таке інше. У мене з’явився їхній смак, погляди, а згодом і бажання. Але нових відповідних знайомих не з’являлось. Я зрозумів, що щось я роблю не так як треба. На щастя у моєму відділку працювала доволі вродлива дівчина, до того ж киянка. Вона хоч і не відповідала моїм уявленням про бомонд, але це був варіант для подальшого розвитку мого плану. Київські дівчата на прикладі Оксани довели мені свою невибагливість. Декілька компліментів, декілька разів я підвіз її додому, і на цьому справу було вирішено. Я почав ходити з нею у кінотеатри, згодом у клуби. Там вона зустрічала своїх бувших однокласниць і однокласників, одногрупниць і одногрупників, і з деякими з них, (які звісно відповідали моїм вимогам), в мене зав’язувались якісь стосунки. Крім того я почав приділяти увагу VIP-клієнтам на роботі. До людини, яка клала на депозит в нашому банку більше 10 000$ я завжди виходив особисто, щоб зробити ту роботу, яку міг зробити кожен оператор. Але я намагався встановити якісь особисті відносини. Насправді я переслідував у всьому цьому лише власні цілі, а виявилось, що таким чином я ще привертав до нашого відділку нових клієнтів. Так я опинився у світі топ-менеджерів, різних директорів невеличких компаній і таке інше. Щодо Оксани, то вона вже не підпадала під коло моїх інтересів. Я проїхав як гусеничний трактор по її почуттям та сподіванням, коли почав зустрічатися з її подругою, з якою вона ж мене і познайомила. Ольга була більш вродливою, з більш багатої сім’ї, її батько працював у міністерстві юстиції на керівній посаді. Мені завжди подобалось бувати у них вдома. Цей незабутній запах дорогих парфумів і троянд, які майже щодня приносив Василь Михайлович своїй дружині завжди мене збуджували. Ольга була більш сексуальною, як мені здавалось, дівчиною, більш витонченою, хоча, як я згодом зрозумів, була абсолютно тупою і поверховою особистістю. Але я ходив до неї майже кожного дня на протязі шести місяців. Ми їздили у різні кав’ярні, клуби, ресторани. З нею я займався сексом у таких місцях, що годі й згадувати. Коли я її кидав, то зовсім не жалів її. Вона мене не кохала, а лише якось по-серіальному це вдавала. -- Може ще по одній,- зауважив я, бо зовсім пересохло у горлі. -- Не проти, відповів мій випадковий співрозмовник і провадив далі.—Так от я знову залишився один. Згодом усі ці мажорні та напівмажорні знайомі зникли з мого життя, так само зненацька як у ньому опинились. Навіть на роботі усе пішло зовсім шкереберть—мої VIP-клієнти порозбігались як щурі, зачувши кішку, бо я зовсім перестав приділяти їм увагу. Я розгубився, що врешті вилилось у звільнення. Мені довелось шукати зо два місяці нову роботу, що врешті вдалось у якійсь новій компанії. Я став фінансовим радником. Робота тягнулась як гумка, яку занадто довго жуєш, бо була без смаку. Якось я гуляв Андріївським і натрапив на театр «Колесо». Я придбав квиток і ввечері пішов на виставу. Там ставили щось з Хандке, вже навіть і не пригадую назви. На мене справила враження не так вистава, як гра акторів. Вони грали людей відмінних за них самих, і так майстерно, що ні за шо було придратися. Повертаючись додому я прозрів. Мені і ні до чого були всі ці мажори і робити з себе це тупе створіння так само було ні до чого. Я є тим ким я є. Я змінююсь заразом з досвідом, часом та обставинами. Цього досить. Він замовчав. --І все-, запитав я. -- А що ще тобі треба?- незворушно відповів той.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

плюси і мінуси
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тарас В'єнц, 31-05-2007

загалом сподобалося
© Олексій Тимошенко, 28-05-2007

Наше життя театр, а ми в ньому актори
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Костенко Олександр, 28-05-2007

Погоджуюсь!
На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Тед Лещак, 28-05-2007

Згенеровано за 0.00999283790588 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Пошуки себе

плюси і мінуси

загалом сподобалося

Наше життя театр, а ми в ньому актори

Погоджуюсь!