

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Містика

Вечеря з мерцем

© Ігор Скрипник, 12-02-2007
Коні, неначе човни у Чорному морі, розтинали океан зеленого різнотрав‘я. Вершники, без особливого поспіху, долали безкраїй степ Дикого поля. Знали бо, що встигають. Тепло, майже як влітку, світило весняне сонце. П‘янив духмяний подих степу. Милував око яскравий килим багатоцвіття. Огрядний козак з довгим оселедцем, пишними вусами на червоному спітнілому обличчі, привстав на стременах і почав щось виглядати попереду, мовби вишукуючи край виднокола. Сірий огир тихо схропнув і невдоволено скосив на вершника. Так само скоса на свого товариша поглядав другий козарлюга. Низький, але кремезний, широкий у плечах, як бочка, він заздрісно дивився на дорогий синій жупан і добру шаблюку у посріблених піхвах. “Ех, так би прибратися і до моєї Ориськи на вечорниці заглянути. Як пити дати, була б моя!”, - він спробував покрутити свого рідкого вуса, але полишив це діло, бо здоровим грубим пальцям не було за що вхопитися. - Що за чорт! – вилаявся Охрім, вмощуючись у сідлі. – Нічого нема! Таки нічого, дідько б його побрав! - Кого? - Ти мене ще хочеш під’юджувати?! Молокосос! Лише вдруге в похід вибираєшся, а гонору хоч відбавляй. Як тобі не соромно зі старого бувалого козака кпинити? - Дядьку, який ви старий?! Та вами поле орати можна! - Я зараз тобою цей степ зорю! Молодий неотесаний бугай! Продовжуючи жартувати і реготатись один з одного, козаки їхали на Січ. Іван Сірко ладнав чергову авантюру проти турків – тре було за минулорічний напад на Чигирин пімститися та й християнські душі вивільнити з агарянської неволі. Пливти мали в кінці квітня через тиждень після Великодня. Чайки вже стояли напоготові, а звідусіль, головно зі зимівників, починали з‘їжджатися сімейні козаки, які, приєднавшись до січової залоги, мали й цього разу всипати перцю клятим бусурменам. Обоє були з-під Канева. Охрім Крутивус повертався від дружини, малих дітей, свого поля, яке так потребувало чоловічої руки, але через його вічні пропади за Дніпровими порогами, важка ноша постійно перепадала на жіночі плечі. Цього разу, як і минулого року, і позаминулого, він божився Меланці, що востаннє їде на Січ, що ще один похід і він більше не буде залишати їх самих. Проте нестримна і хвацька вдача щоразу гнала його до січового братерства. Його молодий товариш, Богдан Діжка, був його земляком зі сусіднього села. Кілька років тому зустрівши його, стрункішого, без теперішнього пуза, попросив взяти на Січ. Охрім спершу не хтів брати малого з собою, навіть ременем почастував раз-другий, щоб не надокучав. Але той виявився впертим, як віслюк, і опинився на Запоріжжі. Був його джурою, а минулого року став справжнім козаком і побував у першій січі. Тепер всім показував шрам на ребрах. Розказував буцімто татарин черкнув шаблею, хоча Охрім бачив, що сам у шаленстві бою напоровся на татарську сталь. На зиму їздив у рідне село до батьків та свою кохану побачити. “Дурний хлоп, крутить тобою як хоче. Нагризешся ти з нею”, - неодноразово казав йому Охрім. Та легше було горохом стіну розтовкти, як цього бовдура переконати в чомусь, коли він починав комизитися. Завечоріло. Обізвалися цвіркуни. Ось крайнеба появився курган. Під‘їхали, спішилися біля його підошви. Після деякої суперечки на верхівку поліз старший. Чув за собою вину, що поїхали степом, а не поплили Дніпром. Тепер заблукали. Соромно потім буде побратимам сказати – загубився в ріднім степу, на предківській землі! Ось він видерся на самий чубок насипаної могили і став роззиратися навкруги. Жодного вогника навколо. Жодного людського житла. Прийдеться їм ночувати серед поля. Нічого не вперше. Але... Охрім скривився. Сьогодні Чистий Четвер, а завтра Страсна П‘ятниця, треба постити. Вдень майже жодної ріски в роті не мав, а що вже говорити про завтрашній день. Погоджуючись з цією думкою забурмотіло в животі. Ще раз оглянувся навкруги і побачив серед степу ледь помітний вогник. Обличчя просвітліло і він кинувся вниз до коней. - Давай! Погнали! Гайда! – зарепетував на всю пельку. - Що сталося?! Що там вгледів?! Охрім вже гнав у тому керунку, де спостеріг вогник. - Татари?! Турки?! Ляхи?! Москалі?! – не вмовкав молодик. - Богдане, припини лемент! Я бачив вогонь. Там десь люди. Там і переночуємо. - Тю на тебе! – полегшено. – Не міг одразу сказати! Переполошив даремно. Вершники летіли степом назустріч теплу, затишку і смачній вечері. Позаду залишився самотній серед степу курган. Була вже ніч, коли несподівано перед ними виросло обійстя огороджене частоколом. Жодного вогнику, жодного звуку не долинало з-за стіни. - Відкривай! – загупав Охрім у ворота. – Пустіть переночувати християнські душі! Жоден звуки не долинув у відповідь. - Відкривай, трясця твоїй матері. Це не розбійники чи кляті татари, а козаки з Січі! Знову тиша. Лише шум у вухах від того грюкоту і тарабанини. - Прийдеться ночувати в степу! – мовив Богдан і почав повертати коня. - Е ні! - вперся Охрім. Перед очима в нього стояла пляшка горілки і шмат сала з часником, лавка біля теплої печі. – Я тут сьогодні заночую! Лізь всередину! – скомандував молодику. - Ще чого! Охрім підвів коня під самий частокіл, заліз на сідло і перемахнув на другий бік. Богдан чекав. До нього долинули заклики старого козака по господарів, грюкання по хатніх дверях, згодом добірна лайка. Потім все стихло. Він насторожився. Залетіла думка чи бува вони самі не натрапили на розбійницьке кубло. Він витягнув пістоля, зважив на руці шаблю. Вирішив почекати дещицю, а потім лізти по товариша. Він його в біді не покине. З другого боку, біля воріт, хтось завовтузився, закректав. Богдан навів пістоля готовий пальнути у разі небезпеки першої миті. Рипнула дверка і вийшов набурмосений Охрім. - Фу, - полегшено видихнув парубок, - а я вже думав штурмувати це обійстя. Що так тихо? Чого так довго вовтузились? - Розглядався, на подвір’ї нікого нема. Я все обдивився. - А в хаті? - Не заглядав, але щось тихо. Немов всіх корова злизала. - А де худобина? Мо ніхто не живе тут? - Є тварь у стайні, але сидить тихо. Пацяє певно. Я не роздивлявся. - А де ж люди? Хто світить? - Слухай заходи і перестань молоти язиком! А де хазяї розберемося! Вони завели коней на подвір’я, розпрягли, прив’язали біля стайні. Богдан з цікавістю заглянув всередину – на нього сумними очима дивилася плямиста чорно-руда корова. Десь в глибині виднілися білі плями свиней. - Йдемо до хати, - гукнув його Охрім. Козаки перетнули подвір‘я і зайшли в темні сіни. Відразу в ніздрі вдарив запах топленого воску. Зайшли до кімнати і стали, як вкопані. В кімнаті було видно як вдень. У кожному кутку, на полицях, горіли свічки. На столі стояв запалений каганець. Навколо нього стояли різні наїдки і страви, а також пузата бутля горілки і глек з якимось напоєм. - Нас ніби тут чекали, - задоволено мовив Охрім. – Гей! Хазяї! Де ви поділися?! Тут Богдан помітив, що хтось лежить на лаві у дальньому кутку кімнати. - Глянь. Там хтось лежить. Напевно вже нализався. - Не думаю, що він вечеряв, - кинув оком на стіл старий козак. Він підійшов до лавки і потряс за плече лежачого. - Ставай! Приймай гостей! Ставай! Жодної відповіді. Ніякого руху. - Ставай трясця твоїй матері! Ставай, бо сядемо без тебе! Він перевернув лежачого горілиць, уважно придивився. Враз посерйознішав. Приклав вуха до грудей. Прислухався. - Богдане, дай-но мені оте люстерко. Приклав дзеркальце до вуст. Почекав, поглянув на нього – не запітніло. - Що там? - Нічого доброго. Представився наш господар. Царство йому небесне. Витягнув ножа різнув по зовнішній стороні кисті, роблячи глибокий надріз. Жодної реакції. Точно вмер. Обоє замовкли. Потріскував віск і сизий димок вився під стелю. Неясні тіні колихалися по кутах. Більше нікого не було в хаті. Вони були самі. Охрім витягнув люльку і задимив. По кімнаті рознісся запах тютюнового диму. Діжка взяв з нього приклад. - Приготував вечерю і загнувся… - Ги! - красномовно підтримав Богдан. - Не пропадати ж стравам. – пляшка, неначе приворожила Охріма – він не відводив від неї погляду. – Повечеряємо, заодно пом‘янемо цього чоловіка, - перехрестився. – Прости Господи! – побожно звів очі догори і взявся за бутлю. - Може він не сам жив? Не можна так! Якось не по собі мені тут. Може візьмемо трохи їжі і переночуємо у степу. - Ще чого?! Візьмемо їжу і підемо! Як злодії! Ні, я ніде не піду з цієї хати. Сідай! – наїжачився старий козак. Вмостився на лаву перед столом. Поглянув на Богдана. Той трохи постояв, подумав. “Засміють, коли взнають, що покійника перепудився!” – промелькнула думка. Важко зітхнув і сів так, щоб бачити мерця. Взялися за вечерю. Для початку випили, а потім взялися до смачної юшки, соломахи, перепічок та запашистого узвару. Коли голод був вгамований, Охрім сперся на стіну, попустив пояс, поклав руку на ще теплу піч. - Хе, добре. - Може переночуємо надворі? Я бачив на подвір‘ї копицю сіна. - Спи, де хочеш. Я буду спати тут. - А мрець? - А що він мені зробить? Живих треба боятися, а не мертвих. Богдан набурмосився. - Знаєш, що, козаче. Розкажу я тобі одну оповідку. Щоб спалося краще. Ги-ги. Мовчанка у відповідь. - Верталися якось з ярмарку двоє друзяк. Але оскільки засиділися в шинку, то ніч застала їх в дорозі. Йдуть, собі, йдуть, вже й проголоднілися добряче. Як оце ми з тобою. Раптом глип стоїть хата, у вікнах світиться. Зайшли всередину. Нікого нема, лише мрець на лаві лежить. А на столі – ціла купа наїдків і питва, як оце у нас з тобою сьогодні. Один каже: “Я боюсь”. Другий: “А я ні”. Взяв та й прив‘язав мерця до лавки. Лише настала північ – почав ворушитися мертвяк, кричати, з-пут вириватися. Мало лавки не потрощив. А коли треті півні запіяли в мент затих. Так вони вирятувалися і пішли далі додому. На дворі захропіли коні. Богдан здригнувся, схопився, виглянув. Біля коней нікого. Знову зайшов до хати. - Тю на вас, дядьку Охріме! Знаєте, що розказувати! Сьогодні ж Мертвецький Великдень! Крутивус сам задумався. - М-да...! Полохливий ти як заєць. Гірше баби. Лягай спати. Хочеш – надворі, хочеш – у хаті. Я спатиму тут. Опівніч вже скоро. Завтра зрання знову на Січ тре рушати. - Е ні, сам я не спатиму. Ляжу тута, але перше... – вибіг надвір, повернувся з мотузкою і міцно прив‘язав мерця до лавки. – Так буде спокійніше. Допоможи нам Господи! - перехрестився. - Давай ще трохи вип’ємо, молимось і спати! – взявся за пляшку Охрім. Богдан знову сів за стіл і поки наливалася горілка, скоса поглядав на покійника. Хильнув оковитої взяв кусок сала зі столу і почав жувати. Випили ще по одній. Алкоголь вже почав його розбирати, хміль вдарив у голову. Вже і не так страшно було сидіти в одній хаті з мерцем. Товариш щось розказував про те, як вони зі Сірком грабували Трапезунд, а йому натомість страшенно захотілося спати. Позіхнув, потягнувся. Краєм ока помітив якийсь рух. Поглянув на розв‘язаного трупа. Нічого. “Приверзлося. Добра горілка.” Тим часом Крутивус вже увійшов у роль оповідача і щось теревенив, широко махаючи руками. Слова вже майже не долітали до сп’янілих дум Богдана. Перед очима у нього стояла кохана Ориська. Десь збоку лунав голос Охріма, як надокучливе дренчання мухи. Раптово голос козака урвався. Богдан винирнув зі своїх споминів і поглянув на друзяку. Той сидів вирячивши очі на лавку, де лежав мертвяк. - Ги! Спудився... - й сам поглянув туди. Мрець намагався встати, але в нього нічого не виходило. Прив‘язаний мотузками до лавки, він звивався, аки змій, стогнав нелюдським голосом і дико крутив очицями. Почав розгойдувати лавку, перевернувся разом з нею на бік, гупнувся додолу, але вирватися з пут не зміг. Козаки глянули один на одного і прожогом кинулися до дверей. Та їх не було – місце дверей зайняла стіни. Гайнули до вікон – ті теж пропали. Вони були замуровані заживо. І не мали жодного виходу. Вони почали кидатися на стіни, вхопилися за лавку і почали нею товкти стіну. Даремно. Їх крики злилися зі стогонами мерця, який борсався в кутку, як викинута на берег риба. - А-а-а-а-а!!! Козаки повклякали на підлогу і почали молитися. Крики мерця стали ще голоснішими. Богдан зі страху забився у дальший куток і там верещав, як недорізане порося. Згодом він затих впавши у безпам‘ятство. Лише нервово дригав ногою. Крутивус звівся на ноги, промовляючи молитви, вихопив шаблю і почав штрикати мерця, але бережно, боячись порізати вірьовки. Той закричав ще голосніше, його посиніле лице перекосилося від болю, а в скляних очах проскочили іскри страждання і страху. Але це примусило козака ще завзятіше різати мерця. Знадвору щось завило, заревіло, заскавуліло, загримало. Стіни затряслися і почали тріскатись. Від виття Охріму здалося голова от-от трісне. Він впав на коліна, шабля випала з рук. Затулив вуха, але не помагало. Здивовано помітив, що сам несамовито кричить, приєднуючи свій голос до бісівського концерту. Він не витримав напруги і провалився у пітьму. Падаючи у провалля, він почув як запіяли півні. * * * - Як болить голова, - донеслося збоку і Охрім розплющив очі. Він лежав на підлозі і дивився на стелю. В кімнаті сіріло, надворі народжувався новий день. В кутку вовтузився Діжка. Крутивус несподівано пригадав все, що з ними трапилося вночі. Різко скочив на ноги, у голові стрельнула гармата, скривився і оглянувся. Мрець лежав горілиць на лавці, наче нічого й не було. Лише поріз трохи закривався, інших ран, завданих шаблею не було. Двері і вікна були там, де б мали бути. В ногах валялася шабля без жодних слідів крові. - М-да...! І насниться ж всяка чортівня, коли горілки надудлишся! А головне так, ніби й справді все так було. - Мені тоже така мара наснилася, що диво, що уві сні на обісцявся. А як голова болить. Що за горілку ми пили?! - Та ні, горілка як горілка, - взяв бутлю з рештками рідинами понюхав. – Треба було в кінці не пити, - підняв шаблю. - Це ти зі своїми казочками! – простогнав Богдан вилазячи з кутка і обтріпуючись. – Через те й наснився мені такий кошмар що ого-ого! Ніби... Доказати не встиг, бо гримнули двері в сінях і на порозі появився старший вже чоловік з двома юнаками. Схожість між ними була видна відразу, незважаючи на блідість. Навіть не треба було говорити, що це батько і сини. - Ми це... – прокашлявся Охрім. – Того... – спробував виправдатися, але гнівний погляд зупинив його. Вони мовчки підійшли до мертвого, розв‘язали (Богдан було зробив крок, щоб помішати, але його поглядом зупинив Крутивус) і понесли на двір. Козаки здивовано переглянулися і посунули за ними. На подвір‘ї стояв віз із запряженою понурою кобилою. Немолода жінка і мале дівча стояли поруч і дивилися на похмуру процесію, яка підійшла до воза, поклала покійника на нього, закрила тканиною. Потім всі повсідалися на воза і рушили з подвір‘я. - Того... – знову спробував обізватися Охрім, але сам замовк. Ледь помітною дорогою віз поїхав десь у глиб степу. Жодного слова не долинуло до козаків. Навіть звичного скрипу коліс. Поволі віз перетворився на маленьку цятку і щез у буйнотрав‘ї. Як примара. - Тьху, - сплюнув Богдан, а Крутивус перехрестився. - Поїхали. * * * Ще здаля вони почули бамкання дзвону. В‘їхавши в містечко, почали петляти його кривими вуличками. Всюди діловито сновигав міський люд. Хлопчаки бігли за козаками, а ті пережартовуючись і залицяючись до молодиць їхали до пристані, щоб Дніпром, на човні, добратися до Січі. Звуки дзвонів заполонили все навколо. Назустріч їм йшла похоронна процесія. Вершники вступилися з дороги і стали коло живоплоту, спершись на який, курив люльку старий дід. - Дай Боже здоров‘я, батьку! - Здоровенькі були, козаки! Куди прямуєте? - На Січ. А кого це хоронять? – Охрім покрутив свій пишний вус. - Грицька Мартинюка. Сирота. Нетутешній він. Але давно тут жив. Помер сьогодні вночі. Кажуть страшною смертю. Цілу ніч репетував на всю околицю, наче його різали. - А що так скоро хоронять? - Так смердить і гниє швидко, тьху! Мабуть правду кажуть, що з нечистим водився. Тепер його тіло після смерті страждає. А що вже про душу казати? - Що справді з нечистим? – поцікавився Богдан. - Цього напевно не знаю, але люди кажуть. Охрім хвильку помовчав. - Діду, а хто живе у тій хаті, що в чотирьох верстах на півночі? - В якій хаті? Немає там ніякої хати. Кхе-кхе! Козаки переглянулися. - Як нема, ми ж там ночували! - Не може того бути. Я тут змалку живу. Всю околицю знаю. Нема там ніякої хати. Хоча, - він на хвильку задумався. – Точно! Пригадав! Років тридцять тому, я молодий ще був, там колись стояла хата. Жила в ній одна сім‘я. Як ж його звали... Ага! Мартин Бортник! Родина Бортників. Вони прибули на ці землі десь із Покуття. Лишень влаштувалися, як серед ночі, якісь горлорізи перебили їх, пустили в господарку червоного півня. Спалили все дотла. Ех, файна була в них корова... Кхе-кхе! Чорно-руда, а скільки молока давала! Я хтів купити та не продали мені. От й погибла, разом з господарями. Знаєте, десь цей хлопчина тоді й появився. Знаєте, він трохи схожий на Мартина Бортника. Якби тоді не всіх побили, я б подумав, що це його син. - Дивно! Крутивус помітив як зблід Богдан. - Що з тобою? Мимо них якраз йшла процесія: віз з труною, священик з дяком, кілька змученого виду хлопів й бабки в яскравих хустках. - Чорно-руда корова.... – бурмотів Діжка собі під ніс. Раптом запряжений у віз кінь спіткнувся, заточився. Воза перехилило кришка з домовини трохи зсунулася набік і з-під неї висунулася рука. Пару мужиків підбігло і все поправило. Процесія знову рушила і сховалася за поворотом. Козаки вражені дивилися один на одного з німим запитанням на вустах. Потім дали коням по боках, і не попрощавшись з дідом, поїхали далі. На зовнішній стороні кисті вони побачили глибокий надріз.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Хижий Птах, 09-03-2008

Сон мертвяка
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Дев’ятко, 08-04-2007

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Freeda, 05-04-2007

Смачна вечеря
На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Камаєв Юрій, 13-02-2007

якщо так піде і далі.....
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Кока Черкаський, 13-02-2007

Згенеровано за 0.0106549263 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Вечеря з мерцем

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)

Сон мертвяка

[ Без назви ]

Смачна вечеря

якщо так піде і далі.....