Один начальник ОРСО (організаційно-стройовий відділ) славився тим, що їздив щовечора по місту на своїх жигулях і ловив курсантів, які чкурнули до міста з морехідного училища “в самоволку”. Наскирдує повну “копійку” самовольщиків, привезе їх до морехідки, вишикує на плацу, і почне їм мозки компостувати.
- Товарисі курсанти! – начальник трохи шепелявив.
- В той час, коли усе прогрешивне людство бореться проти кліки Пол Пота і Янг Сарі… - почне він здалеку, походжаючи вздовж строю зальотників.
Росточку він був невисокого, в пупа курсантам дихав, але ж який капосний та красномовний! Дощ, вітер, камені з неба падають – ні валнуєт. Слухайте лекцію про міжнародне положення і в тридцятиградусний мороз, і в тридцятиградусну спеку по стійці струнко. А прудконогий який! Жоден курсант від нього ще не втік, якщо на очі потрапив.
- В той час, коли Рейган хоче розпочати свої зоряні війни…
- Деякі несвідомі курсанти…
- Повитягали пружини з форменних кашкетів…
- Гіганти вітчизняної металургії – запорозькі заводи…
- Відтепер працюють лише на пружини для кашкетів…
- Ракет нам не треба – пружини давай!
І так години на півтори. Коли той начальник ОРСО розпускав стрій зальотників на штрафні роботи, курсанти бігли до віників, совкових лопат і швабр, наче їм п’яти салом намазали. Але перед тим, як розпустити стрій, він усіх порушників переписував, бо моряки завжди були перенумеровані, в кожного на нагрудній кишені ID хлоркою написане.
Раз попався – три наряди на роботи.
Два попався – залишився без відпустки на канікули.
А на третій раз – пакуй лахи на виліт з бурси.
А в курсанта Гоголя якраз два зальоти вже було. Але в самоволку треба було – кров з носу. До дівчини. Тіпа освідчуватися, чи миритися, чи ще чому. Вони саме напередодні на дискотеці в училищі познайомилися, чи закохалися, чи посварилися. Одним словом, йому до неї на Шуменський в цей день потрібно було потрапити обов’язково. Не те щоб він собі іншої дівчини потім не знайшов, він курсант показний був – викапаний Гоголь в молодості, тільки обстрижений під машинку, без патлів.
Ну не зовсім без патлів. Знайома парикмахерша дуже вдало підстригла його таким чином, що весь чуб можна було сховати під кашкетом. Стоїш у мічманці - ОРСО на тебе не налюбується - викапаний бовван під нуль. Зняв кашкета - перший кучерявий парубок на все село.
А ще й кльоші вшиті так, що з милом одягати вже треба, бушлатик – офіцерського сукна з білим шарфиком, кашкет заломлений, “бананом”, як це в курсантів називалося – жодних натяків на жодну пружину, він же не годинник, а курсант. Будь яка дівка на такого оком покладе й зітхне, що не її. Одним словом, краще йому було начальникові ОРСО на очі не потрапляти у такій формі одягу. Бо що подобається дівчатам, те не подобається ОРСО. Жодна херсонська дівчина не гляне на дубовий кашкет-мічманку з пружиною, а не на заломлену бананом "міцу". ОРСО - навпаки.
А ще й з бушлатів на шинелі вже два дні як перейшло все училище. А він бач – гоголем вирядився. Де пружина, я питаю? Де пружина?
Отож їде Гоголь в самоволку на задній площадці тролейбуса, дивиться у вікно і на кожні зелені жигулі його тіпає. Але придивиться до номеру – ні, не начальник. Та й далі їде собі. Бо у світі все влаштовано справедливо, перенумеровані не тільки майбутні моряки, а й зелені жигулі. І номер той усі курсанти як отченаш знають.
І ось перед провулком Дори Любарської… ой-не-не! І жигуль начебто не зелений, а якийсь трохи лазурний. Чи це вже на нервовому грунті геть дальтоніком Гоголь стає? Ну яка ж вона зелена? Швидше салатова. Але ж номер - той! Так і є! Начальник ОРСО за тролейбусом їде. І Гоголю ручкою вже навіть махає. Помітив. Тіпа, давай вилазь з тролейбуса, голубе! Карету подано!
А тут ще й тролейбус на зупинці став і двері розчинив.
- Вилазь! – маха рукою начальник.
- Не вилізу! – хитає головою Гоголь.
Це ж гляне начальник на мічманку і відразу ж "Пачєму без пружини?" заволає!
- Вилазь, що вже там! – жестикулює начальник.
- Ні за що! – хитає головою Гоголь.
Це ж накаже начальник "Кашкет далой", бо без пружини, і чуб неуставний побачить!
- Ну, ти сам цього хотів, товарис курсант! – попереджає начальник ОРСО, відкриває дверцята своїх зелених жигулів і розвальцем прямує до дверей тролейбуса, щоб Гоголя скрутити, витурити з училища і відправити, куди Макар… А, не будемо про сумне.
Інший на місці Гоголя вже б і руки догори підняв, і зі словами “гітлер-капут” з тролейбуса впав просто в обійми капосного начальника, що вже заходив у задні двері, розштовхуючи натовп роботяг напідпитку. Але Гоголь наш був не такий. Він не вийшов здаватися через задні двері. Він … пішов здаватися через двері передні, як вихований пасажир. Отож коли начальник ОРСО роботяг таки розштовхав і до тролейбуса вскочив, Гоголь саме з тролейбуса вистрибнув. І вчасно – тролейбус тієї ж миті усі двері позачиняв і поїхав собі. Зі спійманим начальником всередині.
Гоголь помахав у заднє вікно тролейбуса рукою і жестами спитав.
- З машиною твоєю що тепер робити? Стоїть заведена, розкрита наопашки посеред провулку Дори Любарської. Бандистький район, між іншим. Красота.
Але що йому порадив начальник ОРСО вже не побачив – тролейбус завернув за ріг. Поки він розміроквував, як йому вчинити з машиною, поруч загальмував патруль ДАІ.
- Що за клоун прямо на зупинці припаркувався? Де власник? – спитав червонопикий інспектор, клацаючи персональним компостером для розминки.
- Він зараз прибіжить, - пообіцяв Гоголь. – Обов’язково, ви зачекайте трохи. Він бігає швидко. Від нього ще ніхто не втікав.
І чкурнув собі від гріха подалі.
Наступного ранку на розводі на заняття начальник ОРСО викликав курсанта Гоголя перед усім строєм училища.
- Все ж таки відрахують! – зітхнув Гоголь.
- Не пам’ятайте лиха, хлопці.
Але ні.
- За проявлені винахідливість і спритність…
- курсанта Гоголя нагородити…
- трьома днями додаткової відпустки…
Начальник ОРСО був, звичайно, ще тим капосним солдафоном, але саме солдафони мають неабияке почуття гумору і своє специфічне бачення справедливості.
Отож славтеся у віках, невідомі херсонські дівчата, що порятували курсанта Гоголя від… А, не будемо про сумне! До чого тут дівчата? А хто ж, ви думали, був водієм того тролейбуса, поклав на Гоголя оком, зітхнув, що не її, і натис червону кнопку перед самим носом начальника ОРСО?
А був би Гоголь у мічманці з пружиною, ще невідомо, як та херсонська дівчина вчинила б.
