Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44158
Рецензій: 86166

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №7

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 12-07-2017
БОРЩ З ПАМПУШКАМИ
За вікном погода вигравала небачені ще львів’янами арії: вітер безуспішно намагався вибити пластикові вікна будинків, що стояли мужньо, як олов’яні солдатики, а дощ, у свою чергу,  вирішив спробувати себе у ролі бомбардувальника і вибивав ями на дорогах, яких і без нього було достатньо. Не дивлячись на те, що за вікном було холодно як в новенькому холодильнику Atlant, на кухні Анички панувало літечко, можливо, бабине. Над каструльками парувало, міксер працював не покладаючи ножів, кухонна машина мішала продукти без розбору, перетворюючи будь-що у тісто. І десь на фоні цього вуличного дійства губилась традиційна музика французьких пекарень. Якщо вже називати Львів маленьким Парижем, то й максимально відповідати цьому твердженню.
Наш шановний читач спитає, що відбувається? Що за несанкціонований двіж-Паріж на кухні? А справа ось у чому. Тиждень тому у львівській газеті «Високий замок» з’явилось оголошення: «Карпо Золотаренко, 25-літній український міліонер, який збудував свою кар’єру на квітковому бізнесі, обіцяє одружитись з дівчиною, яка приготує йому найсмачнішу вечерю». Ось на цю то й наживку клюнула наша золотоволоса рибка.
Вже завтра мало відбутись «Сватання на Гончарівці» в одному з найбільших ресторанів Львова. Отож, як то буває, в ніч перед Різдвом, починається цей самий двіж-Паріж. Як і студент вчить 100 білетів в останню ніч перед іспитом, так само й Аничка за день вже переготувала безліч страв, шукаючи ту саму, яка підкорить серце Карпа.
Аничк, хоч за освітою й не кухар, але вона однозначно мала здібності до кулінарії. Її страви завжди збирали найбільше коштів на університетських ярмарках, яких за рік проводилось так багато, як зірочок на небі. Якби не її сирні запіканки, яблучні пироги та пампушки з маком, то група би нахально приносила куплені солодощі і видавала їх за свої. Як ж добре, що у сучасному українському суспільстві є ще совісні люди, не перевелись ще козаки і козачки, є ще порох в порохівницях. За це всі й любили ці сороченські ярмарки і приходили на них із задоволенням, щоб витратити останню копійчину на пречудову українську страву.
– Що у нас тут? – спитала Аничка свою білу кицьку, знімаючи її зі столу, поки та не вмочила лапку в яблучному соусі. – Ну ти ж не їси такого. Вашому поріддю лиш би нашкодити, ніякої практичної користі: мишей ти не ловиш, молока не даєш, на чужих не гарчиш… - подальшим наріканням дівчини завадила ложка з соусом,  яка непомітно потрапила їй в рот. – Ммм, божественна підлива!
Під сумне завивання кицьки була з’їджена ще одна ложка, і ще одна, і ще одна. Благо, це була якась бездонна мисочка з соусом.
– Ну добре, добре! Жеби ти не нявчала, дам я тобі щось, - сказала Аничка і пішла до холодильника.
Дівчина витягла домашній сир і поклала трошки в мисочку на підлозі. Киця, наколядувавши собі смаколик, забула про всі лягуміни, що розпростерлись на широтах кухонного стола. Чого тут лиш не було: згаданий вже вище яблучний соус, розкатане до товщини серветки тісто, цукрова пудра, лаврові листочки, свіжа малина, креветки… Якщо рококо називають бенкетом посеред чуми, а тут ми маємо зворотню ситуацію – чуму посеред бенкету.
– Смак потребує жертв, - виправдовувала Аничка гармидер на кухні.
Над своєю стравою дівчина думала дуже довго. По-перше, це не може бути щось просте і банальне, як трамвай. По-друге, тут потрібна крапля креативу, бо вже кожна господиня у Львові вміє готувати, наприклад, лазанью. Кого цим здивуєш? Отож, після довгих роздумів безсонними ночами Аничка вирішила готувати наймиліші в світі кольорові равіолі, всередині яких, мов перлинки в мушлях, фарш з креветок і малинки, а поверх цього делікатесу – яблучний соус. Основні акценти тут йдуть на кольори: весняний зелений, отриманий зі шпинату, криваво-червоний буряковий і жовтий, завдячуємо якому куркумі. А завдяки солодкуватому соусу ця страва із суто соленої перемандрувала на прикордоння десертів.
– Варіться, мої миленькі, - звернулась Аничка до своїх равіолі, кидаючи їх у каструлю з киплячою водою.
Равіолі були всі як один, окрім кольору, звісно ж. Вони, мов супермоделі на кастингу, вишукувались на подовгастій тарілці в ідеально рівний ряд. А між ними Аничка намалювала соусом маршрут п’яного водія. Після нетривалої фотосесії, страву, нарешті, можна було покуштувати. І як тільки виделка за всіма правилами етикету була взята в ліву руку, а ніж – в праву, - до хати набігло гостей, ніби їм медом намазано. Прийшли батьки, сестра з подругами. І всім сподобалась страва Анички.
***
Зранку Аничка не проспала, як це часто буває перед важливими подіями у більшості людей. Вона встала навіть трошки швидше і мала в запасі ще годинку, щоб спокійненько попити кави. Кава була чорна як ніч і міцна як коньяк. Це такий собі ритуал, який львів’яни обов’язково проводять щоранку.
За цим ділом дівчина згадала свій сон. Перш за все її здивувало, коли той сон узагалі встиг наснитись, бо ж спала вона критично мало часу через гостей. Та, як би там не було, сон сам собі знав, коли там снитись. В нічному маренні до Анички навідався в гості пан Буряк і сказав: «Не жалій мене. Чуєш!? Не жалій!». Чудний сон, що сказати. Не щодня людям сняться буряки, що воліють, аби їх не шкодували, а ставились з усією строгістю.
Будучи дівчиною не дурною, Аничка хутко почала шукати в інтернеті тлумачення цього сну. І ніякого поганого тлумачення вона не знайшла. Але ось у дитячому соннику писало, що це означає, що найближчим часом дівчині доведеться подбати про свою зовнішність. «Комедія та й годі» - подумала Аничка, аж поки не згадала, що у Карпа Золотаренка, окрім смакових рецепторів, є ще й очєса, до того ж ще й два.
Дівчина заплела довгу золоту косу, аби волосся не заважало на кухні, трішки наштукатурилась. Насправді, асортименту її помад, блисків, бальзамів для губ міг позаздрити будь-який косметичний магазин. Але ті всі помадки сьогодні гуляють лісом, бо кухар мусить все куштувати, кожну ложку облизати, щоб приготувати справді смачну страву. А помада, по-перше, зіпсує смак страви. А, по-друге, зі з’їдженою помадою хтось буде виглядати як село без сільської ради.
Отож, коли марафет був наведений, можна було й звірити годинники. Якраз час їхати у ресторан. На приготування страви давалось аж чотири години. По ідеї, хтось готуватиме торт, якому потрібно буде хоч трошки постояти і пропитатись; хтось морозиво, яке, хоч кров з носа зуби з писка, а має замерзнути; хтось варить бульйон, який також в мить ока не звариться. Хоч й страва Анички готується доволі швидко, але не варт забувати про всіма любимі корки на дорогах і про те, що ти ще та розтьопа.
На щастя, корки не спіткали українського спортсмена, дівчина благополучно дісталась до ресторану. Там її, як поважну кандидатку на руку і серце квіткового магната, провели на кухню. А кухонько-то, прости Господи, розмірів небачених і негаданих. І кухарок та господинь зібралось так солідно. Яка в кітелі, яка в домашньому фартушку з ягідками. Але всі озброєні кухонним приладдям і готові до бою.
Аничка зав’язала свій акуратний фартушок кольору слонової кістки. Але кого вона намагається обдурити? Всі одразу ж зрозуміли, що він був первинно білим як перший сніг. Просто хтось замазюра трошки і не вміє користуватись пральною машиною.
Коли пробила одинадцята година, на кухні почалась робота. Аничка розмістилась між двома сестрами близнючками, які й готували в принципі то одне й те саме. Дівчата були чорняві, засмаглі, тож Аничка подумки називала собі їх Зітою і Гітою. Зіта, що стояла по праву руку, готувала еклери з м’яким м’ятно-апельсиновим морозивом; а Гіта, дівчина по лівий бік корабля, - профітролі з апельсиновим морозивом і литочками м’яти. Еклери – подовгасті, профітролі – кругленькі… Але хай там собі думають як хочуть.
Поки Аничка ходила по продукти та кухонне приладдя, то краєм ока бачила, хто що готує, а то й питала. Як виявилось, всі такі гурмани, ніби в дитинстві їли не манну кашу, а самі щербети та мітболи. Котру не спитаєш, то готує або суші, або макарони різних видів і форм, або пече шварцвальди чи опери… І от тут настала смута. Аничка зрозуміла, що її кольорові равіолі з начинкою з креветок і малиною та з яблучним соусом – це просто одна з ресторанних страв. Тим більше, вони не зрівняються з усілякими там вишуканими та складними стравами Одна дівчина, що вчилась у Франції, готувала десерт із зацукрованими фіалками, що є дуже символічно, адже Карпа збагатився на квітковому бізнесі. Інша готує карпа в куполі з солі, що також дуже цікаво з огляду на те, що нашого міліонера звати Карпом. Такий собі каламбур: карп для Карпа. А що вже говорити про тих, у чиї страви входять такі інгредієнти як лічі, сир брі, рисовий папір, фейхуа.
Смутна та невесела стала Аничка. Вона все думала, що би то робити далі. Можна далі готувати свої кольорові равіолі, над якими хіба що дітлахи якісь потішаться, а можна… І раптом, перед нею з’явився образ буряка, як осяйне видіння раю, як чистий геній красоти. Буряк волав: «Не жалій мене. Чуєш!? Не жалій!». То Аничка й вирішила не шкодувати потішного.
– Це ж геніально! – вигукнула дівчина, але шкварчання всякої всячини на сковорідках поглинуло звук, як губка Боб воду.
На фоні цих омарів і болоньєз наваристий український борщик зі сметанкою, що повз нього не пройдеш і його не забудеш, а ще як з гаряченькими пампушками, так й взагалі душу дияволу продати можна. Залишалось лиш сподіватись, що Карпо, як справжній український парубок, оцінить страву достойно.
І в цю мить все завертілось, закрутилось… Аничка літала по кухні, як сніжинка в танку хуртовини: то до кастюльки з буряками, то до зажарки з моркви й цибулі, то до тіста… Крокомір на її телефоні взагалі був у шоці від такої надзвичайної активності.
Та готувала золотокоса красуня борщ не абияк. Спершу вона хотіла приготувати здоровий борщ з рибою, описаний у «Чайковському» Гребінки. Але згадавши, що Гадюка почистив рибу голими руками, вона передумала. Рецепт, який передається від матері доні, завжди безпрограшний. Тож Аничка навіть подзвонила своєму предку і все ще раз уточнила і розпитала.
За той час підійшло тісто: воно все виглядало з глибокої миски, коли ж білі ручки дівчини візьмуться за нього. Та як ж на Аничку подивились інші дівчата, коли та почала кидати пампушки в гарячу олію. Невимовна огида, неймовірний шок, пекуча відраза, п’яне спантеличення – чого лиш не читалось в очах суперниць. Диво, як лиш вони не викликали кулінарну поліцію? Сухі тараньки навіть повідступались від Анички, як від зарази.
Коли ж час добіг кінця, всі страви були презентовані. Більшість дівчат миттю скинули шкіри господинь й одягнули шкури звабниць. Та Аничка була трохи вимотана борщем, пампушками, а ще її, здається, врікли. Тож вона не думала про свою розтріпану косу, з якої повибивались пасма, несвіжий макіяж, бліді вуста.
Одна за одною дівчата йшли зі своїми стравами в зал. Що відбувалось там – таємниця, покрита темрявою. Та, насправді, яка таємниця? Один чолов’яга колупається виделкою чи ложкою в тому, що йому приносять, вертить носом і просить наступну. Одні дівчата повертались засмучені, інші люті, як морози в лютому. Це, звісно, не могло не радувати Аничку. Та до її черги було ще так довго, як до Китаю пішки.
Та раптом двері на кухню розмахнулись, зчинивши вітер шарму, який мало не здув перших красун. Карпо, очевидно, довго не думаючи, вирішив піти на місце подій, попрацювати, так би мовити, в полі.
Що являв з себе той козак? Якщо ви дивились наш «Холостяк», то приблизно уявляєте собі що. Хлопець справді був гарним, і золоте волосся Карпа вилискувало як луска карпа. Та це було єдине, що наближало його до риби. А так – цілком собі людина.
Він проходив повз дівчат з їхніми стравами, тикав на кожну і вже нікав та й нікав. Страви однієї-двох ще скуштував, але якось недобре скривився, ніби від прокислого молока, та й пішов собі далі. Виганяв дівчат, можна сказати, пачками. А народний гнів то ріс і ріс. Незадоволені фиркання та сльозливі схлипування чулись звідусіль.
І ось Карпо нарешті наблизився до червоного варива. Вмить ока у його свідомості щось перевернулось, похитнулось світобачення, весь світ став іншим. Він закотив рукави свого чорного піджака, взяв ложку і дуже акуратно вмочив її в борщ.
– Краще зі сметаною, - залунав над ним голос якогось ангела.
І він так і зробив. Білий мус, йменований сметанкою, скрасив тарелю борщу, як скрашають іграшки й гірлянди ялинку. Карпо скуштував і мало не зомлів. Що це було? Вибух смаку? Ні. Ураган Катрін і разом з тим морський бриз.
– І з пампушкою, - наказав ангельський голос зверху.
А Карпо, як слухняний раб Божий, у цю мить зрозумів, що втілювати в життя кожне слово, кожну думку цього крилатого. Його рука абсолютно несвідомо потягнулась до мисочки із гарячими золотистими кульками. Він в вкусив – і нічого не зрозумів. Де тісто? Як воно могло розтанути? Так жорстоко з людиною вчиняє лише морозиво. Та ні.
– Я вже її двічі вкусив, вкушу і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі.
А через тиждень у тому ж таки «Високому замку» з’явилась новина, яка струсила весь Львів і всіх львів’ян: «Карпо Золотаренко одружився за борщ з пампушками». А усякі там кулінарні журнали писали: «Таємниця червоного борщу або шаманське зілля», «10 способів приготувати борщ так, щоб на тобі одружились», «Рецепт борщу, за який з вами одружаться і відвезуть на Мальдіви», «Борщ як жіноча зброя».
А Карпо та Аничка одружились і жили собі довго і щасливо. І щодня вона готувала йому борщ. Аж до самої смерті.

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 07-08-2017

3 бали

© Avtor, 04-08-2017

1 бал

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Арсеній Троян, 25-07-2017

[ Без назви ]

© Яна Устимко, 17-07-2017

[ Без назви ]

© Любов , 16-07-2017

Два бали

На цю рецензію користувачі залишили 9 відгуків
© Олександр, 14-07-2017

[ Без назви ]

© Ant.on, 13-07-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 12-07-2017

Виправте граматичні і стилістичні помилки

© Надія, 12-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28293299674988 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …