Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45907
Рецензій: 89801

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза критика, літогляд

Прогулянки без динозаврів

© Sholar, 23-07-2017
  Ану ж бо прогуляюся я конкурсними творами. Пройдуся по базару, прицінюся, помацаю товар руками - може, куплю чого на згадку. Основний критерій оцінки - ну, наприклад, відбір до альмонаху. Десь восени, реально (по термінам туманно, бо цікавих україномовних творів дещиця й катма)  планується перша аудіосупроводна ілюстрована збірка оповідань від письменницького сервісу “Люстро”. Припустімо, що я добираю якісний контент до сайту.  Щось таке, щоб людям було цікаво читати, щоб знаходило відгук, щоб прикрашало ресурс й давало нових відвідувачів.
Отож, зупиняюся біля першого. Роздивляюся.

Коли помирають авто

Перший твір - і відразу - хороший. Тhis is а креатив! (creativity).
Тут є дещо цікаве. Це варто уваги.
  Колись мені доводилося приймати участь і буди суддею на конкурсах літературного сюрреалізму, авангардистської прози та постмодерну, у російськомовних версіях, зрозуміло, але все ж, як то кажуть, досвід не проп’єш.  “Коли помирають авто” написано майже  у  авангардистському стилі; по-аматорському, з помилками; однак приємно побачити дещо таке, зразок, який можна хоча б краєчком  приміряти до “високого” мистецтва.
  Єхх, писав би автор, з його глибоким баченням і яскравими образами про проблеми хіпстерів, геймерів, анімешників чи косплеєрів, торкнувся б масової культури - було б саме те. Вихопили б з руками. А сільська тема - ні. Не пройде ніде. Хіба як гумор, хоча це явно не гумор. Я б таке на сайт не взяв. Нажаль.
Зрозуміло, що те не гумор. Відчувається, що автор писав з болем, що то майже апокаліптика… Але то життя - виживають найсильніші. Село вмирає - так. Мені теж жаль червоношкірих тубільців, які вимерли під напливом конкістадорів і хвилі цивілізації. Однак скільки можна плакати над минулим віком? Хто буде розвивати україномовну міську молодіжну культуру, за якою майбутнє?  

Звернемось до стилю. Початок твору прикрашає декілька жирних ляпів. І не сперечайтеся що те так треба. То так не треба. То, вибачте, не гудзик, а пташиний послід на вашому костюмі (мені подобається думати, що українське “костюм” вийшло від лат. “custum” - “звичай”)
  
-“яблуко сонця повільно котилАся” - виправте.
-“ Услід втікачу, пахкала” - кома не потрібна. І взагалі - було б гарно уточнити “світилу-втікачу”, або “зірці-втікачу”, або щось на кшталт того,  бо я, майгайбі, у цьому місці застопорився.
- “Маршрутка вдаль” - “вдаль” чомусь мені здається лишнім.  Зрозуміло для чого написане, але ніде потім не обігране і від того - одиноке й лишнє. На цьому слові треба було грати у фіналі, але там вжито інше слово  “невідомість”. Не закрите образне коло - то не є карашо, то “рушниця яка не вистрелила”.
- Речення про зелену жабу, яка скакала по роззявленим ротам здалось переобтяженим; красиве, але погано сприймається.  Можна було б спробувати розбити на два.
- “Заплакані не одною”. “Заплакані” - неточно підібрано, випадає за відтінком значення.  Більше підійшло б, вибачте, “заблювані”, або “заплювані”, - звісно, вульгаризми, однак - “заплакані” - гірше. І “не одною” - мені більше імпонує “не однією” - ритм краще зберігається.
- “По дорогам” - мене самого тут тим шпиняли - “дорогами”
- “Ніхто не лікує час” - що це? Може “нікого і ніщо не лікує час”,  бо виходить що лікування потребує не той хто “ніхто”, а той хто “час”. Може, так і було задумано -ніпоняв гумору.
- У реченні про вічних пасажирок маршруток бабць якись шалений зашквар, суті якого я знов таки ніпоняв. Здалося що намішано й фальшиво. Перебор.
- “Вкотре запльована невисохлою грязюкою” - тут все добре, сам автор так написав - підтверждення моєї думки з приводу “заплакана”. Не заплакана, а таки запльована.
- “Охрещує брудною шаленістю товаришів по дорозі та молодь, яка рагулювала” - якщо “охрещує”, то “рагулює”.  Якщо молодь колись, у минулому часі вже “прорагулювала”, то зараз, у теперішньому часі дієслова, “охрещувати” вже нема кого.
- “Вимагаючи від швидкости точність часу, маршрутка, затрамбована по самі педалі сварливими бабцями, стоячими вагітними мамцями, сліпими студентами та підпитими чоловіками з сивиною закінченого робочого дня. “  У html-мові це називається незакриті теги. Почали зворот, набрали, набрали повітря… І все.  Нічим  не закінчилося. Все повітря залишилося всередині. Вибачте, так і пукнути можна, або гикавка нападе. А “сліпі студенти”, “сиві чоловіки”, бабки і вагітні мамки - гарно, класні образи.
- “Звично бути оглядовим кур’єром буденности” - що це? Ніпоняв. Це звідкись не з цього тексту.
- “За довгий стаж цього маршруту” - це щось мовою як ви їх назвали “ будунистих неандертальців”.
- “На кладовище не залишається” - це нова мода українського словотворення і я щось пропустив, чи  треба писати “на кладовищі”? До речі, все хотів спитати “смерти”, “швидкости”, (“буденности”- взагалі - незрозуміло) - це так зараз модно писати закінчення слів у родовому відмінку, чи може якийсь діалект?
- На тій «зупинці» - чому “зупинка” у лапках? Автор дає читачеві посил, що насправді зупинка і “зупинка” - це зовсім різні стани руху транспортного засобу. У першому випадку транспорт просто зупиняється, а у другому, наприклад, лише пригальмовує, і пасажири вискакують на ходу?
- А що таке “дробаган”?  Ану, тицяймо в Googl. Української версії нема. Одначе є російська. Даю цитату: “Драбаган2 (возм. также орф. формы: в драбаган, в драбогАн, в драбоган, вдрабаган, вдрабогАн, вдрабоган, вдробогАн) - вдрызг, вдребезги
и напьемся в драбоган! Алтайский край, Новоалтайск
Да!Прикинь пьяная в драбоган! Алтайский край, Камень-на-Оби
КУЧЕКР ОТЗВОВИСЬ!ЕСТЬ ХАТА?Я ПЬЯНАЯ!В ДРОБАГАН!Владивосток
На большом танцполе, который был абсолютно пустой красовался пьянущий в драбаган Чиграков и под клубняк вытанцовывал рок-н-ролл... Местоположение: Казань
Хочу напится в драбоган чтоб ничего не помнить ....только я один и алкоголь Местоположение: Казахстан, Мангистауская область, Актау”
Авторе! Не тягніть в українську мову чужоземні п’яні блатняки.  Нам того не треба. У нас є слово, наприклад,  “у хмиз” - користуйтеся.
- “Посинілим від біди живота” - або “посинілим від біди животОМ”, або “посинілА від біди живота”
- “За тією хатою видиться гучний смітник, що символізує закінчення села” - перебор, що не здраво, то занадто. Вибачте, виглядає як нісенітниця, треба переробити.
- Пропоную задуматися чи правильно написана назва “Коли помирають автА”, а також слова “маршрутка” і “мікро-автобус”.

Декілька питань до логіки автомобіліста.
Що було першим - яйце чи курка? Що було першим - вищання гальм і потрапляння у яму, чи навпаки?
Хіба ревуть воли тоді як ясла повні? Чи верещать гальма коли машина догори колесами?
Було лобове зіткнення з “древнім кленом” чи автобус злетів у “копанку”? Щось одне, бо варіанти взаємозаперечують один одного.

Поки - все. Далі буде видно.
Тепер поговоримо про що тут написано. Озвучую “офіційну” версію.
“Автор малює картину нашого життя, порівнює країну зі старезним  маршрутним автобусом, а українське суспільство - з його пасажирами. Їдко і влучно викриває вади та  родильні плями... Малює ряд характерних образів, що створюють соціальний вимір сьогодення… Смітник, копанка, розбита дорога - символи сучасної України. Варто уважно  придивитися до кожного образу, до кожної, здавалося б нелогічної події, які описуються у творі: можливо, удар у дерево - то події на Майдані, занурення авто у копанку - то війна на Сході… Автор на рівні підсвідомості, може, навіть неумисно закладає таємні знаки і змісти. Вітаймо один одного - ми стали свідками народження літературного таланту”.
І неофіціальна, так, напрямоту, лише для автора. “Написалося, бо захтілося, непогано, але про що писав не думав, щось вийшло, але що - то ще треба розбиратися і виправляти”.  

Єхх, якби не коматозний “все пропало” фінал і оте село…


50 відтінків самогонівки

   Щось мені видалося схожим за авторською рукою з померлими авто. Може помиляюся, не читав правил, тут можна щоб один автор подавав декілька творів?

Далі може буде - розгляну ще пару творів, оновлю цей файл.

Прошу вибачення за помилки - це суцільна імпровізація, пишу швидко.
Впав у очі ще один твір.

Борщ з пампушками


Отож, казка про попелюшку з гастрономічно-львівським присмаком.
Скажу таке. Тут - увага! - слідкуйте за словами. Мені не сподобався цей текст. Однак це єдиний твір з конкурсних, який є “товарним”. Добряче підредагований він легко зайде у всілякі збірки, його публікуватимуть журнали; я сам із задоволенням узяв би цей твір для сайту, якби мав би сайт top-SEOшної жіночої спрямованості - кулінарія, продаж одягу, продукти для похудіння тощо. Просто суперова річ, чудовий контент. Повторюю: хоча мені не сподобалося.
Річ у тому, що неважливо  сподобався замовнику чи не сподобався твір.  Хіба обов’язково, наприклад, зернотрейдеру має подобатися зерно, яке він продає? Або нафтотрейдеру - нафта? Або продавцю пасток для тарганів - пастки для тарганів? (вибачте, авторе, я нічого не мав на увазі). Так само і видавнику-ресурсотримачу  головне - трафік.
  Цей твір, якщо автор захоче, матиме успіх. Причина проста: він “зачепить” найпоширенішу аудиторію  читачів. За статистикою, категорією, яка в Україні найбільш читає і купляє книжки - електронні і паперові - є домогосподарки або працюючі у офісах жінки, у яких ще нема вікових вад зору, часто - одинокі або розлучені, які мають лишню вагу і т.п. - які вміють куховарити і мріють про гарне заміжжя. За розлученими борчинями з целюлітом йдуть поважні дачники, які їздять у електричках на свої “фазенди”  і сільські дівчата шкільного віку. Маркетингова статистика - сувора й в’їдлива річ, і букмаркетинг - не виключення.
Так, маркетинг - то бомба. Якщо мій скромний експромт читає ще хтось, крім автору “Пампушок” - зверніть увагу на таке.  Саме за ознаками “будуть купляти чи ні?” у основному  обираються книги на публікацію видавництвами.  Мені колись мій знайомий видавник поставив кілька запитань. Десь у такому ключі: “Ось це твоя  книга фантастики українською мовою. А ось купка моїх власних американських грошей, необхідних на паперове видання. Кажеш, все круто, і написано добре, і вичитано, і сюжет крутий, інтрига і динаміка? Скільки людей в Україні читають взагалі? А з них - українською мовою? А з них - фантастику? А з них - купляють книжки? А з них - купляють книжки маловідомих авторів? А з них - паперові книжки?” І вийшло, що мою книгу куплять, може, якщо поталанить, сотні дві україномовних поцінувачів фантастики яким чомусь не подобається читати з екрану.... Всього дві сотні.  У найближчі рік-два. Незважаючи на рівень книги. Зійшлися на електронній публікації. Висновок - пишіть те, що читатимуть. Вивчайте попит.
Ну то таке. Скавліж старого графа О Мана.
Ближче до суто літературної кухні, конкурсу і борщу з пампушками. “Товарний” текст з маркетинговою темою ще треба привести у товарний вигляд.
Приступимо до екзекуції.
- А що, у Львові всі вікна - пластикові? От - не знав. У нас, в Одесі, є, крім пластикових,  ще алюмінієвопрофільні, цільнодеревинні (зі Скандинавії, чи від вас, з Карпат, дорогущі, але модні, не буду називати виробників бо забанять за рекламу), є й звичайні, “з деревини соснових порід”. Отож, оті ваші “суцільнопластикові” львівські вікна щось на кшталт “масла масляного”. Зі сторони літературності - виразний ляп. Виріжте слово “пластикові” і більше так не уточнюйте.
- У тому ж реченні про дощ-бомбардувальник щось воно неоковирне за змістом, невдала метафора, образ не йде, може, вікна відволікають увагу - зробіть там щось, погано.
- Признайтеся що фірма Аtlant вам дає бонуси за посиланняі вживання назви у тексті. Інакше заберу холодильник у збірник недолугостей і ляпів. Чому саме харківська фірма? Кому яка різниця, якої саме фірми у Анички холодильник? Не уточнюйте.
- А навіщо оте “можливо, бабине”? Щоб спитали “можливо, дідове?” Вже закінчили думку; речення закінчилося; навіщо тягнете то вікна пластикові, то холодильник Дамбас чи як він там у вас називаєццьо, чи от “дідово-бабине літо”? Навіщо ці уточнення? Вам, може, й подобається, а зі сторони - ніби козячі бебехи у борщі.
- Скажіть мені, шановний, чому “вуличне дійство” відбувається у кухні Анички?  Ясно і зрозуміло виходить, що автор “прогнав”, і так, що аж фуфайка ззаду завернулася. Будь ласка, розставте все на свої місця і не мішайте докупи, бо Париж і його вулична торгівля те одне, Аничкина кухня - то інше, котлети - то ще інше, а мухи - це зовсім не з тієї опери. Я розумію патріотичне порівняння Львова з Парижем, нічого не маю проти, однак у вас якісь гротескові виходять метафори й порівняння, не збивайтеся на банальність, майте відчуття міри.
- “відбутись «Сватання на Гончарівці» в одному з найбільших ресторанів…” - я, читаючи, чомусь вирішив, що “Сватання на Гончарівці” - то назва ресторану.  Потім подумав, і зрозумів що це не так. Але не зрозумів - як. То треба запитати у автора - як? А я знаю - як. Це з тієї ж опери, що холодильник Донбас, пластикові вікна, котлети і мухи - від надмірної старанності автора, який, як дитина тягне до рота, так і тут тягне у текст якісь малопридатні речі. “Гончарівка” - це була штука тіпа гумору.  Не нада. Напишіть просто “мало відбутися сватання у одному з…” і не вводьте во іскушеніє і позбавте від лукаваго.
-”...за день вже переготувала безліч страв, шукаючи ту саму,...” - можна спитати? Скажіть по секрету, скільки продуктів потрібно на безліч… (тихо, щоб ніхто не чув…) де вона їх взяла? Хто спонсор, так сказать, цього сумашедчого свята життя? Чи то всі так кухарі тренуються перед змаганнями?
- Негарно, якщо кицька ходить по столі, на якому готують продукти, особливо - розкатують тісто. Вона ж ходить по підлозі, грябає лапами свої екскременти. Тобто гарантовано у їжу потрапляють частинки котячого лайна, бруду, можливо - яйця глист, інфекційні бактерії, у тому числі смертельно небезпечний ботулізм. Мені б вже не захтілося покуштувати те, що приготувала Аничка.
- там ще є трішки помилок. Але всього не перерахуєш; вважаю, що того що описано досить, щоб зрозуміти найбільш характерні. Лише одну ще репліку кину, не втримаюся:
-”...Сухі тараньки навіть повідступались від Анички, як від зарази…” - Одна з тих речей, через які мені не сподобався твір.  Мені більше “сухі тараньки” подобаються.
  Загалом і в цілому. Тема - суперова, виконання - слабеньке, хоча й колоритне. Не моє, але після конкретної правки - вангую - заберуть до друку.


Погана робота



О!
Я знаю, що негарно починати рецензію з “О!”. Так само, як і оповідання з прямої мови.  Але іноді, як подумки говорила керролівська Аліса з Задзеркалля, так хочеться надавати по вухам Віденському Зайцю... Або поголити половину голови Капелюшнику. Про що це я? Ага, це я відволікся, перепрошую; це про своє, інтимне, задаю математичну загадку.  Можливість стилістичного бешкетування з метою вразити читача залишимо учасникам конкурсу. Ближче до справи.
Скаламбурю. “Погана робота” - гарна робота. Ви колись бачили, як працюють художники - вуличні “швидкопортретисти”? Таки бачили, так? Вразило? Люди справді гарно малюють і мають справжній до того хист. Ану... Спробуймо порівняти їхні цілком професійні роботи з дитячими малюнками.  Сашко або Оксанка намалювали свого батька, маму, братика з котиком...  Роздивилися?  Як кажуть у моєму місті це “дві великі різниці”.  Приблизно такою ж є картина і на конкурсі. Є різні роботи. Але у основному - учнівські. А от “Погана робота” - це вже трішки інший рівень. Вищий.
Такий твір - знахідка для критика. Іноді просто нудно описувати, в принципі, одні й ті ляпи, яких припускаються всі початківці. А тут є що критикувати. Тут писав не початківець.  Тут є зміст, світосприйняття і ціла купа спірних речей. Тут є де розійтися на всю ширину “класичної філології і літературознавства”, нехай їм грець.
Ні, ні, я не хочу сказати що ця робота краща за інші. Знову звернувшись до живопису, констатуємо, що деякі радянські “парадні” портрети за цінністю значно поступаються малюнкам  Дікса, Кандинського, Пікассо, Моне або Еміля Нольде. (“Єслі шо”, заходьте до мене на ФБ, там маю чудову підборку жіночих ґоррорових портретів мого улюбленого Хайнца Рудольфа Ґігера). Буває так, що  “блищаче” вилизане орденоносне масло коштує дрібниці перед, на перший погляд, дитячими пошкрябками. Вся суть - у глибині, у образі, у впливі на відчуття і на свідомість споживача.
Знову відволікся… До справи.
Автор “Поганої роботи” вводить читача у свій світ, пробуючи встановити прямий міжособистий зв’язок. Майстер намагається взяти мене, читача, за руку, вишикувати, виструнчити поруч з собою, заставити йти слід слідом, крок у крок, повторюючи свої думки, мордуючись його переживаннями, малюючи в уяві лише ним бачені картини. Оповідання-монолог, внутрішній психологічний портрет, свідомісний потік. (Переклад російського літературного терміну “поток сознания” я бачу саме так). Це - оповідання-сповідь, вихлюп себе, викладення на суд і на терези перед читачем власних кривавих внутрощів,  мозку, печінки і потаємних сліз… Я зрозумів так.
Задумка зрозуміла. Я відчув. Я пройшов увесь шлях поруч. Я чув, як шумів фонтан і як лаялися п’яні. Я грів пальцем спусковий гачок пістолета біля скроні, й цілився у зрадницю на балконі.
Респект.
Таке не часто зустрінеш. Мені чомусь пригадався Муракамі.
О!
Тепер про виконання.
Деякі зауваження за перебігом прочитання.
Перше. З ботексом - перебор. І з освідченням - якось воно… Не занадто, однак не зрозуміло як до того відноситися; здалося, трішки сфальшивили, не дотягнули образ дружини. Надто якась вона дошкоподібна, пласка, нежива. Зрозуміло, що десь воно близько, що ота “бізнес-вумен” такою пласкою і повинна бути. Але ні, того замало. Чорний колір як і всі інші має всі права на існування, але він повинен бути чорним, а не ніяким. Не вистачає якоїсь деталі, враження, “батарейки”, яка б заставила цю фігуру (дружину)  рухатися і бути живою. (Всі, звісно, зрозуміли, що “рухатися” - це не рухатися напряму, а залишати більш явний слід у свідомості читача). Може, треба менше, взагалі, звертати на неї уваги, і акцентуватися на відчуттях головного героя.
Друге. Власне, відчуття, внутрішній світ головного героя. А чи не занадто загально? Він у вас, часом, не космонавт у скафандрі? Щось я не пригадую, щоб увечері не кусали комарі, щоб пиво не пролилося на шорти, і щоб ще щось… Ой, вей, шотакоє… Ні, не Муракамі. Не вистачило повноти і рельєфності образу. Я ж казав трішки вище: я повинен відчути себе там, у ньому, побачити його очима, вдихнути його носом і легенями, спітніти його долонями тощо. А я не відчув, не вдихнув і не спітнів. І з дівчатами отими верескливими незрозуміло, і як я (він) відношуся до дружини непонятка, і що я (він) відчуваю взагалі з приводу основного “вбити - не вбити” - ніяк. Цікаво, як автор розраховував на успіх психологічного оповідання, не назвавши жодного відчуття… Емоції - є, ціла купа, а от відчуттів у всенькому тексті не названо жодного. Айайай. Ашотакоє?
Мені здалося - проскакує, не хапає, трішки - мабуть зовсім трішки, але не доробили. Взагалі, ось враження - тут не вистачає десь третини обсягу.  Скорострільність, батенька, не завжди корисна. Виходять напівнатяки і напівобрази - а навіщо? Споконвічне питання ДАЇшника, який зупинив водія  за перевищення швидкості: “Кудаспішім?” Десь так.
Тепер про мову. Тут сказати мені особливо нічого. Ой, зараз вже так і бачу зліснорадісну мармизу отого “аноніма”, який бігом кинеться писачити “осьбач, який, осьбач, необразований, тидиви, пише з помилками, диплом не того кольору”. Не морочте мої крижі. Мова - це міст, який з’єднує автора і читача. І якщо він крепкий і надійний, якщо широкий і зручний, якщо витримує максимальні навантаження, то мені, як і переважній більшості людей, байдуже, якого кольору у того мосту закопані у землю підпори. Тут, у “Поганій роботі” людина вміє і речення чудово побудувати, і абзац, і слово підібрати необхідне - що ще треба? Помітно ж що впевнене і професійне письмо. Отож, віддаю пошану і не копирсатимусь у мілкому - ту дещицю автор сам виправить якщо захоче.
Ну і підсумуємо.
“Погана робота” має гарний рівень, вищий, ніж аматорський. Практично нема питань по літтехніці, однак є питання по змісту. Природа змістових суперечностей, скоріш за все,  у  розбіжностях світосприйняття  критика і автора.
Оцінка твору - респект і знімаю шляпу.  Але у суперечці наполягатиму на своєму. Що там було про Капелюшника і Віденського Зайця?


Коли плаче дитина



  Коли я прочитав цей текст, мені чомусь спало на думку слово “навіжена”. І пригадалося


Гав не лови, лови гавенят,
вудкою тітка ловила курчат.
Небом у вирій летіли птахи,
зверху дивились на наші дахи.
Кликали гуси жабок у намулі:
нумо, злетіть над гніздечком зозулі…


  Вибачаюсь. Це так,  недолуге римування експромтом знаменитої дитячої лічилочки Ken Elton Keseу. Пригадали? Ну як же… І фільм був. Кен Кізі. Знаменитий “Політ над гніздом зозулі”, або, як каже Вікіпедія  “Пролітаючи над гніздом зозулі”.  Світова класика.
  Ой, не втримаюсь… Для тих, хто знається на перекладах з англійської, нагадаю лічилочку у оригіналі.


Intery, mintery, cutery, corn,
Apple seed, and apple thorn,
Wine, brier, limber lock,
Three geese in a flock,
One flew east, one flew west,
And one flew over the cuckoo's nest


  Над цією лічилкою вчені люди-літературознавці написали цілу купу досліджень і дисертацій… То ж самий початок руху хіппі. Виток субкультури. Джерело надхнення для Стівена Кінга і Альфреда Гічкока.  А ось “офіційний” україномовний переклад. Мені не подобається:


Сховано, карбовано, здібно, зерно,
Яблучне сім’я і більмо,
Вино, шипшина, клямка,
Три гуски – зграйка,
Одна на сході, друга на заході,
І третя летіла над гніздом зозулі.


  Мій переклад кращий, правда?
  Колись мене ця книга неначе молотком вдарила. Брилище, шахта у серце, гора людська. З автора “Дитини” станеться за порівняння.
  Отож.

  Порівняний зі знаменитим  дітищем Кейна Кізі  “Коли плаче дитина” - це один з перших україномовних повноцінних і оригінальних творів у жанрі “трилер”, які мені трапилося прочитати. Звісно, я читаю далеко-далеко не все; якщо хтось знає ще україномовні твори такого ж рівня у стилі трилер, ґорор, стім-кібер-посттаймпанк, РПС(гейм), апокаліптика - киньтеся посиланнячками.
  У “Коли плаче дитина” є все, що треба для високого рівня - напруга, динаміка, загадка, чудово виписана гнітюча атмосфера, нетривіальна розв’язка. Є глибина і правдивість відчуттів, є яскраві образи, є “захоплення” уваги читача. Чудово. Автору - моя повага. Можете, дійсно - можете. Є талант. Такі твори дорогого коштують. “Погана робота” - не ваша? Десь у чомусь схожий стиль і спосіб мислення.
  Однак, задається, вже достатньо похвал і святкових фейєрверків. Далі, як кажуть доктора, буде інтенсивна терапія. Не стаціонар, але амбулаторно аналізи здати доведеться.
   Перше, що кидається у вічі з негативу - невідшліфованість і навіть деяка кострубатість фраз. Може так треба, так задумано? Ні, не схоже. Схоже, що це переклад; автор, можливо, пише російською, а потім перекладає. І від того з’являються оті “подвійні”, “дво-трипідметові” речення, які у російській мові були заглажені прикметниковими і дієприкметниковими зворотами, а в українській вилізли, бо тут зовсім інша побудова зворотів і інша ритмика мови. Загалом, констатую таке - тяжкуваті і невиправдано ускладнені речення.
  Ось, візьмемо якесь навмання: “Просто просиш: розкажіть і, хоча кортить взяти сокиру і роздовбати те кляте піаніно, звільнити людину, просто обережненько витираєш пил —  мовчки слухаєш.”  Характерно - таких речень багато. Розбираємо.
   По-перше, як не крути, після “розкажіть” проситься якийсь розділовий знак. Найкраще там виглядала б крапка. Можливо - крапка з комою, ось така (;). І у найбільш “економному” варіанті - кома. Крім того, мені незручно читати оте ваше тире після “пил”. Мені було б краще і зручніше зустріти у тому місці крапку. Або хоча б оту компромісну крапку з комою.
Вона труситься й далі і, як на мене, намагається косити під неосудну. Та сама історія. Після “далі” - порожнє місце, інтонаційна пауза, яку було б непогано заповнити, найкраще, крапкою.
  Ні, вона, звичайно не цілком здорова, піаніно знову ж таки, тобто тягар минулого, особисті драми й усе таке, але дратує, що вона вимовила це - “Діти — це прекрасно,” - ніби вела світську бесіду, ніби йдеться хоча б про чиюсь чужу, не її власну дитину. Тут взагалі гвалтрятуйте - накрутили добряче, як кажуть китайці своєю китайською мовою “накидаликозісіна”.  Ану, давайте запишемо у виправленому вигляді: “Ні, вона, звичайно, не цілком здорова. Піаніно - знову ж таки; тобто, тягар минулого, особисті драми й усе таке. Але дратує, що вона вимовила це. “Діти - це прекрасно”. Ніби вела світську бесіду; ніби йдеться хоча б про чиюсь чужу, не її власну дитину.” Зрозуміло, що у прикладі не все ідеально, однак розділові знаки варто розставити. Є, є ще багато такого, ніби то дрібниці, але муляють око. Проблема зі створенням речень достатньо відчутна, щоб її не відкидати за загальної вартістю тексту. Треба обов’язково пройтися ще раз, і все виправити.
  По змісту - там все гармонійно. Навіть розставляючи коми і крапки (треба, бо жоден редактор не пропустить з помилками) треба бути обережним, щоб не порушити цілісність сприйняття тексту.
  Десь так. То вже наступного разу напишу більше по змісту, про передачу переживань і відчуттів головної героїні…
  Гарний твір. Дуже високий рівень.







Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Яна Устимко, 18-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 18-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Avtor, 04-08-2017

а чому негарно

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 31-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Avtor, 28-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 28-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 24-07-2017

так, тут автор може подавати по три твори -

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 23-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2674200534821 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …