Він повз сюди впродовж усієї ночі. Повільно, сантиметр за сантиметром, щоби не бути поміченим. ВОНИ рідко пересувалися уночі, не частіше одного-двох на годину, але під час руху пильно пантрували за полями пообабіч стежки. Інколи комусь із НИХ щось у темряві здавалося підозрілим. ВОНИ насторожено зупинялися і довго та прискіпливо оглядали кожен клаптик переораного поля. Тоді він намагався втиснути себе якомога глибше у мокру після вчорашнього кислого дощу ріллю, опускав обличчя у грязюку, і завмирав на довгі й такі важливі зараз хвилини.
Ранкове брунатно-зелене сонце впіймало його майже у кінці шляху. Як тільки перші сонячні промені з’явилися у сірому небі, він крадькома озирнувся на обидва боки, чи нема ЇХ десь поблизу, і піднявся на ноги. Вже на прямих він подолав останніх декілька десятків метрів ріллі і заліг за найближчим надгробком одсапуватися.
Вільні землі, на яких уже давно нічого не росло, переорювали щомісяця, щоби хоч трішки сховати всю ту гидоту, котра випадала на неї з неба. Проміжках поміж безліччю надмогильних плит та каменів густо позаростали чорною травою. Він іще пам’ятав часи, коли вона була, хосі і запиленою, але ж сіро-зеленою, проте з часом, щось сталося і з сонцем, і з небом, і з фотосинтезом, і трава змінила колір на чорний. Край стежки і навіть самі могилки були густо всипані безліччю сміття, одірваними шматками кінцівок, залишками екскрементів та мертвих тварин. Багато дрібної живності, в основному крис, й досі продовжувало лежати на стежці у вигляді висохлих сірих килимків.
Він був одягнутий у чорне, щоби не виділятися на тлі трави та землі. Грязюка на обличчі та руках вже починала обсихати на сонці й одпадати шматками. По спині текли струмки поту. Він перекинувся горілиць, навпомацки знайшов кінець шворки і підтяг зброю до себе. Лежачи він пообминав засохлий бруд із долонь, а потім однією рукою розмотав ганчірку, у яку була загорнута рушниця.
Він огледівся. Коли через надмірне збільшення площі цвинтарів було видано Закон про Кремацію, людей перестали ховати у землю. Лише для померлих на стежках родичі та близькі й досі продовжували ставляти обеліски та надгробки з обох боків стежки, котрі вирішили залишати, як охоронну та попереджувальну зону. Безліч стовпчиків, пірамідок та вертикально вкопаних плит із вигравіруваними на них чиїмись іменами стоячи майже впритул одне до одного, нескінченою звивистою стрічкою тягнучись до обрію. Він вибрав найширший із них, котрий знаходився на деякій відстані від стежки і обережно переповз туди. Ледве він встиг сховатися, як один з НИХ пробіг повз нього.
І як прорвало. ВОНИ ганяли в обох напрямках по одному й родинами, по черзі та одночасно. Хоча вдень ВОНИ ставали менш обережнішими, він боявся навіть підняти голову, і, лежачи, продовжував однією рукою розкладати набої. Патрони були замотані разом із рушницею: п’ять у обоймі і два окремо. Він дістав із кишені пляшку з машинним маслом, вилив більшу його частину на патрони, а решту просто у магазин. Це було необхідно, щоби механізм не заїло під час роботи або викидання гільз.
Рух на стежці поступово зменшувався. Наближався спекотний полудень. Він дочекався, коли стежка спустіє, швидко зарядив обойму в магазин і перекинувся на живіт. Поклавши ствол на один з надгробних каменів він спрямував рушницю ліворуч і став чекати. Додаткові два патрони він поклав поряд у траву.
ЗВІР з’явився далекою ліворуч, майже непомітною срібною точкою на обрії. Неквапливо піймавши ЙОГО у перехрестя прицілу він плавно поклав пальця на спусковий гачок. ЗВІР виявився невеликою особиною, схожою на хромовану зрізану піраміду, поставлену ширшою основою на короткі кінцівки, кінчики яких ледве виднілися у вузькому проміжку між животом і стежкою.
ВОНИ рухалися самостійно керовані супутником. Люди усередині й не підозрювали, що насправді діється навколо, бо ж супутник показував їм те, чого насправді не було: зелену траву, блакитне небо, золоте колосся. Ті, хто мали чим годувати ЗВІРІВ, мали і гроші, щоби платити за ілюзії.
Куля від першого вистрілу зрикошетила від похилих передніх пластин і пішла вертикально вгору. Він і не сподівався звалити ЙОГО з першого вистрілу. Спереду зазвичай ставляли найміцнішу броню. Вистріл був попередженням. Відтепер для ЗВІРА існувало лише дві можливості: або гальмувати, зупиняючись за інерцією і неминуче наблизившись майже впритул до стріляючого, або додатково набирати швидкість, щоби хутко проскочити небезпечне місце. ЗВІР вибрав другий варіант, як він і розраховував. Наступна куля знесла антену на даху, позбавивши ЗВІРА можливості змінити тактику.
Відстань між ним і ЗВІРОМ швидко зменшувалася. Він прицілився ретельніше. Одна куля пішла низом і блиснула іскрами під животом ЗВІРА, проте вже наступна потрапила у праве переднє колесо. Суцільне металеве колесо із тонким прошарком з надміцної гуми вивернуло з гнізда. ЗВІР не маючи однієї з чотирьох опор скособочено заскреготів одним кутком по асфальту стежці розсипаючи іскри на всі боки.
Протитанкова рушниця Симонова зразка 1941 року. Калібр 14,5 міліметрів, автоматичне відведення порохових газів, замикання ствола перекосом затвора, п’ятизарядний магазин. Прицільна дальність – 1500 метрів. Дальність ефективної стрільби – 100 - 150 метрів. Повинно вистачити.
Рушниця залишилася йому як військовий трофей з часів Давньої Вітчизняної Війни ще від прапрадіда. Він лише вдосконалив її, прикріпив оптику із мисливської рушниці і пристріляв як зміг. Більшість його товаришів заздрили йому і недарма.
Ще його дід, повторюючи слова свого діда, любив казати: «Якщо куля потрапить у боєкомплект, то кишки полетять.» Проте у теперішніх ЗВІРІВ не було боєкомплекту. Тодішні ЗВІРІ були керованими, а теперішні жили самі по собі. Навіть бак для бензину кожен із НИХ намагався поставити у найнедоступнішому місці й забезпечити додатковою бронею.
Швидкість ЗВІРА зменшилася, проте ВІН усе одно намагався вибратися із зони вогню. З відстані не більше десяти метрів він зробив п’ятий постріл і… промазав. Майже перед самим пострілом ЗВІР зачепився кутком за майже непомітний горбочок на стежці, ЙОГО почало розвертати, за інерцією продовжуючи боком до стріляючого волокти далі. Куля пішла в молоко. Він вилаявся, здираючи собі долоні, витягнув порожню обойму і, намацавши у траві один з патронів, знову зарядив рушницю. Продовжуючи скреготіти і ревти моторами ЗВІР пронісся повз нього на величезній швидкості, все ще намагаючись вирівнятися.
Це був шанс і він використав його як зміг, всадивши кулю просто у вузьку щілину між майже на три чверті заглибленим у корпус правим заднім колесом і самим корпусом, туди, де зазвичай ставляли найтоншу броню. ЗВІРА різко підкинуло догори. ВІН перестав борсатися, боком сповз зі стежки на узбіччя, трощачи надгробні плити й тягнути їх за собою, зарився гострим краєм у ріллю і завмер.
БС – 32. Основний бронебійний патрон зі стальним осердям. Найпотужніший у світі серійний патрон. З ефективної дальності пробиває 35 міліметрів броні. Кінчик методом наплавлення вкритий томпаком (сплав нікелю, заліза та міді). Благослови Боже діда, земля йому пухом, котрий усе життя ховав рушницю і кілька ящиків боєкомплекту на горищі.
Поки куля робила свою справу всередині ЗВІРА, він зарядив наступного патрона, узяв рушницю і вже йшов туди. Наблизившись майже впритул до ЗВІРА, він поклав рушницю на один із високих каменів і майже впритул дав останній контрольний залп.
Треба було повертатися. Невдовзі могли з’явитися охоронці. Він повернувся назад, і невдовзі знайшов на стежці відірваний під час пострілу величенький шматок гуми із залишками позначки фірми-виробника. Це було те, що необхідно. Він поклав його у кишеню і навпростець побіг просто через поле, повертаючись додому. До загальної облави ще треба буде встигнути сховати зброю і трофей.
Він тримав рушницю на плечі й широкими кроками біг по ріллі. Біг і міркував, про те скільки грошей отримає від Об’єднання вождів за вбивство такого ЗВІРА і котрому з колекціонерів можна якнайдорожче продати шматок гуми. Повертався із полювання зі здобиччю і мав чим похвалитися перед іншими чоловіками, коли все плем’я увечері збереться біля вогню. Його син може пишатися своїм батьком.
