Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46994
Рецензій: 91403

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Навколосвітня подорож вітрильником наодинці 19

© Джошуа Слокам, 27-08-2009
Розділ 19
На острові вигнання Наполеона - Дві лекції - Гість у кімнаті із привидами в Плантейшн-Хаузі - Екскурсія до Історичного Лонгвуду - Необчищена кава й козел для обчищання - "Спреєві" не щастить із тваринами - Упереджене ставлення до миршавих цуциків - Щур, бостонський павук та цвіркун-канібал - Острів Вознесіння.


Саме бралося до півдня, коли «Спрей» став на якір неподалік від Джеймстауна, і екіпаж, увесь, до  однієї душі, негайно зійшов на берег засвідчити пошану його світлості губернаторові острова, серу Р. Е.Стерндейлу.  Із приводу мого прибуття його світлість зауважив, що за наших часів не дуже часто трапляється зустрітися з навколосвітнім мореплавцем, і, люб’язно привітавши мене, розпорядився надати мені змогу прочитати лекції про своє плавання -  спочатку в Гарден Холлі для мешканців Джеймстауна, а тоді в Плантейшн Хаузі, резиденції губернатора, що розкинулася десь в одній-двох милях від узбережжя, вище в горах,  для самого губернатора, офіцерів гарнізону й іншого вибраного товариства.  Містер Пул, наш високоповажний консул, відрекомендував мене у фортеці, й у своєму виступі натякнув, що легендарний Морський Змій був не хто інший, як янкі.

Губернатор вшановував команду «Спрея» наче осіб королівської крові. Я гостював у Плантейшн Хаузі кілька днів, у так званій Західній кімнаті, яку, за легендами, відвідують привиди. За розпорядженням його світлості дворецький розмістив мене там як принца.  А до того ж, трохи згодом, його світлість особисто завітав пересвідчитися, чи не трапилося помилки й чи мені відвели саме цю кімнату. Принагідно він розповів мені про всіх фантомів, яких він бачив на власні очі, і про яких чув. Йому не довелося зустрітися тільки з одним із тутешніх привидів, і, побажавши мені приємних сновидінь, він висловив ще й надію, що мені припаде честь бути звізитованим саме цією невідомою примарою Західної кімнати.   І я не задував свічку в цю холодну ніч, і раз у раз визирав з-під ковдр, сподіваючись зустрітися, око в око, із самим Наполеоном. Але бачив тільки меблі та ще підкову, прицвяховану над луткою навпроти мого ліжка.

Острів Святої Єлени завжди був островом трагедій, але всі вони наче загубилися в оплакуванні Корсиканця. На другий день моїх гостин губернатор запросив мене проїхатися разом із ним у візку дорогою, що кружляє через увесь острів. В одному місці дорога, в’ючись навколо гірських уступів та ущелин, накрутила чотири витки просто один над одним, і вони вписалися в якихось двадцять-тридцять  ярдів.  Дороги на острові досить непогані, хоч і звивисті та круті, і я був вражений тим, яких титанічних зусиль треба було докласти, щоб їх збудувати. Гірське повітря дихає свіжістю й надає бадьорості. Кажуть, що після того, як  вивелася мода посилати людей на шибеницю ні за понюх табаку, тут ніхто не помирає – хіба що якийсь стариган не втримається на кручі, або хтось попаде під зливу каміння, що зірвалося й котиться з гори! Колись на Св. Єлені  аж кишіло відьмами - ну от як у нас в Америці за часів  Котона Мезера. За наших днів злочини на острові трапляються лише зрідка. Під час мого там перебування суддівські урядники урочисто піднесли Губернаторові Стерндейлу білі рукавички на знак того, що до суду протягом року не надійшло жодної кримінальної справи.

Повернувшись із резиденції губернатора до Джеймстауна, я вирушив із містером Кларком, моїм співвітчизником, до вілли «Лонгвуд», де томився Наполеон. Представник французького консульства, мсьє Морійо, що опікується віллою, дотримує будівлі й усе навколо в належному стані. Його родина – дружина й дорослі доньки – місцеві уродженки. Вони відзначаються вишуканими манерами, і живуть тут безжурно день у день, місяць у місяць,  і рік у рік, незважаючи на те, що світ для них обмежений видноколом.
20 квітня «Спрей» був готовий знову вийти в море.  До того, як піднятися на борт, я пообідав із губернатором та його родиною у фортеці. А рано вранці того ж дня з резиденції губернатора доправили дарунок леді Стерндейл – велетенський фруктовий пиріг, мені на дорогу. Пиріг був чудовий, високий, і я їв його потроху,  принаймні, намагався їсти потроху. Але однаково його не вистачило так надовго, як мені хотілося б. Останній його шматочок я проковтнув із першою філіжанкою кави в Антігуа, у Вест-Індії. Але й це, зрештою, був справжній рекорд. Пиріг, який зробила для мене моя сестра на невеличкому острові в бухті Фунді на самому початку моїх мандрів, протримався стільки ж часу, а саме – сорок два дні.

Після обіду мені вручили королівську пошту для острова Вознесіння, де я мав зробити наступну зупинку.  Тоді містер Пул із донькою піднялися на борт «Спрея» із прощальними відвідинами й принесли із собою повний кошик фруктів. Тільки пізнього вечора якір нарешті було піднято, і я взяв курс на захід, сумуючи, що доводиться розставатися з новими друзями. Але свіжий вітер знову напнув вітрила мого шлюпу, і я дивився на сигнальний вогонь, який засвітили в Плантейшн-Хаузі  на знак прощання зі «Спреєм», доки острів не розтанув у темряві за кормою й став просто частиною ночі, що панувала навколо.  А близько півночі й сигнальний вогонь сховався за обрієм.

Коли розвиднілося, земля вже зникла з очей, і день пішов би собі своїм звичаєм, як і безліч попередніх днів, якби не один невеличкий інцидент. Губернатор Стерндейл дав мені в дарунок мішок бобів кави, ще в лушпинні. І надала ж лиха година Кларкові, американцю, притягти на борт цапа, аби той «буцав рогами лантух і вилущував кавові зерна з м’якуша»!  Він наполягав, що ця звірюга не тільки буде корисною, але й складе мені чудову компанію, не гірше за собаку.   Я дуже швидко переконався, що цього мого супутника-мореплавця, такого собі собаку з рогами, треба міцно-преміцно тримати на припоні. Я дав маху, коли, замість посадити його біля щогли на цепу, усього-на-всього прив’язав його канатом – і в цьому я переконався на власному гіркому досвіді. За винятком першого дня в морі, коли ця  бестія ще не призвичаїлася до хитавиці, я не мав ані хвилини спокою. З тієї миті, як це втілення диявола зіп’ялося на свої морські ноги, воно, мабуть, завдяки природженому потягу до пасовиська, намагалося зжерти все на борту, від стакселя і до кормової шлюпбалки.  Цап виявився найстрашнішим із піратів, який зустрівся мені протягом усього плавання. Свої розбійні дії він розпочав тим, що зжував мою мапу Вест-Індії, вдершись до каюти саме тоді, коли я порався на носу,  гадаючи, що капосне створіння надійно прив’язане на палубі біля помп.  Що поробиш! На шлюпі не знайшлося каната, що міг би опинатися жахливим зубам триклятого цаплюги!

Із самого початку було ясно, що мені на «Спреї» не щастить із тваринами. У мене був деревний краб із Кокосових островів. Щойно він спромігся вистромити свою клешню зі скриньки, у якій його було ув’язнено, як мій бушлат, що висів неподалік, умить перетворився на стрічки. Цей успіх надав крабові наснаги,  і він, розтрощивши свою в’язницю,  утік до моєї каюти, де нищив усе, що потрапляло йому під клешні, і навіть спробував учинити замах на моє життя в темряві ночі. Мені хотілося привезти цю істоту собі додому, але ж – не судилося...

Цап же дібрався до мого солом’яного капелюха та вм'яв його, і, коли я дістався порту, мусив зійти на берег із непокритою головою. Останнє недружнє діяння остаточно визначило долю цаповиська. 27 квітня «Спрей» кинув якір біля острова Вознесіння, де гарнізонну службу несе екіпаж військового корабля, і на борт «Спрея» піднявся острівний боцман.  Тільки-но він зробив крок зі своєї шлюпки, як до неї встрибнув бунтівний цап, і учинив опір і боцманові й команді. Я підрядив матросів висадити негідника на берег, що вони охоче й зробили. Там він потрапив до рук справжнього шотландця, від якого, сподіваюсь, уже не зміг відкараскатися.  

Я був приречений знову мандрувати безоднею самотності. Втім, це навряд чи погано впливало на мене; навпаки, завдяки роздумам, що їм були присвячені золоті години мого плавання, посилилися такі риси моєї натури, як доброзичливість і навіть милосердя.

Під час самотніх мандрів похмурою місциною поблизу мису Горн я зрозумів, що в мене не лежить серце відбирати життя хоч одній істоті у світі, хіба що заради власного захисту;  протягом мого плавання це відчуття, притаманне самітникам, посилювалося й посилювалося,  доки навіть сама думка про вбивство тварини заради їжі стала мені осоружною. І хоча пізніш, на Самоа,  я залюбки ласував тушкованими курчатами, моє нове «я» збунтувалося на саму думку взяти на борт живих курчат та вживати їх під час плавання для свого столу, як мені радили зробити. Місіс Стівенсон, почувши мої заперечення, погодилася зі мною, що різати своїх супутників та харчуватися ними – справа, що межує з убивством та канібалізмом.

Щодо домашніх улюбленців, на «Спреї» було замало місця, щоб взяти із собою в таке довге плавання шляхетного великого собаку. Малі ж цуцики ще здавна асоціювалися в моїй уяві зі сказом.  Колись мені довелося бути свідком, як від цієї жахливої хвороби сконав німецький хлопчина в розквіті сил, а до того ж я майже водночас отримав звістку, що гідрофобія вкоротила віку молодому джентльмену, з яким я зустрічався в справах страхування. Я бачив, як уся команда судна шукала порятунку на реях, у той час як палубами гасав пес у нападі сказу. Не годиться наражати на таку небезпеку всю команду «Спрея», міркував я собі, і це переконання, хай і упереджене, засіло в моїй голові, мов цвях. Саме воно змушувало мене на запитання «А чому у вас немає собаки?», що лунало аж надто часто, відповідати, боюся, дещо роздратовано: «Ми з собакою не змогли б довго перебувати в одному човні, в будь-якому сенсі».

Від кішки можна було б не сподіватися шкоди; це сумирна, хоч і нетовариська істота. Але кицьці на борту довелося б тільки лежні справляти. Щоправда, на Кокосових островах на «Спрей» прошмигнув пацюк, а ще одного завантажили до трюму разом зі стоногою на острові Родрігес; але одного з них я вигнав із судна, а іншого спіймав. Ось як це було: для першого я на превелику силу змайстрував капкан, розраховуючи пацюка зловити та стратити; але підступний гризун не захотів ускочити в пастку, а, зрозумівши натяк, забрався геть на берег того самого дня, коли роботу було закінчено.

За традицією прихід пацюків на корабель вважається найкращою прикметою, тому я мав намір жити в добрій злагоді із пролазою з острова Родрігес; і тільки порушення дисципліни вирішило справу не на його користь. Якось уночі, коли я спокійно спав, а «Спрей» йшов собі під вітрилами, пацюк вирішив обрати мене місцем своєї прогулянки. Він розпочав просто з моєї маківки, а це мені завжди дошкуляє найдужче.  Сплю я сторожко. Його нахабство ще не довело його до мого носа, а я, заволавши «Пацюк!», вже вхопив його за хвоста та й викинув крізь східний люк у море.

Що ж до стоноги, я не знав про її присутність, доки мерзенна комаха, самі тільки ніжки та отрута, не вилізла на мене однієї ночі, розпочавши, як і пацюк, з голови, та й не розбудила мене, боляче вкусивши в потилицю. Тут мені також терпець урвався.  Що ж до  отруйного укусу, то спочатку дуже пекло, але я кілька разів змастив уражене місце гасом, і все минулося.

Відтоді й протягом довгого часу жодна жива істота не порушувала мого усамітнення.  На моєму судні не було навіть жодної комахи, за винятком павука із дружиною, уродженців Бостона, та їхніх діточок, що побачили світ уже в океані. Хоча, мушу сказати, що на останньому відрізку мого плавання, в Індійському океані,  хмари  вихлюпувалися на палубу не тільки дощем, а й сотнями москітів. Варто було залишити барило з дощовою водою  на осонні  десь так днів на п’ять, як починалися знайома музика. Я відразу впізнавав ці звуки, достоту такі, що чуєш скрізь, від Аляски до Нового Орлеану.

Був ще випадок у Кейптауні, коли, обідаючи одного дня на вільному повітрі, я почув співи цвіркуна, і вони мене полонили. М-р Бренскомб, мій гостинний хазяїн, визвався спіймати для мене двійко цих співунів. Наступного дня вони прибули на борт у картонці, що мала на собі напис «Плутон і Лінюх». Я поклав картонку зі цвіркунами до шухляди з компасом, і залишив їх там, у затишному куточку, але без їжі, на кілька днів, до виходу в море. На своєму віку я ніколи не чув, щоб цвіркуни чимось харчувалися.   Мабуть, Плутон був канібалом, бо коли я зняв накривку з коробки, від бідного Лінюха залишилися тільки крильцята – купкою уламків вони валялися на підлозі його в’язниці. Плутонові теж не пощастило  - він покоївся на спині, непорушний, закляклий, навіки облишивши сюркотати.

Острів Вознесіння, на який я витурив свого цапа, зветься Кам’яним фрегатом її Величності, і править за базу  для Південно-Африканської ескадри. Він лежить на 7° 55' південної широти й 14° 25' західної довготи, у самому серці південно-східних пасатів, на відстані вісімсот сорока миль від узбережжя Ліберії.  Це гірський масив вулканічного походження, наче викинутий нагору із дна океану й піднятий  над рівнем моря на дві тисячі вісімсот вісімнадцять футів у своїй найвищій точці. Острів є стратегічним пунктом, а Великій Британії він належав, мабуть, ще за свого буття розпеченою лавою. Самісінька верхівка острова, повита хмарами, зеленіє рослинністю. Ґрунт тут родючий,  і, хоч його й небагато, але й на цій невеличкій латочці  притулилося фермерське хазяйство, яким, на наукових засадах, опікується джентльмен із Канади. Ця ж земля дає пасовисько для невеличких череди та отари, призначених для гарнізонного камбузу. Зберігання води влаштовано належним чином.  Одним словом, ця купа попелу та окам’янілої лави забезпечена всім необхідним, укріплена як годиться, і може  витримати будь-яку облогу.

Невдовзі після мого прибуття на острів, я отримав листа від його командувача, капітана Блексленда,  у якому він дякував мені за королівську пошту, що я привіз зі Святої Єлени, та запрошував мене пообідати з ним та його дружиною й сестрою в приміщенні штаб-квартири, неподалік від порту. Навряд чи треба казати, що я радо скористався з гостинності капітана. Коли я зійшов із корабля, біля пристані на мене чекав візок, і матрос,  усміхаючись від вуха до вуха, повів коня за вуздечку вгору до будинку капітана так обережно, наче я був лорд Адміралтейства сукупно з губернатором. Відвозячи мене на корабель, він так само обережно вів коня з гори. Наступного дня я вирушив до верхівки гори, де клубочились хмари, у супроводі тієї ж запряжки, і старий матрос знову вів коня за вуздечку. Цілком можливо, що в ту мить на всьому острові не знайшлося б людини, більш  спроможної ходити пішки, ніж я, і старий матрос це розумів. Зрештою, я запропонував йому помінятися місцями.

– Нехай поводдя будуть у мене, - сказав я, - а ви пильнуйте, щоб кінь не поніс.

- Великий Кам’яний фрегат! – вигукнув він, вибухаючи реготом. – Оцей драбиняк  ніколи не понесе швидше за черепаху. Якби я не тягнув його на буксирі що є духу, ми б ніколи не дісталися порту!
Більшу частину шляху, що стрімко забирав вгору, я подолав пішки, після чого мій провідник, моряк до самих кісток, заприятелював зі мною.

Вибравшись на маківку острова, я познайомився  з містером Шенком, канадським фермером, та його сестрою.  У своєму будиночку, що заховався між скелями, вони влаштувалися затишно, мов родина пухнастих кролів у своїй норці, і так само безпечно. Канадець показав мені свою ферму, провівши мене з однієї ниви до іншої тунелем, бо їх розділяє неприступна скеля. Містер Шенк розповів, що втратив чимало корів, телят і овець через те, що ті вбивалися на смерть, зірвавшись із прямовисних скель у безодню. За його словами одна корова інколи навмисне зіштовхувала іншу до провалля, щоб та не заважала їй пастися. Мені спало на думку, що ця острівна ферма здавалася худобі затісною, так само як людству - увесь широкий світ.

26 квітня, коли я саме зійшов на берег, знялася така хвиля, що спустити човен на воду не було жодної змоги. Однак, оскільки мій шлюп було надійно пришвартовано на рейдовій бочці, на глибині, вдалині від шалених бурунів, він був у безпеці,  і я спокійно сидів собі в казармах, насолоджуючись оповідками, на які офіцери Кам’яного фрегату виявилися великими майстрами. Увечері 29 квітня хвилі стишилися,  і я дістався «Спрея», щоб приготуватися вийти в море рано-вранці наступного дня. Коли я сідав у човен на пристані, уся острівна команда на чолі з боцманом прийшла потиснути мені руку.

З міркувань чистоти експерименту  саме тут, посеред океану, я запросив на борт «Спрея» осіб для найретельнішої  перевірки складу його команди.  До цього часу мало хто брав цей склад на сумнів, і, можливо, мало хто збирався робити це й надалі;  але заради  небагатьох недовірливих я хотів би мати переконливі аргументи, достатні, щоб спростувати поширену думку нібито для кругосвітньої подорожі екіпаж шлюпа має налічувати більше однієї особи. Я хотів засвідчити, що «Спрей» спромігся на таку подорож лише з однією людиною на борту. Отже, вранці, коли я був уже готовий виходити в море, лейтенант Іглз із керівництва штабу, як і було домовлено, задимив увесь шлюп, щоб, зробивши таким чином неможливим перебування будь-якої живої істоти деінде в схованці, довести, що на борту «Спрея» в цей час був тільки один член екіпажу. Можливо, комусь здасться зайвим сертифікат, який я отримав із цього приводу, бо я вже мав усі необхідні офіціальні папери із численних консульств, санітарних інспекцій та митниць. Але ж  звіт про моє плавання може потрапити до рук людей, необізнаних із тим як ведуться справи в цих установах, як ретельно перевірюються судові документи, а надто карантинні свідоцтва на кожного члена екіпажу.  

Отримавши сертифікат за підписом лейтенанта, «Спрей» із легким серцем, надимаючи вітрила, полинув геть від цих сточених морем скель, а пасати, навіваючи прохолоду та свіжість,  підганяли корабель у потрібному напрямку.  8 травня 1898 року на шляху додому «Спрей» перетнув той курс, яким ішов 2 жовтня 1895 року на початку своєї подорожі. Він проминув Фернандо де Норонья вночі, залишивши його в декількох милях північніше; отже, я не бачив цього острова. Я відчував утіху, усвідомлюючи, що «Спрей» обійшов навколо земної кулі. І, хай це навіть буде тільки пригода, і не більше, мене не обходили думки про доцільність моєї подорожі. Я сказав собі: «Хоч би що там було, ця подорож відбулася.»  Справу було зроблено.

Примітки:
Котон Мезер (Cotton Mather, 1663-1728) – священик, історик. Розробив підвалини судочинства з питань відьомства. Його позиція допомогла припинити практику страчування осіб, звинувачених у чаклунстві, наприклад, у відомій справі салемських відьом.

Tree-crab (Coenobita clypeatus- лат.) – сухопутний або деревний краб. Поширений на островах Карибського моря, в деяких частинах Південної Америки та на Бермудських островах.

_____________________________________
Проект Джошуа
Зміст

Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман
Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Найкраща хвала

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 27-08-2009

навколослокамова подорож ГАКом (ненаодинці)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 27-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 22.978266954422 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …