Я не аж надто великий оптиміст, але утримую в пам’яті Помаранчеву революцію. Це, хіба, була друга хвиля (після проголошення Незалежності), коли українці відчули себе нацією. Звісно, хвилі, як набігають, так і відступають, та чому б нам не бути добрими серфінгістами, й не використати високу хвилю національної свідомості, яку підняла нинішня революція? Я про рідну мову, яка нині знову забута і зігнорована передовсім на державному рівні.
Пригадую, Расул Гамзатов колись писав, що в його рідному Дагестані, біля двох мільйонів дагестанців говорять більше аніж на 30 мовах. Є поети, що пишуть на мові, якою говорять всього дві тисячі осіб. Господи, та чи у нас не те саме? – подумав собі. В Галичині, особливо в районі Карпат, верхній кінець села не розуміє нижнього. Хто порахував усі ті говірки? Згадаймо, що майже усі наші класики були й фольклористами. Їздили краєм записуючи пісні, примовки, приказки, як Галичини, так і Слобожанщини, Поділля, Буковини. Вважали для себе найбільшим скарбом нове колоритне слово чи зворот.
Мене, до прикладу, болить, що так мало людей в самому Львові нині розуміють Львівську говірку. Навіть дорікнуть тобі, коли говоритимеш нею. Добре повідали мій Дідуньо, що взуття натирає лише свою ногу. Але ж це безцінні скарби нашої мови. Без мови не можна й думати про зростання національної самооцінки, бо ж вона – найважливіший елемент національної культури, мова в той час чи не найвагоміший засіб її розвитку.
В час совітської окупації, де чільним мовознавцем уважав себе сам «батько народів», а словниковий склад української мови її лексикологію сформували Тичина, Рильський та іще Сосюра, назвали її "літературною" й стала вона на десятки років непорушним каноном, що викликало атрофію живої розмовної мови, а відтак і культури нашого народу. Таке становище з мовою існує й понині. Чи відповідає воно духу часу? Хто, зрештою, посміє стверджувати, що важливіше зберегти в арсеналі української культури, а що віддати на загладу?
Мова будь-якого народу – унікальний феномен створений генієм народу і втрата його приводить лише до збитку.
Мови щезали й безумовно щезатимуть й надалі, але дуже сумніваюсь, чи будуть вони виникати. Час, коли виникали мови безповоротно минув. Наше завдання - зберегти бодай те, що іще залишилось. Це загальнолюдський здобуток!
Світ живе у мовному космосі. Мовна екологія, що виникла історично певного разу так само складна і крихка, як екологія природня. Так само як і в природі, тут не можна керуватись лише прагматичними міркуваннями, які можливо корисні в царині автоматики, та в жодному разі не в культурі.
Іще не так давно на ГАКу можна було зустріти пречудову лемківську говірку, чомусь примовкли, а жаль…
