Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44361
Рецензій: 86684

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №14

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 29-07-2017
ПОГАНА РОБОТА
-Твою ж...
О, ні, хоч він і сказав так і навіть із продовженням, а все ж таки не годиться так починати. Чи правда дорожча за принципи? А головне, що ця фраза вискочила в нього не через злість чи якийсь негатив, а як раз навпаки — бо дуже гарне було літечко і вся та тепла й лагідна нічка, і місяць, як котяче око в темряві. Так гарно, так романтично. Він згадав, як дружина приблизно десять років назад освітчувалася йому в коханні — тоді ще не дружина, тоді ще не зіпсована ботексом, чи як вони, жінки, це називають? Він, хоч і платив за все, а не знав подробиць, про які Єлена — так вона наказувала себе називати — торочила наче той професор хімії. Взагалі, тепер він розумів, йому в ній трохи не вистачало жінки, бо її активна життєва позиція трохи дратувала його, адже, після всього пережитого за день, за тиждень, за цілі роки, він хотів, щоб емансипація не крокувала світом так швидко, і щоб не дійшла досі до його квартири, де на кухні ніколи не було жінки.
– І чому, чому тобі треба помирати саме сьогодні? Диви, яка ніч — тобі б зараз вийти на балкон, викурити цигарку, полякати димом цнотливі зірки... А ти маєш вмирати... Навіщо це?
Він хотів би зараз опинитися в буддійському монастирі — там, мабуть, ще більш різкими фарбами вирізьблене небо на тлі порожнечі, і від рясних співів цикад закладає у вухах. Гори й луна, що відзеркалює цілі тисячоліття звуків. А тут, хоч і стогне за рядом кущів останній на сьогодні тролейбус, і джипи шурхотять під проводами і каштанами, і п'яні люди цілуються і б'ються у парку неподалік, а все ж таки не гірше, ніж у Гімалайях. Ні, навіть краще — адже де в Гімалайях знайдеш такий приємний легковажний, суто київський фонтан?
Але замість буддійського храму і думок про нірвану голова вперто, майже проти його волі обмірковувала ситуацію з необхідним трупом. Меркантильний інтерес змушував його відвертатися від прекрасного, хоч як не хотілося, і, відчуваючи себе звичайним убивцею, гидуючи через розуміння цього собою, він паралельно згадував батьків. Чи думали, нині старенькі й кволі, що колись лежатимуть на пляжах Південної Європи за рахунок крові, пролитої їхнім сином? Ні, він не нарікав на те, що вони знали і не цуралися — саме ця їхня риса передалася йому генетично, зробила його нечутливим до бруду методів і, зрештою, забезпечило усім: мамі, татові, Єлені, йому самому зручне й заможне життя.
– Та годі патякати, - подумки прикрикнув він на самого себе. Зброя є, зручна ситуація є — чому ж так хочеться не виконувати важку й нудну роботу, а дарувати життя?
– Хоч комусь... Чому не можна хоч сьогодні помилувати людину? Зробитися Богом і Творцем, а не клятим сатаною?
Хоч це суперечило його традиціям, але сьогодні він вийшов на роботу з пивом. Пиво в руці, пиво в сумці — багато пляшок, він навіть не памятав, скільки грошей віддав за всю цю батарею. Бо набридло всьо. Бо хочеться вбити зовсім інших людей, і так, щоб це було, як у багатьох його знайомих, що кажуть по сто разів на день: “Убив би гада,” а самі нікого не вбивають, і все це лише слова, а не калюжі крові й понівечені долі. О, як вони, він і сам би убив — Єлену, наприклад, за те, що приходить додому по опівночі і за те, що він знає, де вона була - убив би на ментальному рівні, тобто, розлучився би, звільнився, забрав би до себе якусь студенточку... Втім, і вона не варта... Жодна з них: ні безіменна студенточка, ні Єлена.
Пиво додавало злості, але рука досі не здіймалася. Окрім того, що це був молодий чоловік, колишній  колишній бізнесмен, колишній ледащо і поет, він знав, поважав і любив цю людину.
– Ти брат мій, Олеже, - п'яно пробубонів він, і парочка переляканих темрявою дівчат, що звідкись поспішали, підтримуючи одна одну під ручку, зойкнувши, кинулися від нього чимдуж геть. Він подивився, як вони зникали за імлистим галом фонтану і подумав, що, може, сьогодні нічого не вийде. Але це означатиме більше й страшніше за просту невдачу — це буде кінець кар'єри, можливо, кінець життя. Чи не занадто висока ціна за можливість вільно випити кілька пляшок пива і виявити непотрібне милосердя? Адже світ жорстокий: ніхто не подякує йому за збережене життя, бо навіть на суді люди бажають бачити справедливо засудженого вбивцю, а не виправданого невдаху. Люди віншують убивць у газетах і на сайтах за те, що ті дарують їм кілька хвилин піднесення, справедливого обурення, горя — тобто, почуттів. Господи, ви всі такі мертві, що навіть і вбивати не треба! А він, цей, колишній бізнесмен, нинішній мрійник і філософ — він інший, він кращий...
– Вбий, вбий, вбий... - тихесенько повторював він і уявляв одразу дві речі: по-перше, як натовп скандував це слово латиною дві тисячі років назад на римській арені, а по-друге, як злякалися б ті дівчата, почувши таке страхітливе від дивного дядька в парку, якби не зникли за обрієм кілька хвилин назад.
На дні сумки, знехтуваний, тричі проклятий, лежить пістолет. Може краще кулю в скроню? Покінчити одразу із нещасливим, скрутним життям? Додому, до пекла? Але й там, мабуть, переслідуватимуть думки про те, що хтось народжується помилково, а хтось помилково вмирає, але все це — частина якоїсь незбагненно більшої, незбагенно прекрасної і мудрої картини, але головна туга через те, що неможливо розгледіти цю картину.
Він дістав пістолет, схвильовано оглядаючись довкола, націлив на скроню, потім на освітлений балкон: “Ну, виходь,” потім, розуміючи, що так не поводяться професіонали — вони не сердяться, не бояться і не хвилюються — поклав його назад. Натомість дістав чергову пляшку і, відкоркувавши її, вковтнув мало не половину. Ще б пак, у таку спеку! В голові якось одразу розвиднілось, і він, сповнений рішучістю, знову взявся до зброї:
“Сепари наблизилися впритул,” писав він, схлипуючи і передчуваючи близький кінець героя, - “Олег, хоч і не бачив їх, знав, що місце, де він стояв під зорями, сповнене небезпеки. Не хотілося вірити в цю небезпеку й смерть, але сама природа, кожна травинка в радіусі трьохсот метрів, кожний світлячок у темній схованці співали про невідворотнє. Чому він не пішов, чому не сховався, чому просто стояв і чекав? Тому, що хтось мав зафіксувати перший помітний рух, крикнути: “Пацани, до зброї,” зробити перший простріл у бік клятих повзунів... Хтось, в решті решт, мав першим померти...”
Все, справу зроблено. Ось він, скривавлений, ще живий, лежить на недобрій землі Донбаса, рве її сиві відьомські пасма і, проклинаючи, благославляє... Ось останній подих зривається у каламуть нічного бою, і ось вся земна метушня, грім і блискавки, крики побратимів — все залишається позаду і десь внизу...
А він, убивця, письменник, стомлений і спітнілий, плаче, пригадуючи, як кидалася на людей, вимагаючи від них відповіді, стара мати, як Олег, чистий і святий, як Боже Воскресіння, лежав у труні, а музика розривала не тільки храмову завісу дощу, але й серце...
Він міг би пощадити його хоча б тут, але то було б намарне. Воїн не міг не загинути, бо хто ж, якщо не він?

   Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737











Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 27-08-2017

[ Без назви ]

© Антон Борисенко, 23-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 08-08-2017

3 бали

© Avtor, 04-08-2017

Дрібниці, але...

© Олександр Ман, 31-07-2017

Заходьте, єслішо

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Sholar, 30-07-2017

бед тріп

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Охрім Пріськович, 30-07-2017

[ Без назви ]

© George, 30-07-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 29-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.467129945755 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …
«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …
«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …