Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47591
Рецензій: 92444

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

П'ятий вершник

© Олександр Шепітко, 02-05-2020
Левко Степанович Голоштанько сидів на кухні своєї однокімнатної квартири, колотив соломинкою для коктейлю залишки горілки в склянці й мугикав собі під носа "Болеро" Равеля. Його дружина ще перед карантином поїхала в село доглядати хвору матір, в дітей були свої сім'ї, своє житло, тож чоловік скнів собі самотнім на другому поверсі бетонної багатоповерхівки, спорожнюючи потроху домашні запаси алкоголю.
Одноока кицька з обірваним вухом, облізлим хвостом та драними боками терлася наразі об його ноги й хрипло нявчала.
- Чого тобі ще, Шмаркле? Того ти не їси, цього теж, про горілку взагалі мовчу. Може на вулицю випустити, щоб хоч якогось горобця впіймала, га? Потерпи трохи, ось доп'ю цю пляшку, зберуся до магазину, а там і тобі мо' що перепаде.
Левко хотів погладити чотирилапу подругу, котру підібрав тиждень тому біля під’їзду, і яку сп'яну звав Шмарклею, аж тут з кімнати загуркотіло, забрязкало, затарабанило так, що чоловік мимоволі втягнув голову в плечі.
- Кляті хлопчиська! Знов на балкон м’яча зафутболили. Порубаю к бісовій матері, щоб знали!  
Левко дістав з шухляди сокиру для відбивання м’яса й притримуючи вільною рукою спортивні штани, що без резинки так і норовили сповзти, почовгав до кімнати. Крізь щілину в прочинених балконних дверях він побачив ледь помітне мерехтіння й почув, як в металевому відрі, котре давно вже треба було викинути на смітник, щось ворушиться.
Левко через скло оглянув двір: ні на спортивному майданчику, ні в пісочниці, і навіть на лавках під липами анікогісінько не було. Та й дійсно, які хлопчаки - всі ж по квартирах сидять!
Спроба зазирнути у відро, не виходячи на балкон, нічого не дала. Тож довелося однією рукою тримати напоготові сокиру, а іншою потихеньку відчиняти двері. В металевій посудині й досі щось мерехтіло й тихенько бібікало. Левкові було страшно виходити на балкон, але цікавість брала гору. Шия його витягнулась, очі, як у равлика, потроху вилазили на лоба, вкритого рясними краплями поту, а рука з сокирою від напруги почала дрижати.
У відрі раптом все стихло. Левко абияк підтягнув штани, що сповзли ледь не до колін, і з острахом переступив поріг. І тут у відрі знов загуркотіло. Чоловік сіпнувся назад, зачепив ліктем двері, пальці від несподіванки розімкнулися й сокира випала з рук обухом прямісінько на його ногу.
- Та щоб тебе!
Левко інстинктивно нахилився до забитого місця, але не втримався й гепнувся головою в купу мотлоху, яким був захаращений балкон. Розплющивши після падіння очі, чоловік побачив перед собою перевернуте на бік відро і в ньому якусь чудернацьку штукенцію, схожу на його улюблені тістечка "Персики", тільки закопчені й розміром з велику хлібину. Половинки цієї машинерії - Левко вже не сумнівався, що перед ним якесь невідоме диво техніки, - намагались розійтися в різні боки, втім, безрезультатно - стінки відра заважали.
Левкова рука з острахом торкнулась закопченого "Персика" й витягла його назовні. Половинки механічного тістечка нарешті розійшлися й  звідти полилося світло, яке засліпило чоловіка. Коли очі нарешті призвичаїлись до чудернацького освітлення, Левко розгледів перед собою чотири маленькі істоти, що не зникли навіть після того, як він двічі протер свої очі.
Обличчя першої, що сиділа верхи на білому пацюкові, було прикрите чорною  дзьобатою маскою зі скельцями замість очей. З довгого дзьоба стирчали якісь трави та квіти. Поверх голови незнайомець носив плаский чорний капелюх і був одягнений в такого ж кольору довгу сорочку, що опускалась ледь не до п'ят. В одній руці істота тримала гілку ялівцю, а в іншій - вервицю з цибулі.
Другий дивак сидів поверх рудого кольору голуба, що тримав у дзьобі гілочку, дуже схожу на оливкову - Левко бачив таку на малюнках. Зовні таємничий гість нагадував лисого рудобородого вікінга з фільму, тільки в руці замість меча, чи сокири, він тримав різнокольоровий прапор, схожий на веселку, з великими літерами «EIPHNH» на полотнищі. Інша його рука тримала щит у вигляді замкненої в коло перевернутої лапки голуба. А одягнений був незнайомець в руду туніку, що майже до колін прикривала його волохаті, взуті в сандалі з крильцями, ноги.
Третій вершник, що сидів на чорному, як сажа, товстому хом'якові, скидався на борця сумо в піжамі, на якій були намальовані різнокольорові цукерки та тістечка. Сама піжама була рожевого кольору, тоді як шкіра її власника здавалась шоколадною. За чорним поясом, що двічі оперізував талію незнайомця, стирчало три висушені рибини й дерев'яна ложка. Чудернацьким було й намисто на шиї у вершника, яке складалося з трьох ниток: з бобами, квасолею та горохом. В одній руці темношкірий товстун тримав великий скручений ріг, з якого стирчали різні наїдки, а іншою весь час запихав ті харчі назад - вони лізли з рогу, наче опара з корита.
Насамкінець на великому сірому таргані вмостився четвертий, босоногий, вершник, дуже схожий на рожевощоку Мерлін Монро. Сукня в цієї красуні була така ж сіра, як і пил поверх Левкового холодильника. В одній руці Мерлін тримала дивний Т-подібний хрест, увінчаний зверху кільцем, а в іншій - прозору пляшку з рідиною без кольору.
- Ого! Схоже допився! - Левко, намагаючись не дивитися на незваних гостей, поволі піднявся й попрямував до кухні, де на столі біля розпочатої пляшки помітив таких же істот. Мерлін Монро з цієї групи підняла свого хреста, й дивлячись Левкові в очі, залопотіла щось незрозумілою мовою.
- Скільки ж вас тут? - чоловік зазирнув у кімнату, щоб пересвідчитись, чи на балконі не видно таких самих гостей, але нікого там не побачив.
На столі ж прибульці про щось зашептались поміж собою й потім найвищий, той що в масці з дзьобом, заговорив чистою українською:
- Вітаємо тебе, спасителю! Якби не ти, наша відповідальна місія зазнала б неминучого краху. Ми безмежно раді несподіваному порятунку й хочемо в знак подяки наділити тебе суперсилою. Чого ти хочеш найбільше - бути найшвидшим, найсильнішим, чи найспритнішим?
Левко підозріло подивився на гостей:
- Хто ви такі?
- Ми, загін рятувальників з планети Сиспілакопа в сузір'ї Ноддегамра, отримали сигнал з цього сектору космосу, який дуже нагадує всім відоме прохання про допомогу. Дистанційне сканування планети дійсно підтвердило негативний прогноз для популяції вашого виду. На жаль, в розрахунки траєкторії польоту нашого космічного човна вкралась маленька помилка, тож ми потрапили в пастку, з якої ти, шановний, нас успішно визволив. Скажи, яку винагороду ти бажаєш отримати й ми вирушимо далі - рятувати вашу планету.
- Тобто, ви справжні прибульці, а не результат довгого сидіння в карантині наодинці з пляшкою оковитої?
- Так, ми справжні. Я - Катаполеміс, - відповіла пташина маска. - Моя спеціалізація - патогенні форми життя. Цей  щур - мій воїд-помічник, Арурео, - пацюк під Катаполемісом заворушив носом, наче принюхуючись. - Поруч зі мною Армоній, великий переговорник, утихомирювач та торговець. Він зі своїм Тімоменусом, - голуб, здавалося, підморгнув Левкові, - здатен переконати будь-кого в будь-чому. Саме його силі переконання ви маєте бути вдячні за наш візит. Якщо чесно, - нахилившись до Левка й прикрившись долонею від товаришів, зашепотів Катаполеміс, - я був проти цього польоту. Отже, - маска з дзьобом випросталась, - далі стоїть гігант процвітання та добробуту, наш Ліпаро зі своїм Моро. Ти не дивись, що вони такі огрядні. У нас кажуть, що справжнього рятівника повинно бути багато - Ліпаро дійсно найкращий і задовольнить потреби будь-кого будь в чому. І нарешті наш, та й не тільки наш, улюбленець, віра в майбутнє, надія на краще й любов до того, що є - Анх та його надшвидкий Катсарід. Від їхнього дихання не втече навіть думка, а вода з  пляшки Анха оживить і тисячолітню порохняву під твоїми ногами. Отже, що ти хочеш, людино, як винагороду за наше визволення з пастки?
- Якщо це дійсно не біла гарячка і не візит карнавальних білочок, то… - Левко на мить замовк, а потім заговорив швидко та жалісно, намагаючись зазирнути в очі кожному з прибульців. - А мене у свою команду ви взяти можете? Бо, знаєте, як набридло стирчати в цій дірі? І я ще з дитинства мріяв допомогти людству! Ви не дивіться на мою зовнішність! - Левко підтягнув штани, пригладив розкудлане волосся на голові, провів долонею по небритій бороді. - Я багато чого вмію, а чого не вмію, то навчусь! Я здібний, я зможу!
Мерлін нахилилась до Ліпаро, щось йому зашепотіла. Товстун повернув голову до Армонія з Катаполемісом й сказав їм всього декілька слів незрозумілою мовою.
Вершник в масці задумливо став гладити свого дзьоба, почухав потім пацюка поміж вух й врешті-решт сказав:
- Наша любов, наш Анх, пропонує взяти тебе з собою. Втім, вибач, але наш човник не гумовий. Але є й гарна новина - Ліпаро пропонує наділити тебе часткою наших здібностей й відіслати в автономну експедицію з порятунку людства. Я по очах бачу, як тобі набридло це пійло, - Катаполеміс кивнув головою в бік пляшки. -  Тому теж вважаю, що ти можеш стати п'ятим вершником, який допоможе людям позбутися алкогольної залежності. То що, погоджуєшся стати рятівником?
- Але ж… - Левко захвилювався, почав чухати носа, голову, заозирався кухнею. - Але що я звідси зможу - карантин же? У мене навіть автівки немає, щоб подорожувати. Це я вже не кажу про помічника, як у кожного з вас.
- Автівкою ти багато не врятуєш, - Катаполеміс все ще чухав свого пацюка поміж вух. - А щодо помічника: ми можемо наділити надздібностями твою кішку й будь-який кінь заздритиме її вмінням. То як, згоден?
- Шмарклю зробити конем - це ви жартуєте? - Левко посміхнувся й запитально подивився на прибульців. Але ті зовні виглядали абсолютно серйозними.
- Що - дійсно? - Левко почухав потилицю, потім підняв кицьку, що терлась об його ноги, погладив її. - Може й ваша правда. Шмаркля своїм виглядом будь-якому алкоголіку відіб'є бажання пити, еге ж, кицюню?
- От і добре, - Катаполеміс, запрошуючи, простягнув руку. - Підходьте сюди, зараз все влаштуємо…
Левко не пам'ятав, як заснув.
Прокинувся він від того, що немилосердно свербів ніс. Те, що побачив чоловік, остаточно прогнало залишки сну. Поряд сиділо велике чудовисько болотного кольору, єдине зелене око якого, не кліпаючи, дивилось на нього. Від несподіванки  Левко смикнувся назад і ледь не впав з дерев'яної платформи, на якій невідомо як опинився.
- Що за хрінь?
Знайомі, начебто, кухонні меблі виглядали тепер гігантськими. Левко впізнав свого обліпленого магнітиками холодильника, газову плиту з каструлями на ній та захаращену брудним посудом мийку. Левко нарешті зрозумів, що платформа, на якій він прокинувся, насправді є стільцем, а чудисько - Шмарклею, брудно-зеленою, але здоровезною, наче тигр.
Водночас зі спогляданням кухні та кицьки Левкові невідомо як став ввижатися Петрович з сусіднього під'їзду, котрий у себе вдома діставав з шафи пляшку горілки.
Шмаркля несподівано позіхнула, потягнулась, підійшла до Левка, муркнула й прогнулась, наче запрошуючи його до себе на спину. І відразу згадалися прибульці та їхня обіцянка.
- Отже, то був не сон! - забурчав чоловік, потім почухав носа, та свербіж не вгомонився. Шмаркля ще раз муркнула й Левко вмостився на ній.
Тільки-но він це зробив, кицька блискавкою стрибнула у відкриту кватирку й стіною багатоповерхівки рвонула нагору - до шостого поверху сусіднього під'їзду. Левко навіть злякатися не встиг, як Шмаркля вже штовхала кватирку в чужу кухню. А на ній Петрович рукою, що тряслась, вже підносив чарку до рота.
- Ось ти як?! - Левко на очах в колишнього товариша по випивці зістрибнув з кішки й сперся плечем на пляшку. - Наодинці п'єш? Тишком-нишком, наче той злодій? Дружина за поріг, а ти зразу до горлечка? І не совісно?
Петрович завмер з відкритим ротом і навіть рука його перестала трястись. Лише очі в чоловіка бігали туди-сюди, роздивляючись то наче знайомого, проте мініатюрного Левка, то однооку кицьку дивного кольору, що вилизувала щось у себе поміж пальців.
- Левку, це ти? - спромігся нарешті запитати чоловік. - А чого такий маленький? Може й тобі крапельку, га?
- Я, Петровичу, я. Але не п'ю тепер, і тобі не рекомендую. Тож клади склянку на стіл.
- Та хіба ж це я п'ю? Ти ж сам знаєш - я трішки, для апетиту.
- Ага, ага! Тільки щось їжі я не бачу. Та й після твого "трішки" дружина потім з синцями ходитиме.
- Що ти розпочинаєш! Вона сама винувата. Якби наливала до борщу, то й не чіпав би, а так…
- Скажи, Петровичу, невже тобі подобається таке життя? Руки трусяться, думки лиш про те, як випити. Ще трохи й до чортиків доп'єшся. А далі що?
Петрович хотів було сказати, що Левко й так на чорта схожий, тільки й того, що безрогий. Та коли він збирався це зробити, Шмаркля, що досі  вилизувала себе, тихенько підійшла й вкусила чоловіка за лікоть. Після цього вона знову відійшла до пляшки, а Петрович зойкнув, гикнув, кліпнув очима, які раптово зробилися скляними, повільно поклав чарку на стола й монотонним голосом проказав:
- Твоя правда, Леве. Я й сам хотів було взятися за розум, але духу не вистачало. Тож дякую тобі, друже.
Після цих слів Петрович піднявся зі стільця й вилив вміст склянки в мийку.
Левко, якщо відверто, не зовсім зрозумів, що сталося. Але знову розсвербівся ніс і в уяві з'явилася картинка з незнайомим чоловіком в білому халаті. Тож не залишалося нічого іншого, як вмоститись на Шмарклю й міцно вчепитися в її шерсть - далі кицька, схоже, знала, куди бігти...
Тим часом додому повернулась дружина Петровича. Ще від порогу почулося її бурчання:
- Понапридумували, бач, карантинів - ніяк і скупитися. Уявляєш, Миколо, від сьогодні до магазину без маски не пускають! Якби знала, то з дому взяла б, а так вертатися довелося. І не слухають навіть: що я швиденько, що навіть не дихатиму… Миколо, а чого це в нас горілкою тхне? Ти що, знову пив? Я ж наче пляшку добре сховала? Бо гості прийдуть, а в нас їх зустріти нічим буде, - жінка зайшла на кухню й заверещала. - Що ти твориш, ірод! Віддай пляшку, харцизяко!
Петрович у відповідь замахнувся на дружину, але не вдарив - погладив по голові й проказав спокійно:
- Не варто, Клаво, тут оргії влаштовувати. А гості й каві зрадіють, повір.
Перелякана жінка опустилась на стілець й шморгаючи носом стала спостерігати, як з пляшки в мийку витікають залишки горілки.  
Петрович, як закінчив, підійшов до дружини, нахилився до неї й легенько вкусив за вухо. Жінка було сіпнулася, та потім стала спокійна, як болото. Ще й усміхнулась з якогось дива.
- Знаєш, Клаво, в магазин, мабуть, піду я. А ти приготуй, будь ласка, чого-небудь смачненького - посидимо потім, почаюємо.
- Гаразд, Миколо, зготую. Але спочатку я до сусідки збігаю. Вона вчора мала самогон гнати - дізнаюся, що там, та як.
- Піди, Клаво, піди. Сусідів треба провідувати, хоч і в карантин.
Жінка вийшла з квартири, а Петрович пішов у ванну кімнату й через деякий час вийшов звідти поголений, причесаний і з усмішкою на обличчі.
Вбравшись, як на свято - в костюм, що висів у шафі ще з весілля, в білу випрасовану сорочку в комплекті з червоною краваткою, і в майже нові черевики, які беріг на смерть, - Петрович взяв біля дзеркала медичну маску й попрямував до магазину, де насамперед пройшов до лікеро-горілчаного відділу.
Там чоловік з візком саме роздивлявся пляшку фінської горілки. Петрович мовчки став позаду, а коли незнайомець здивовано подивився на нього, сказав:
- Знаєте, алкоголь - не варіант.
- І що ж ви пропонуєте?
Петрович озирнувся залою, опустив маску на підборіддя, нахилився до незнайомця й несподівано вкусив того за кінчик вуха.
Чоловік знов здивовано глянув на Петровича, але потім усміхнувся:
- Дійсно, ви маєте рацію. Дякую.
Після чого поклав пляшку назад на полицю й покотив свій візок у напрямку молочного відділу.
А Петрович, озираючись, залишився чекати наступну жертву…
Левко зі Шмарклею тим часом з'явилися в ординаторській хірургічного відділення міської лікарні, де В’ячеслав Вікторович Білокінь після вдало проведеної багаточасової операції нарешті зміг спокійно вмоститися в кріслі. Він щойно дістав з холодильника розпочату пляшку французького коньяку - подарунок вдячних родичів одного з пацієнтів - й готувався хлюпнути собі в чарку. Аж тут до кімнати зайшла Ніна, молоденька медсестра, з якою Білокінь сподівався колись познайомитись ближче.
- В’ячеславе Вікторовичу, ви що? Чергування ж не закінчилося. А раптом когось привезуть, а ви п'яні?
- Ніночко, ягідко ти моя! Ці руки і без голови все зроблять, як слід. Тож не хвилюйся. Подай-но краще цукерки і якщо не можеш на це спокійно дивитися, вийди в коридор, будь ласка. А після зміни поговоримо, гаразд?
- Але ж В’ячеславе Вікторовичу!..
- Вийди, кажу! Я заморився, мені кричати важко. Залиш мене самого!
Ніна таки вийшла з ординаторської, та коли Білокінь вже розкрив рота, щоб вилити до нього напій, озвався незнайомий чоловічий голос:
- А дівчина має рацію - вам ще сьогодні працювати. І від ваших дій в прямому сенсі залежатиме життя людей.
В’ячеслав Вікторович озирнувся й на холодильнику побачив маленького чоловічка в компанії дивної кішки.
- Брр! - лікар захитав головою, але видіння не зникло. - Казали ж мені, що працюю надміру, а я… - Білокінь вже нахилив чарку до рота.
- Отямтеся! - крикнув Левко. - Не робіть цього!
В’ячеслав Вікторович на мить завмер, потім посміхнувся, з наміром таки випити, але відчув, як щось вкололо його в ногу. Коли ж він здивовано подивився донизу, то побачив поряд із собою ту саму кицьку, супутницю дивного ліліпута з холодильника. Кішка, здавалося, підморгувала йому єдиним зеленим оком, водночас ховаючи свої гострі пазурі.
А ще через мить усміхнений лікар вже клав чарку на столика…
У Левка ж вчергове засвербів ніс й привиділась компанія підлітків, які готувалися пити пиво з горілкою. Тож він швиденько осідлав Шмарклю й зник.
Звісно, він не бачив, як В’ячеслав Вікторович покликав з коридору медсестру й велів їй вилити весь алкоголь з холодильника до унітазу. Поки здивована Ніна намагалася зрозуміти почуте, Білокінь підійшов до неї й легенько вкусив за ніжне вушко. Ніна потому радо пішла виконувати завдання, а лікаря викликали в операційну - до лікарні привезли постраждалого в автотрощі.
Левко також не дізнався, що, можливо, через втому В’ячеслав Вікторович зробив помилку, яка коштувала пацієнту життя. Втім, сам Білокінь себе винним в тій ситуації не бачив, бо головне, як тепер вважав лікар, це тверезість - все інше дрібниці...
А Левко біля підлітків надовго не затримався. Тільки-но Шмаркля зачепила кожного з хлопців своїм кігтем, ті з радістю розтрощили всі свої пляшки й пішли до найближчого бару - шукати виходу підлітковій енергії.
І знову свербів ніс, і ввижалися нові клієнти. І Шмаркля радо підставляла спину, щоб відомими лиш їй стежками швидко доправляти свого вершника до цілі. І Левко говорив промову, хоча йому здавалося, що вона зайва - після зубів, чи пазурів Шмарклі всі раптово ставали прихильниками тверезого способу життя. І те, чого він так спочатку боявся, не сталося - ця робота зовсім не виснажувала його. Навпаки, після кожної промови, після кожної нової зустрічі йому наче додавалося сил і не хотілося не тільки їсти, а й навіть спати. І після перших ознак свербіння носа він радо сідлав свою кішку-коня й упевнено мчав рятувати людство.
Якби чоловік міг читати кошачі думки, то дізнався б, що Шмаркля зовсім не палала бажанням бігати світами й кусати, чи царапати людей. Їй би зараз влягтися десь на кріслі й поспати, але дивні вершники на тваринах зробили щось із нею - кішка не могла розслабитися, не могла скинути із себе людину, поки в тієї свербить ніс.
Спочатку Левко вважав, що лише в його місті їм зі Шмарклею роботи вистачить не на один рік. Та невдовзі з коротких розмов з клієнтами він дізнався, що кішка занесла його хтозна куди. Левкові невтямки було, чому так сталося. Він ні сном ні духом не знав, що ті, кого кусала, чи чіпляла кігтем Шмаркля, могли тепер самостійно інфікувати вірусом тверезості будь-кого.
І ось одного дня, невідомо через скільки часу після приземлення дивної четвірки  з планети Сиспілакопа на його балконі, Левко нарешті зупинився від того, що свербіння більше не турбувало його. Зникли й видіння, тож чоловік озирнувся, гмикнув:
- Та невже? Шмаркле, і що тепер?
Кішка у відповідь вляглася на траві й стала себе вилизувати. Левко вже відвик байдикувати, тож став міркувати, як бути далі:
- Ех! Зустріти б зараз тих прибульців. Щоб отримати нове завдання й знову мчати в невідомість. Удвох - як Дон Кіхот і Росинант, як…
Левко замовк на пів слові, бо перед ним дійсно з’явився величезний вершник на білому коні з луком в руці. Лице його ховалось під каптуром сірої накидки.
- Ка-катаполеміс? -заїкаючись перепитав чоловік.
- Це ти про придурка в протичумному костюмі, що верхи на пацюкові зцілював людей від хвороб? - загриміло з-під каптура. - Мушу повідомити, що ні його, ні будь-кого ще з того балагану ти більше не побачиш.
- Х-хто ти? І що сталося зі сиспілакопцями?
- З ким? - вершник нахилився до Левка.
- Це він, брате, про тих скоморохів, що верхи на тваринах готували підґрунтя для нашої появи, - поряд з білим конем з’явився рудий жеребець зі схожим на першого вершником, але вже з мечем в руці. - Що не кажи, та гарно вони попрацювали.
- А спочатку мені навіть боляче було від їхніх діянь, - з нізвідки з’явився ще один верхівець, на чорному, як сажа, коні, з вагами в руці. - Втім, авантюристи отримали по заслузі.
- Щ-що ви зробили з ними? - озираючись на незваних гостей, перепитав Левко.
- Ми?- перший вершник засміявся й здавалося, що громи всього світу прогуркотіли поряд. - Ніхто з нас не чіпав їх. Усе зробили люди, для яких вони так старались.
- Дзьобоносому натовп розірвав його костюм, - продовжив третій вершник. - Вервиця з цибулі, що випала з рук, навіть не встигла торкнутися землі - з’їли ще в повітрі. Якби не пацюк, що вчув щось недобре, то і його, і вершника також проковтнули б.
- А як я реготав, коли рудий відбивався своїм прапором від оскаженілого натовпу, - другий вершник сміявся так, що навіть  меч в його руці тремтів. - Бачили б ви його лице, коли ніхто не захотів його слухати. Та і як - гамір стояв такий, що й власного голосу чутно не було б. А механічний голуб тоді таки трохи погубив своє несправжнє пір’я.
- Зате шоколадний товстун  ще легко відбувся, - заговорив перший вершник. -  Кинув свого рога в один бік, намисто в інший, а рибу щосили метнув догори. І поки люди, затамувавши подих, очікували приземлення тих тараньок, він як рвонув! Бідний хом’як ледве встигав за ним.
- Зате білявці на таргані трохи не пощастило, - Левко не помітив, коли з повітря виник ще один верхівець: на сірому коні та з косою в руці. - Старці обступили її, вимагаючи уваги, тож їй і хрест не допомагав - довелося відбиватися пляшкою, яку потім все одно вирвали з рук. Якби не тарган, то залишилась від красуні лише пам’ять.
- Х-хто ви такі? - Левко з острахом вертів головою, марно намагаючись зазирнути вершникам під каптур.
- Ми - ті самі, справжні! - пролунало з білого коня. - Прийшла наша пора й за всі заслуги, які ти зробив для нас, ми вирішили взяти тебе із собою.
- Які заслуги? Ми допомагали людям, хотіли добра для них!..
- І чого ви домоглися? - знов озвався перший вершник. - Так, люди не пиячать, зникли хвороби, війни та голод, тривалість життя подовжилась - саме цього ваша п’ятірка прагнула?
- Та наче! - Левко втягнув голову в плечі. - Хіба не про це мріяло людство з давніх-давен?
- Ви забули про баланс! - промовив незнайомець з мечем. - Що занадто, то не здраво - чув таке? Вашими зусиллями популяція людей зросла до критичної межі, що автоматично відкрило дорогу до всього того, з чим ви боролись.
- Тому й прийшов наш час, - вершник з вагами нахилився до Левка. - Твої товариші вже втекли й тепер десь блукають космосом, а тебе…
- А тебе ми ініціюємо - будеш нашим джурою! - поряд з першим каптуром біля Левкової голови з’явився ще один, потім третій, четвертий.
- Але ж я... але ж мені… Я не знаю, я не вмію! - щосили заволав Левко.
- Навчишся - ти здібний! - озвався перший голос. - Починай, сестрице!
Вершники випростались, а потім четвертий замахнувся своєю косою…


Післямова 1.
Об'ява на паркані (через деякий час після описаних вище подій) :
Шукаю братів по розуму з інших планет. З місцевими домовитися не вдалося.
Запитати… (далі обірвано)

Післямова 2.
Трохи статистики: з початку страшної пандемії смертельного віруса населення планети Земля виросло на 27 млн. людей.
[з мережі]








Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

кажуть, що наші проблеми можна роз"язати двома способами:

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© George, 07-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 06-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Попович Роман, 05-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Інра Урум, 03-05-2020

Про нашу сім'ю Земну:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 03-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 03-05-2020

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 02-05-2020
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8908519744873 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …