Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44253
Рецензій: 86415

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Перший і останній

© Наталка Ліщинська, 09-07-2009
День щойно розпочався, а йому вже було нудно. Віднедавна Понтій якось збайдужів до всього. А ще кілька декад тому повно задумів товклося у голові, щоденний вир справ зовсім не гнітив. Зараз він з огидою позирав на світ.
Однак, цей худорлявий, але доладно збудований, ще не старий чоловік із розумними очима, рішуче прямим носом і тонкими губами змусив себе вслухатись у голос миршавого писаря, що поштиво доповідав йому. Аби префект усе почув, секретар нахилився майже до вуха та стиха викладав увесь список запланованого на сьогодні. Нарешті той довгий перелік урвався. Понтій ледь знизав плечима, мовляв, розпочинаймо вже. Одразу заворушились вартові, впускаючи у внутрішній двір преторії конвоїрів, котрі вели невисокого сухореброго в’язня. Цього задрипанця він уже бачив нині, коли розлючений натовп приволік його зі зв’язаними руками під фортецю. Ото вдосвіта довелось виходити з палацу та втихомирювати розгніваних людей, багатьох з яких Понтій знав особисто.
Аби швидко залагодити справу, він забрав їхню здобич та обіцяв розсудити, хоча ще тоді зрозумів, що ув’язнений радше схожий на дурника, а не на небезпечного злочинця, котрий під’юджує нарід до заколоту. Якраз, навпаки: схильність до бунту крилась у його переслідувачах, більшість з цих підступних, хитрих, улесливих можновладців, котрі чомусь так люто лаяли свого бранця, становила справжню небезпеку для імперії.
Помічник нагадав панові його ім’я, докинувши ще кілька коротких фраз. Понтій лише здивовано підніс брову, коли вчув про нічний суд Санхедріну над полоненим, подумки відзначивши, що є готовий привід, щоб відмовитись від розгляду справи. Але згадав, що нині увечері наступить субота, тож кліпнув на знак згоди.
„І примудрився же цей неборак стати їм кісткою в горлі. Он, їхнє найбільше свято надходить...” Тут префект згадав, що на урочистості прибув  Ірод Антіпа. Вдала думка блискавкою метнулась у розумній голові чиновника: “Нехай тетрарх Галілеї бавиться зі своїм галілеянином... У мене і так справ доволі.” Та добре кажуть: від долі не втечеш. Минуло не так багато часу, як в’язень, перевдягнений у біле, повернувся у преторію.
“А дивись-но, який наш Антіпа дотепний”, - криво всміхнувся  господар, котрий недолюблював Ірода. Білий одяг, виданий підсудному за наказом тетрарха, міг означати одразу два протилежних присуди: гідний покарання і безневинний. Зверхник Галілеї майстерно вивернувся від відповідальності, двозначно натякаючи, мовляв, в’язень або злочинець - претендент на царство, або чистий від усіх закидів.
Хоч Понтій оцінив кмітливість тетрарха, та зосереджуватись на цій надокучливій справі, в котру його затягло схиблене на своїй релігії місцеве панство, не хотілось, тож його думки потекли у іншому керунку: „Чи привезли уже нове вино? Його так нахвалювала у листі Гелерія... Славій мав доповісти ще вчора, але старий геть розлінувався.” Подумки пообіцявши покарати неповороткого раба, господар подав знак хлопчику на побігеньках, аби той приніс йому питво. День щойно розпочався, але вже припікало, тож, вловивши наказ, хлопчина метнувся вглиб покоїв, щоб догодити спраглому господарю.
Раптом  запаморочилась голова, Понтій на мить втратив почуття часу і простору, може, й свідомість. Та це була надто коротка мить, аби хтось помітив. Однак, очунявши, він рогублено запитав себе: „Що я тут роблю?..”
У цей невдалий момент несподівано яскраві, живі та роз’ятрюючі спогади підступили до нього. Понтій навіть вчув гомін міста, про котре снив щоночі. Рим… Порядок вулиць та будівель, краса власної домівки, і …  Гелерія… Чи міг він знати, що так сумуватиме за нею? Навіяні Морфеєм, ще й за підказкою Венери, гарячі сни, котрі б личили хіба юнакові, підступно підкрадались та полонили його, коли він, змучений від безсоння, врешті заплющував повіки. Уночі приходила до нього прекрасним маревом чарівна Гелерія. На щастя, у ті видіння не могла зазирнути дружина, з якою він давно уже не кохався. Коли це було востаннє? Понтій квапливо, мов набридливу муху,  відігнав невчасне запитання разом із образом своєї другої половини Прокули, про яку думати зовсім не хотілось. Зрештою, про жодну іншу, окрім Гелерії, не мріялось.  От хіба тутешніх краль можна порівняти з цією жінкою?
Привели якось до нього одну танцівницю… Боги! Що то за жалюгідне створіння! Її вихиляси перед захмелілими гостями розбурхали його хіть, але зустріч віч-на-віч зі спокусницею, місцевою хвойдою, відразу витверезила чоловіка.  Він помітив тупі очі, готовність до всього, повне нерозуміння. Тварина, яку привели паруватись. Самиця. Спітніле тіло і сморід цих східних пахощів, надто важкий, аби приваблювати. Ще цілковита покора. Понтій відіслав її геть, навіть не торкнувшись. Жінка, наче мул, попленталась з кімнати, не виказавши ані здивування, ані занепокоєння.
Нехай, нехай ота танцівниця – всього лиш дешевий крам, та хіба доньки та дружини місцевих панків кращі?! Квочки, що дзьобають одна одну… Пліткарки й самозакохані дурепи. Жодна не вартує й рядочка вірша!
Зовсім інша справа – Гелерія... Що то за жінка! Усі поети зі шкіри пнуться, аби хоч прихильно глянула. Та вона й рими укладає краще за тих віршоробів. Он, всеньке місто реготало над старим Олігоном, коли її епіграма прозвучала у приватному вузькому колі шанувальників, а потім ці їдучі й веселі рядочки цитували повсюди, бо надто вже влучними вони виявились. Гетера, котрій потворний багатій спробував помститися за відмову, зробила з нього віслюка. Гелерія дарувала свою прихильність лише тим, кого сама обирала. Красенів і розумників, не всі вони були багатими. Смак у неї витончений. Тож у невдахи Олігона, жирного бевзя, хай і заможного, шансів не було.
Якось у  розмові наодинці Гелерія, розімліла від випитого щойно вина і спеки, ніжно всміхнувшись Понтію, промовила, що кохає його… Йому аж подих перехопило на мить, а потім серце зірвалось у шалений галоп. Проте щасливець недовго тішився… Він жадібно ловив її наступні слова, але щирість Гелерії виявилась безжальною. Ця неймовірна жінка сказала, що коханець з нього ніякий: старанний, одначе без вогню, педантичний, та без натхнення. Зате вона цінує його розум, дружнє ставлення, мудрі поради. Назвала ідеальним чоловіком. Тоді Понтію ледь вистачило витримки, аби не вибухнути від розпачу...
Пізно до нього прийшло те перше і зовсім неждане кохання, тому отруєною стрілою вразила відвертість Гелерії, проте, він стримався, не виказав себе, вислухав. Боявся втратити те, що мав. І ніколи уже не наважився скористатися своїм становищем багатія й затягти кохану до ліжка... Так і волочився до неї, проводячи час у бесідах та пиятиках. Тепер він шкодував, називаючи себе дурнем… Хай вона не мліла у його обіймах, але Понтій якраз навпаки: відчував себе сповненим  пристрасті й сили, пригортаючи кохану. Життя коротке! Треба було користати з нього. А тут нема Гелерії! Ех, завжди доводиться платити за все... Що з того, що Тиберій призначив його префектом, якщо у Римі залишилась кохана? Та й не лише вона... Саме вічне місто – єдине і найкраще! Як ото Гелерія поміж жінок, так Рим серед інших міст, які радше схожі на скупчення ластів’ячих нір в урвистому березі річки. Смердючих і повних посліду та відходів.
У цю мить Понтій згадав про в’язня і роздратовано глянув на виснажене обличчя чоловіка, що нагадував волоцюгу. Ще той бовдур забирає дорогоцінний час!
Тут господар палацу вперше зустрів погляд бранця. Не тваринячий, збайдужілий, які часто доводилось спостерігати. Не хитруватий, підлабузницький, що теж нерідко траплялось. Не переляканий, ні! На Понтія дивився володар! Мудрець, що знає все... Засуджений Санхедріном до смерті стояв перед паном величезної провінції й, здавалось, читав усі його думки. А суддя, котрий мав владу над життям і смертю, заціпенів перед підозрюваним, мов безпорадне щуреня перед котом.
Секретар, що вів допит, мимоволі втрутився у їхню німу розмову очима, запитавши  в’язня про щось. Той, змушений відповісти, відвів погляд і Понтію одразу полегшало, мов якась грізна сила відпустила його, не заподіявши нічого.  Відчувши, як змокрілі долоні стискаються у кулаки, намісник імператора наказав собі заспокоїтись. Він повільно розкрив п’ястуки і почав уважно вслухатись у відповіді бранця. Невдовзі Понтій второпав, що обвинувачення, котрі Санхедрін висунув проти в’язня, виглядають, м’яко кажучи, непереконливо. Однак, префект чудово розумів, що бранець зумів викликати ненависть найвпливовіших садукеїв, котрі підступно виставляють наївного дивака бунтівником проти імператора.
О! Серед них багато „доброзичливців”, хтось та й донесе Тиберію, що префект занедбує свої обов’язки, випускаючи на волю небезпечних злочинців. Що з того, що цей чоловік не винен? Політика – то мистецтво брехні. Так, за право керувати, котре тримає в своїх руках Понтій, завжди треба доплачувати. Ніколи не досить ненаситній курві – Владі! Ще і ще треба заносити на вівтар зажерливої богині все найкраще: совість, час, кохання, врешті-решт усе своє життя.
„Свято надходить!” – вдруге схопився за рятівну думку префект, котрий вперто не хотів поступатись цим підлим гієнам і утверджувати смертний вирок. „Запропоную їм вибір. Отой… як же його, - Понтій силувався згадати ім’я жорстокого вбивці, - ага, Варрава і цей дивак. Хіба вони відпустять звіра, натомість закидають камінням невинного?” Проте сумніви гризли суддю. Він встиг розібратись у заплутаних місцевих звичаях, тому вирішив, що треба якось розбурхати жаль до бранця. Понтій й сам собі би не зізнавсь, що до жорстокості його спонукає також бажання повернути самоповагу: чи личить префекту лякатись якогось сухореброго обшарпанця? Йому, наміснику імператора, римлянину не гоже навіть на мить схиляти голову перед останнім євреєм, що нахабно, наче рівня... ні, мов вищий, посмів глянути на нього.

- Кого хочете? – голосно спитав юрбу, що вирувала внизу, префект.
Скривавлений бранець у колючому вінку ледь тримався на ногах, що й не дивно після такого випробування. „А, нічого йому не буде... Звісно, добряче відшмагали, але то йому на користь. Ясно, що натовп, просякнутий жалем до заюшеного кров’ю, постраждалого від ненависних римлян галілеянина, вкаже на нього. То й відпущу, його забере мати і полікує. Головне, що отримав науку від мене. Заживе, як на собаці,” – зневажливо вирішив Понтій, кинувши швидкий погляд на побитого.
Вже після страти, а префект так  і не зрозумів, чому навіжена юрба зажадала ганебної смерті на хресті для того нещасного, він ніяк не міг второпати, де помилився, яким дивом вбивця випурхнув на волю, натомість мирна людина померла, зазнавши чималих мук. Тоді, запитуючи “Кого хочете?”, Понтій і на мить не сумнівався, що натовп не вкаже Варраву. Його вуха відмовлялись вірити тому лютому: “Розіпни!”
Римлянин не любив помилятись. І ненавидів те прокляте місто, цих жорстоких гієн... Найдошкульніше муляло йому, що він не зумів наполягти, зробити так, як належить, і вимушено підкорився волі розгніваного стовпища, адже заколот міг вибухнути в будь-яку мить. Тож довелось віддати їм розбійника, а розіпнути невинного...


Інші оповідання цього циклу:
http://gak.com.ua/creatives/1/28895 - Місто поснулих
http://gak.com.ua/creatives/1/22200 - Ніч вироку. Жрець із ягням
http://gak.com.ua/creatives/1/13493 - Марія Магдальська
http://gak.com.ua/creatives/1/12375 - Друга половина
http://gak.com.ua/creatives/1/12399 - Марія
http://gak.com.ua/creatives/1/12374 - Зло любові



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 20-04-2011

пілат та інші звірі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© данило князь, 25-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Росткович Олег, 21-07-2009

Спрага

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 18-07-2009

Два Пілата

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 15-07-2009

А де ж продовження історії кохання?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 10-07-2009

Важка ноша

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 10-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 10-07-2009

Чи не переоцінюємо ми роль римського прокуратора в тій справі?

На цю рецензію користувачі залишили 14 відгуків
© Олег Derim, 10-07-2009

[ Без назви ]

© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 09-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 09-07-2009

Мистецтво брехні.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 09-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 09-07-2009

Вічне

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
©  Володимир Сірий, 09-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26334881782532 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …