Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: П'ятий вершник, автор: Василевий тато)

Знаєте, яке враження від першого уступу? Далі я ще почитаю і, якщо буде, що сказати, то скажу. Але для того, що вже помітив, поки досить і прочитаного. Враження таке, наче автор розсівся зручно в кріселку, попахкує сигарою і тільки всміхається – давай, давай, я почекаю, спішити мені нема куди. А читач тим часом біжить, висолопивши язика, від початку одного авторового речення до – он-он аж там – до крапки перед реченням другим. Бо вони в вас довгі, реально довгі. Звичайно, насправді ви так не сидите і образити таким порівнянням я вас теж не хочу – тільки акцентувати увагу на враженні від певної обтяжености речень. І річ не в формальній довжині – у Забужки де два речення, там і сторінка, і нічо – ковтають. Річ у структурі, а точніше зайвих словах. Я покажу, що саме маю на увазі, ось:

«Левко Степанович Голоштанько сидів на кухні своєї однокімнатної квартири, колотив соломинкою для коктейлю залишки горілки в склянці й мугикав собі під носа "Болеро" Равеля»… Я не знаю, яке переконливе підґрунтя підвести тут під свій закид, але воно в вас задовге, воно як музична фраза, що трохи вилазить за свої такти – дихання (обумовлене самою ритмікою вибраних вами слів) закінчується десь на.. та, власне, ніде конкретно, тому що самі складові частини речення, те що ви порозділяли комами і сполучниками, кожне з них трохи перетягнуте.

Наприклад перше «…Левко Степанович Голоштанько сидів на кухні своєї однокімнатної квартири…»– я не читав далі, тому поки не знаю, наскільки виправдане представлення героя повним іменем, підозрюю, що воно є просто вибором вашої інтонації оповідання, і от воно іде врозріз із ритмікою вашого ж речення – на цьому відрізку це не так ще помітно, але далі по реченню оцей зазор між ритмом і довжиною тільки набирає обертів. Можливо тут можна було б обійтись просто Левком Степановичем, або навіть Левком – може й занадто фамільярно, але ж як впевнено і наскільки динамічніше звучить. Менше з тим, далі в реченні всі слова обумовлені змістом, аж до «..мугикав собі під носа Болеро..» «мугикати під носа» є сталим висловом, але займенник «собі» там геть не обов’язковий – кому іще під ніс герой може мугикати. Й от без прізвища і «собі» речення нічого не втрачає в своєму значенні(про прізвище це неточно), але стає куди економнішим.
Те саме в другому: «..Його дружина ще перед карантином поїхала в село доглядати хвору матір, в дітей були свої сім'ї, своє житло, тож чоловік скнів собі самотнім на другому поверсі бетонної багатоповерхівки, спорожнюючи потроху домашні запаси алкоголю..» якщо вас взагалі оці мої зауваги бодай якось зацікавили, я би рекомендував по написанню, просто іти рядками і додивлятись слів, що за загальним смислом можуть бути необов’язковими, це звичайно, якщо в вас є підозра, що ті речення таки задовгі. Тому що необов’зкові слова теж можуть мати свою функцію і часто ритмічно або ще якось виправдані. До прикладу, цьому реченні, яке мені виглядає теж трохи витягнутим в довжину, можна поставити такі питання: слова «своє житло» точно потрібні? Після «свої сім’ї» і згадування однокімнатности квартири навряд чи аж так треба акцентувати на окремішності жител – в уяві і так окреслюється літня подружня пара в однокімнатці. Потім «..тож чоловік скнів собі самотнім…» знову ж таки після всього приведеного автором, яким іще міг скніти герой, як не самотнім – слово «самотній» цілком можна покинути – дати читачеві насолоду самому за скнінням побачити самоту. Ну і нарешті «бетонної» без цього і приведених вище слів, реченням тільки виграло в маневреності – поверхівки бувають бетонні, бувають цегляні, всі знають, як виглядають ці будівлі, чи так конче треба зазначати її якого саме матеріалу воно зроблено?

Саме цікаве, що пишете то ви на гарному рівні, принаймні це стосується компоновки речень, а для мене це взагалі ледь не основне, без цього жоден сюжет не вартуватиме того самого яйця. Але гарне речення, недоведене до ідеального (умовно ідеального, коли ви кажете – ні, звідси вже нічого не викину) стану, для читача гарним не буде, а ваша ж задача саме йому донести свою ложечку так, аби він не чмихнув і навіть не скривися.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040241956710815 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати