Генерал Кхань вперше йшов до палацу Імператора. Вузький місток ніби висів над темною прозорою водою, де ліниво плавали дивовижні риби, яких ніколи не зустрінеш у природі і квітли прекрасні білі лотоси.
Стежка Бога... На неї мали право ступити лише Імператор і чотири найвищих сановника країни. І ось він нарешті побачить Рівного Богу, за якого віддано воював з не шкодуючи ні себе, ні своїх солдатів. І в засушливих степах, в лісах та заболочених рівнинах, на засніжених гірських перевалах генерал здобував Імперії перемогу за перемогою. Слава військового генія прийшла до нього після недавньої неймовірної і приголомшливої перемоги над могутньою армією держави Чосон, що безславно здалася, загнана в непрохідні трясовини.
Та тепер з кожним кроком десь у глибині душі генерала Кханя зростав страх. У палаці Рівного Богу необережне слово, погляд, чи необдуманий вчинок вели лише до одного - довгої мученицької смерті. А він, все ж, не був вправний у мистецтві нещирих усмішок. Останні кроки стежкою бога далися йому важко, Кхань зловив себе на тому, що в нього тремтять руки.
- Генерале, здайте зброю, - зупинив його молодий ввічливий охоронець палацової варти. Кхань мовчки віддав свого меча. Він уже опанував себе, страх відступив. Генерал усміхнувся золоченим драконам, що уважно дивилися на нього своїми моторошними нефритовими очима.
В залі прийомів на нього чекали троє вищих сановників імперії. Указ про призначення, що лежав на столі ще блищав свіжим чорнилом.
- Генерале, Імператор виказали вам неабияку довіру і призначають головнокомандувачем усього війська імперії. Крім того, ви стаєте членом малої державної ради. Рівний Богу сподіваються, що ви виправдаєте його високу довіру і виконуватимете свої обов’язки не гірше доброї пам’яті генерала Миня, - непроникні очі, тонкі уста, стиснуті в єхидну усмішку. Генерал знав, хто це. Люди навіть його ім’я промовляли пошепки - Чен, міністр таємної поліції.
Кхань вклонився.
- На жаль, Імператор не змогли прийняти вас особисто, вони були тут щойно, але їх відволікли якісь невідкладні справи, тому раду ми змушені провести самі, - продовжив міністр Чен.
На раді йшлося про будівництво доріг, податки та інші речі, на яких генерал не знався і користуючись нагодою крадькома вивчав людей, з якими його звела доля. Поняття дружби лишилося десь біля підніжжя цієї гори, на вершині якої він опинився. Але без союзників йому буде дуже важко. Міністр стосунків із варварами, відомий далеко за межами Імперії вчений, вельмишановний Хо відверто нудьгував, милуючись давно знайомим йому розписом на стінах. Журавлий танок, зображений давнім жудожником ще за часів минулої династії був прекрасним. Граційні біло-чорні птахи ніби хотіли вирватися з цієї зали, переповненої лицемірством і показною розкішшю й зірватися в стрімкий вільний політ.
Міністр Хо витримав довгий погляд Кханя і підійшов до нього після закінчення ради.
- Для мене честь познайомитися з вами, - промовив він, - до речі, генерале, в нас, членів малої ради є один приємний привілей: ми маємо право підгодовувати імператорських коропів.
- Що ж, це мабуть цікаво, - Кхань зрозумів вченого.
В тіні сандалового дерева вони кидали зернятка рису в воду ставка і химерні рибини, штовхаючись, хапали їх широко розкритими ротами. Девять невеликих скульптур безсмертних мудреців-гуанів байдуже споглядали суєту риб та ніби прислухалися до неквапної розмови двох поважних чиновників.
- Отже, генерале, запамятайте: висловлювати захоплення Імператором можна де завгодно, говорити про все інше - лише тут. Це єдине місце в палаці, де ніде сховати таємних писців. Ви знаєте, від чого помер ваш попередник Минь?
- Вельмишановний Хо, ви мене провокуєте? - здивовано запитав генерал.
Вчений сипнув в воду ще декілька зерняток і підняв очі.
- Деякі філософські вчення стверджують, що істина може змінюватися від рівня посвяти. Наприклад, для просвітленого вона може виявитися цілком протилежною ніж для неофіта. Суть у тому, любий генерале, що вам теж потрібно переосмислити те, у що ви вірите. Сподіваюся, ви не підете доносити на мене Чену?
Кхань усміхнувся.
- Трактат "Мистецво війни" радить шукати союзників проти сильного ворога.
- А ще ця ж книга каже, що потрібно приховувати свою справжню мету і здаватися слабкішим, ніж ти є насправді. Генерале, будьте обережні, - Хо вклонився, - мені час іти.
- Вельмишановний Хо, - гукнув у слід йому Кхань, - і все ж, від чого помер генерал Минь?
- Після чаювання з Ченем у нього розірвалося серце, - не обертачись відповів міністр Хо.
А девять камяних мудреців-гуанів загадково усміхалися збентеженому генералу...
***
На столі лежало віяло Імператора. Легкий протяг ворушив жовті пухнасті пір'їни.
- Імператор звеліли не чекати на нього, - повідомив державний скарбник Лі, дрібний, ніби постійно чимось наляканий чоловік, - та й ці дріб’язкові питання не вимагають його присутності.
Кхань знову слухав незрозумілу мову про справи на яких не знався. Когось за щось стратили, в одній із східних провінцій розпочався голод. Вельмишановний Хо знову нудьгував, милуючись журавлиним танком на стіні. Звичний хід подій перервала поява придворного розпорядника.
- Послання від хана Арсу Імператору, - чітким металевим голосом промовив він. Служник вніс срібну тацю, накриту розшитою варварськими орнаментами шовковою тканиною. Завченим вишуканим рухом він зірвав її і остовпів. Там лежала людська голова, бородате обличчя варвара, оскалене від останнього страждання, своїми скляними очима дивилося з ненавистю на сановників Імперії. Вельмишановний Хо зблід.
- Заберіть це, - звелів він служникам.
- Хан щось велів переказати? – запитав Хо.
- Ні, нічого, - розгублено відповів розпорядник.
- Отже, міністре, що означає це послання? - обережно запитав Чен.
- Це голова хана Сугура, ми платили йому за те, щоб в степу постійно тривала війна. Тепер Арсу за кілька днів об’єднає усі джурченські роди, - вельмишановний Хо обвів поглядом присутніх, - сподіваюсь ви самі здатні оцінити наслідки?
- Це війна. Що ми встигнемо зробити? - запитав Чен.
- Спорядити посольство до хана Арсу, щоб трохи потягти час, можливо спробувати купити його і повернути навалу в бік Ахару. Одночасно запропонувати ахарському шаху військовий союз проти джурченів. Гадаю, доведеться уступити йому кілька прикордонних фортець.
- Генерале, що ви скажете? - запитав Чен.
Кхань обвів поглядом присутніх. Отже, війна... Нарешті Імператор прийме його.
- Деякий час ворога стримуватиме намісник провінції, та не покладайте на нього особливих надій, він протримається лише кілька днів. Єдина сила, що може стримати навалу ваврварів – наша південна армія. Щоб перекинути її до столиці потрібно три тиждня. Не уявляю як, але ви, вельмишановний Хо повинні виграти для нас цей час. А далі я очолю армію особисто.
Усі здивовано дивилися на Кханя, ніби він сказав якусь дурницю.
- Шановний генерале, ви ще погано усвідомлюєте своє становище. Ви потрібні Імператору тут. Будь хто з нас має право покинути палац лише разом з Імператором. А вести війська знайдеться кому, - Чен говорив м’яко, але в словах чулася погано прихована загроза.
- Я повинен бачити Рівного Богу, - Кхань дивився в очі міністру Чену.
- Вони покличуть вас, коли прийде час, - насмішкувато відповів той. Погляд генерала зупинився на журавлиному танку. Тепер він нарешті зрозумів іронію худрожника, який їх намалював.
***
Звичний ритм життя палацу змінився, скрізь бігали скороходи імператорської пошти в крислатих червоних капелюхах, збільшилась кількість блакитних гвардійців. Кур'єри помчали на південь, спішно виїхали з палацу пишні посольства в золочених обладунках і оксамиті, демонструючи усім багатство і міць Імперії.
Настало важке тривожне очікування. Схоже на ті миті, коли перед грозою лячно нишкнуть навіть невгамовні зелені жаби в ставку, замовкають цикади і день стає схожим на сутінки. Потім зривається злий вітер, що мете задушливий сухий пил і нарешті - гіллясті блакитні блискавки і перші великі краплини, провісники тих, що згодом стіною води впадуть на спраглу землю.
Грім вдарив, коли повернулося посольство від хана Арсу. В старого досвідченого чиновника тремтів голос. Він був сильною і мужньою людиною, часто дивився в очі смерті, покладаючись на сумнівну шляхетність тубільних царьків. Але посланець не зміг виконати доручення Імператора.
- Хан Арсу прийняв наші подарунки, розсміявся і сказав, що незабаром прийде сам за рештою. Вельмишановний Хо слухав неуважно і думав про щось своє.
- Що буде зі мною? - нарешті наважився запитати посланець.
- Імператор прощають тебе, йди додому, - втомлено відповів міністр.
- Отже, розпочалося, генерале. Дипломатична гра вичерпала себе, далі все вирішуватиме зброя. Військові завжди мусять виправляти наші помилки, - вчений закрив запалені, червоні від безсоння очі.
- Вельмишановний Хо, а як склалися переговори з Ахарським шахом? - з надією запитав Кхань. Міністр саркастично розсміявся.
- Шах велів переказати, що молитиметься за нашу перемогу. Скористайтеся його щирими молитвами, якщо зумієте.
На ранок скликали малу державну раду. Подушка на стільці Імператора була прим’ятою, на столі лежав його ножик для розрізання паперу і лист, скріплений особистою печаткою.
- Рівний Богу виказали стурбованість ситуацією, що склалася в країні і вимагають рішучих дій. Тому війська, що прямують на війну з джурченями повинні спочатку повернути на схід і придушити заколот. Внутрішній ворог завжди небезпечніший - він підриває устої держави, - міністр Чен обвів поглядом присутніх.
Генерал Кхань зірвався на ноги.
- Ви ввели в оману Імператора. Двісті тисяч ворожих вершників з дня на день розпочуть вторгнення, а ви забрали в нас найцінніше - час.
- Міністре Чен, бунтівникам слід було послати обози з хлібом і заколот припинився б, вони хочуть їсти, а не воювати, - підтримав генерала вельмишановний Хо.
Чен продовжив несподівано лагідно.
- Генерале, я розумію, що ви уболіваєте за справу долю Імперії, але ж накази Імператора рівного Богу не обговорюються. Та ми цілком можемо колись за чашкою чаю подолати наші суперечності.
Сонце сідало, створивши на плесі ставка криваво-червону доріжку. Генерал Кхань кидав у воду зернятка. Проста і зрозуміла суєта химерних риб дійсно заспокоювала. Він побачив в воді відображення вельмишановного Хо.
- Генерале, ви здається, єдина людина в країні, яка так щиро прагне побачити Рівного Богу. Зазвичай, усі намагаються уникнути цього. Гнів Імператора не передбачуваний і його стріли часто влучають не в тих, кому мали б призначатися, - вельмишановний Хо кинув кілька зерняток в воду.
- Чен змінивши мій наказ, зробив жахливу помилку. Інші війська розпорошені по всій країні, зібрати їх вчасно - годі сподіватися. Імператор досі ще не програв жодної битви, він не міг такого зробити.
Хо несподівано відірвав погляд від плеса.
- Отже, генерале, який з цього висновок ви можете зробити ?
- Не знаю чому, але начальник таємної поліції Чен і скарбник Лі стали очима і вухами Імператора. Коли не володієш істиною, не можеш прийняти вірне рішення, - відповів Кхань.
- Що ж, цікава думка, але можливо є й інше пояснення?
- Яке ж? - запитав генерал.
- Генерале, є речі, які людина повинна осягнути власним розумом, це ж почуте з інших уст, може видатися просто маячнею, - вельмишановний Хо дістав шовковий звиток і простягнув Кханю.
- Що це? - запитав він.
- Остання праця учителя Диня. Обов’язково дочитайте до кінця. Це дуже знадобиться вам при бесіді з міністром таємної поліції. Він людина освічена і любить за чаєм поговорити про філософію та поезію, - відповів Хо.
- Це ж заборонена книга, - не зрозумів генерал.
Вельмишановний Хо розсміявся.
- Вам вже можна. Навряд чи тепер хтось буде звертати на це увагу. Ви ж запрошені на чай самим Міністром Сліз та Страждань.
- Ваші дотепи недоречні. Я й сам усе розумію, - розсердився Кхань.
- У цій книзі ви найдете відповіді на свої запитання, прощавайте генерале, - відповів вельмишановний Хо.
Останні промені сонця освітили камяні обличчя мудреців-гуанів. Дивно, усі вони різного віку, ось старий лисий дід, здається уособлює мудрість, цей юнак-цілитель - милосердя, єдина серед них жінка – символ кохання, інших генерал не памятав. Марновірні селяни вірять, що вони і досі мандрують країною, творячи чудеса та зцілюючи людей. Та зараз генерал Кхань і сам ніби шукав у Безсмертних підтримки чи якогось знаку, та вони лише усміхалися йому дивними однаковими усмішками...
****
Генерал читав книгу, намагаючись щось зрозуміти в поетичних алегоріях і витончених філософських образах. Автор будував складні логічні конструкції, ніби підводячи до простих і звичних істин, але в якийсь момент усе руйнував, ніби сміючись над очевидним. Старий волоцюга Динь мандрував імперією, сіючи сумніви у головах підданих Імператора, заперечуючи своїм життям найпростіші речі, на яких тримається держава: страхом - його, збившись з ніг, шукали посіпаки Чена, та прагнення матеріального статку чи кар'єри - він добровільно залишив посаду канцлера багатого і пишного двору васального князівства Чу. Мабуть Імператор недаремно заборонив цю книгу. Кхань вже дочитував цей трактат, але не знаходив того, про що говорив вельмишановний Хо. Спересердя він кинув звиток на землю. Тонкий дзвін металу він ніколи ні з чим не зміг би сплутати. Так звучить лише зброя. Він обережно підняв з підлоги вузький кинджал. Характерний, синій відсвіт легендарної ахарської криці вселив у нього впевненість. Навіть якщо вельмишановний Хо грає якусь незрозумілу гру, в якій генерал має стати жертвою, все ж, загинути від мечів блакитних гвардійців краще, ніж від отрути. Одне, чого не розумів Кхань, - це те, як вельмишановний Хо зумів роздобути зброю. Щось пронести було неможливо, а в самому палаці навіть кухарські ножі були прикуті ланцюгами.
***
Вдосвіта до палацу в'їхав посланець намісника на змиленому, загнаному коні. Його негайно прийняв генерал Кхань. Намісник був у відчаї і волав про допомогу. Старий і досвідчений вояка оцінив кількість джурченів, що скупчилися на кордоні зовсім невійськовим терміном "незчисленні орди".
- Закрийте шляхи на столицю і протримайтесь хоча б тиждень. Тоді нащадки зведуть на вашу честь храми,- генерал якось дивно подивився на посланця, начи намагаючись запамятати риси його обличчя. Він знав, що ніколи його більше не побачить...
Мелодійний срібний дзвоник сповістив про початок малої ради. Вищі сановники Імперії цього разу збиралися не в залі танцюючих журавлів, а в таємній кімнаті, що постійно охоронялася, куди окрім імператора та членів малої ради вхід був заборонений під страхом лютої смерті. Генерал Кхань, що потрапив сюди вперше, був вражений. Перед ними була імперія, з її горами, ріками, шляхами, фортецями. Майстри, що створили це чудо зобразили навіть окремі дерева і дрібні нивки селян.
- Імператор бажають наодинці осмислити становище, в якому опинилася країна,- розпочав Чен, - ми ж повинні запропонувати йому шляхи вирішення. Генерале, що ви скажете?
- Намісник не зможе надовго затримати ворога, джурченська кіннота невдовзі з’явиться під стінами столиці. Отже, ми повинні утримувати місто не менше двох тижнів до приходу південної армії. З огляду на чисельність ворога це буде дуже важко. Можливо імператору доведеться покинути місто і особисто очолити наше військо.
Чен знову якось дивно подивився на Кханя.
- Отже, генерале, я запрошую вас на чай сьогодні ввечері. Ми обоє відповідаємо за спокій у країні і тому повинні знайти спільну мову.
- Дякую, міністре, я до ваших послуг, - Кхань вклонився.
***
Міністр таємної поліції Чен чекав в ошатній садовій альтанці серед білосніжних квітучих сливових дерев. У золочених клітках, розвішених по садку, співали жовті імператорські канарки. Генерал Кхань оцінив витончений гумор міністра сліз та страждань: квітнуча слива – улюблений образ поетів, символ духовної чистоти та цноти – чудова декорація для підступного вбивства. Двоє людей, непримиренних ворогів, зійдуться під білим шумовинням сливового цвіту для того, щоб підступно убити один одного. Генерал ніби востаннє подивився на нереальне, бездоганно-блакитне небо, наче вимите і начищене невидимими і ретельними служниками палацу.
Вишуканий срібний чайник стояв на чорному лакованому столику. Чен усміхнувся і налив потрохи у дві тонкі порцелянові чашки. Кхань вклонився і сів.
- Генерале, ви читали твори вельмишановного Диня?
- Велике знання породжує велику печаль, - відповів Кхань, умисно процитувавши Диня. Він зрозумів, що міністр таємної поліції знав про книгу.
В очах Чена блиснула іскорка самовдоволення. Він продовжив.
- Вельмишановний Динь твердить, що той народ щасливий, який не бачить свого володаря. Тобто коли імператор не з’являється перед своїми підданими - значить у державі все гаразд.
- Міністре, в нас не все гаразд. Це не звичайний щорічний набіг кочівників, а велика війна. Після довгої сплячки знову прокинувя кровожерливий західний дракон, - заперечив Кхань.
- Друже, набіги варварів – таке ж звичне природнє явище як морські припливи. Та щороку вони розбиваються об міць Імперії, як морські хвилі об скелю.
- Міністре Чен, раз у сто років морська хвиля змиває цілі провінції, валить столітні дерева та засипає піском скелі.
- Генерале, пригощайтеся чаєм, він просто чудовий - Чен зобразив на обличчі люб’язну усмішку.
- Міністре, ви любити поезію? - несподівано запитав Кхань.
- Прошу, генерале, - зацікавлено відповів той.
"Квітка маку червона розквітла
на білому шовку одежі -
смерть вона принесла..."
- Непогана спроба, та до чого це? - здивовано запитав Чен. Удар кинджала Кханя був швидким і точним. Чен вражено спостерігав, як на грудях розповзається кривава пляма, наче перевіряючи влучність поетичного образу і за мить мовчки повалився на землю. Генерал байдуже чекав поки з усіх сторін, вихоплюючи мечі, до нього бігли блакитні гвардійці.
- Зупиніться, це наказ Імператора, - пролунав знайомий голос за спиною. Охоронці завмерли. Кхань здивовано озирнувся. Вельмишановний Хо тримав у руці лист з великою державною печаткою.
- Чен - зрадник, він засуджений до страти Імператором. Генерал Кхань просто завчасно виконав волю Рівного Богу.
- Генерале, - вельмишановний Хо крижаним тоном звернувся до Кханя, - Імператор виказують вам своє невдоволення - страта зрадника мала бути дещо витонченішою і повчальнішою. Та все ж, Рівний Богу великодушно прощають цей необдуманий вчинок і наголошують, що ваш обов’язок – захист країни від варварів. Імператор пропонують вам зосередитися лише на цьому. Будь кого, хто втручатиметься в ваші рішення буде страчено,- Вельмишановний Хо виразно глянув на скарбника. Лі злякано закивав.
***
Посланці приносили невтішні звістки. Дві з трьох прикордонних фортець були захоплені ворогом першого ж дня. Намісник ніби то ще тримався, але становище його було безнадійне. На околицях столиці хтось вже бачив ворожих вершників. Міські стіни були високими та міцними, та надто довгими, навряд чи вистачить сил на тривалу облогу. Про це генералу зовсім не хотілось думати. Зрештою, з палацу є таємні виходи, через які Імператор зможе покинути приречене місто і очолити південне військо. Кхань наче бачив втомлені від багатоденного маршу, сірі від пилу обличчя солдатів, що били крок давнім шляхом, старшин, що долали безсоння, жуючи зелені чайні листки, оманливо незграбні панцирні колісниці, під якими дрижала земля. Поява вельмишановного Хо перервала роздуми.
- Генерале, з двадцятитисячного війська намісника врятувалося лише півсотні людей. Хочете з ними поговорити?
Кхань кивнув.
Купка зранених та смертельно втомлених вояків чекала своєї долі. В їхніх очах була лише байдужість та безнадія. Генерал поцікавився долею намісника.
- Викинувся з фортечного муру, - відповів хтось із них.
***
Вороже військо з’явилося на світанку. З висоти палацової вежі Кхань бачив ворожих вершників, дрібних і однакових, як пісок, що поглинав простір навколо столиці. Кхань усвідомив, що мав на увазі намісник, коли говорив про незчисленні орди. Падіння столиці - справа кількох днів. Допомога не встигне.
Забігали посильні, передаючи накази головнокомандувача, вояки займали свої місця на мурах. Розпочався штурм. Загриміли військові барабани, заскрипіли метальні машини фортеці, полилася кипляча смола, бойові кличі та стогони болю злилися в єдину страшну музику війни. Генерал посилав свіжі війська на стіни загін за загоном. На столицю опустилися сутінки, бій припинився і настала тиша. Втрати серед захисників були великі, резервів не лишилося. Кхань прийняв важке рішення: залишити зовнішні мури і захищати старе місто. Ще два дні неймовірними, надлюдськими зусиллями вояки утримували новий рубіж, відбиваючи штурм за штурмом. Але захисників ставало все менше. Генерал Кхань весь цей час ні на хвилю не зімкнув очей. З високої палацової вежі серед ночі він дивився на вогні ворожих багать що десь далеко на обрії зливалися із зорями. До нього підійшов вельмишановний Хо.
- Генерале, як наші справи? - тихо запитав він.
- Ми втримаємо місто завтра і, якщо пощастить - післязавтра, - Кхань говорив спокійно і без хвилювання, - Імператор повинен покинути столицю і очолити армію. Це не поразка, а лише програна другорядна битва. Ми переможемо, хан Арсу помилився, витративши чимало часу і людей на облогу столиці ще до зустрічі з нашою армією.
- Я власне прийшов повідомити волю Рівного Богу, - вельмишановний Хо говорив сухо і офіційно, - Імператор бажають захищати місто до останнього і розділити свою долю з її захисниками.
****
Щоб зупинити ворожий прорив генерал кинув у бій останній загін що залишився - блакитних гвардійців. Кхань розумів, що збігають останні миті його життя. Він шкодував лише про одне - що ніколи не бачив того, кому вірно служив - Імператора.
Варвари вже бігли стежкою Бога... Кхань витяг меча і пішов їм назустріч вузьким містком над темною холодною водою. Він убивав їх одного за одним, чомусь намагаючись не дати мертвим впасти в ставок. Та грізне бойове мистецтво давнього роду Кханів, звісно ж, не могло змінити ходу подій. Якоїсь миті генерал помилився і ворожий клинок пронизав його груди. Він впав у холодну воду, золотими блискавками кинулись врізнобіч рибки, яких він встиг полюбити і чорною хмарою в воді розтікалася гаряча кров. У болісній передсмертній імлі генерал Кхань нарешті побачив його. Імператор у сяючому золотом вбранні усміхався своєму відданому вояку...
***
Вельмишановний Хо бачив останній бій Кханя. Що ж, генерал був шляхетною людиною, він гідно жив і гідно загинув, до кінця виконавши свій обов’язок. Та нажаль, він так нічого і не зрозумів. Імператор був давно мертвий і лежав у підвалі палацу, засипаний сіллю і смердючою рибою. Його вісім років тому голкою в вухо у сні вбило юне дівча, що знайшло таки нагоду помститися вбивці своїх батьків. Вісім років країною правила тінь жорстокого володаря. Чен весь цей час дурив усіх за допомогою скарбника Лі, що вміло підробляв руку імператора. Та тепер треба поховати правду. Імператор має загинути від руки варвара при штурмі столиці, щоб згодом зловісна тінь не відродилася в десятках самозванців, що ввергнуть країну в темряву і хаос громадянської війни.
Вельмишановний Хо в золотих імператорських шатах, усміхаючись рушив назустріч долі ...
А дев’ять кам’яних мудреців усміхалися йому такими ж просвітленими усмішками людей що пізнали істину.
Генерал Кхань вперше йшов до палацу Імператора. Вузький місток ніби висів над темною прозорою водою, де ліниво плавали дивовижні риби, яких ніколи не зустрінеш у природі і квітли прекрасні білі лотоси.
Стежка Бога... На неї мали право ступити лише Імператор і чотири найвищих сановника країни. І ось він нарешті побачить Рівного Богу, за якого віддано воював з не шкодуючи ні себе, ні своїх солдатів. І в засушливих степах, в лісах та заболочених рівнинах, на засніжених гірських перевалах генерал здобував Імперії перемогу за перемогою. Слава військового генія прийшла до нього після недавньої неймовірної і приголомшливої перемоги над могутньою армією держави Чосон, що безславно здалася, загнана в непрохідні трясовини.
Та тепер з кожним кроком десь у глибині душі генерала Кханя зростав страх. У палаці Рівного Богу необережне слово, погляд, чи необдуманий вчинок вели лише до одного - довгої мученицької смерті. А він, все ж, не був вправний у мистецтві нещирих усмішок. Останні кроки стежкою бога далися йому важко, Кхань зловив себе на тому, що в нього тремтять руки.
- Генерале, здайте зброю, - зупинив його молодий ввічливий охоронець палацової варти. Кхань мовчки віддав свого меча. Він уже опанував себе, страх відступив. Генерал усміхнувся золоченим драконам, що уважно дивилися на нього своїми моторошними нефритовими очима.
В залі прийомів на нього чекали троє вищих сановників імперії. Указ про призначення, що лежав на столі ще блищав свіжим чорнилом.
- Генерале, Імператор виказали вам неабияку довіру і призначають головнокомандувачем усього війська імперії. Крім того, ви стаєте членом малої державної ради. Рівний Богу сподіваються, що ви виправдаєте його високу довіру і виконуватимете свої обов’язки не гірше доброї пам’яті генерала Миня, - непроникні очі, тонкі уста, стиснуті в єхидну усмішку. Генерал знав, хто це. Люди навіть його ім’я промовляли пошепки - Чен, міністр таємної поліції.
Кхань вклонився.
- На жаль, Імператор не змогли прийняти вас особисто, вони були тут щойно, але їх відволікли якісь невідкладні справи, тому раду ми змушені провести самі, - продовжив міністр Чен.
На раді йшлося про будівництво доріг, податки та інші речі, на яких генерал не знався і користуючись нагодою крадькома вивчав людей, з якими його звела доля. Поняття дружби лишилося десь біля підніжжя цієї гори, на вершині якої він опинився. Але без союзників йому буде дуже важко. Міністр стосунків із варварами, відомий далеко за межами Імперії вчений, вельмишановний Хо відверто нудьгував, милуючись давно знайомим йому розписом на стінах. Журавлий танок, зображений давнім жудожником ще за часів минулої династії був прекрасним. Граційні біло-чорні птахи ніби хотіли вирватися з цієї зали, переповненої лицемірством і показною розкішшю й зірватися в стрімкий вільний політ.
Міністр Хо витримав довгий погляд Кханя і підійшов до нього після закінчення ради.
- Для мене честь познайомитися з вами, - промовив він, - до речі, генерале, в нас, членів малої ради є один приємний привілей: ми маємо право підгодовувати імператорських коропів.
- Що ж, це мабуть цікаво, - Кхань зрозумів вченого.
В тіні сандалового дерева вони кидали зернятка рису в воду ставка і химерні рибини, штовхаючись, хапали їх широко розкритими ротами. Девять невеликих скульптур безсмертних мудреців-гуанів байдуже споглядали суєту риб та ніби прислухалися до неквапної розмови двох поважних чиновників.
- Отже, генерале, запамятайте: висловлювати захоплення Імператором можна де завгодно, говорити про все інше - лише тут. Це єдине місце в палаці, де ніде сховати таємних писців. Ви знаєте, від чого помер ваш попередник Минь?
- Вельмишановний Хо, ви мене провокуєте? - здивовано запитав генерал.
Вчений сипнув в воду ще декілька зерняток і підняв очі.
- Деякі філософські вчення стверджують, що істина може змінюватися від рівня посвяти. Наприклад, для просвітленого вона може виявитися цілком протилежною ніж для неофіта. Суть у тому, любий генерале, що вам теж потрібно переосмислити те, у що ви вірите. Сподіваюся, ви не підете доносити на мене Чену?
Кхань усміхнувся.
- Трактат "Мистецво війни" радить шукати союзників проти сильного ворога.
- А ще ця ж книга каже, що потрібно приховувати свою справжню мету і здаватися слабкішим, ніж ти є насправді. Генерале, будьте обережні, - Хо вклонився, - мені час іти.
- Вельмишановний Хо, - гукнув у слід йому Кхань, - і все ж, від чого помер генерал Минь?
- Після чаювання з Ченем у нього розірвалося серце, - не обертачись відповів міністр Хо.
А девять камяних мудреців-гуанів загадково усміхалися збентеженому генералу...
***
На столі лежало віяло Імператора. Легкий протяг ворушив жовті пухнасті пір'їни.
- Імператор звеліли не чекати на нього, - повідомив державний скарбник Лі, дрібний, ніби постійно чимось наляканий чоловік, - та й ці дріб’язкові питання не вимагають його присутності.
Кхань знову слухав незрозумілу мову про справи на яких не знався. Когось за щось стратили, в одній із східних провінцій розпочався голод. Вельмишановний Хо знову нудьгував, милуючись журавлиним танком на стіні. Звичний хід подій перервала поява придворного розпорядника.
- Послання від хана Арсу Імператору, - чітким металевим голосом промовив він. Служник вніс срібну тацю, накриту розшитою варварськими орнаментами шовковою тканиною. Завченим вишуканим рухом він зірвав її і остовпів. Там лежала людська голова, бородате обличчя варвара, оскалене від останнього страждання, своїми скляними очима дивилося з ненавистю на сановників Імперії. Вельмишановний Хо зблід.
- Заберіть це, - звелів він служникам.
- Хан щось велів переказати? – запитав Хо.
- Ні, нічого, - розгублено відповів розпорядник.
- Отже, міністре, що означає це послання? - обережно запитав Чен.
- Це голова хана Сугура, ми платили йому за те, щоб в степу постійно тривала війна. Тепер Арсу за кілька днів об’єднає усі джурченські роди, - вельмишановний Хо обвів поглядом присутніх, - сподіваюсь ви самі здатні оцінити наслідки?
- Це війна. Що ми встигнемо зробити? - запитав Чен.
- Спорядити посольство до хана Арсу, щоб трохи потягти час, можливо спробувати купити його і повернути навалу в бік Ахару. Одночасно запропонувати ахарському шаху військовий союз проти джурченів. Гадаю, доведеться уступити йому кілька прикордонних фортець.
- Генерале, що ви скажете? - запитав Чен.
Кхань обвів поглядом присутніх. Отже, війна... Нарешті Імператор прийме його.
- Деякий час ворога стримуватиме намісник провінції, та не покладайте на нього особливих надій, він протримається лише кілька днів. Єдина сила, що може стримати навалу ваврварів – наша південна армія. Щоб перекинути її до столиці потрібно три тиждня. Не уявляю як, але ви, вельмишановний Хо повинні виграти для нас цей час. А далі я очолю армію особисто.
Усі здивовано дивилися на Кханя, ніби він сказав якусь дурницю.
- Шановний генерале, ви ще погано усвідомлюєте своє становище. Ви потрібні Імператору тут. Будь хто з нас має право покинути палац лише разом з Імператором. А вести війська знайдеться кому, - Чен говорив м’яко, але в словах чулася погано прихована загроза.
- Я повинен бачити Рівного Богу, - Кхань дивився в очі міністру Чену.
- Вони покличуть вас, коли прийде час, - насмішкувато відповів той. Погляд генерала зупинився на журавлиному танку. Тепер він нарешті зрозумів іронію худрожника, який їх намалював.
***
Звичний ритм життя палацу змінився, скрізь бігали скороходи імператорської пошти в крислатих червоних капелюхах, збільшилась кількість блакитних гвардійців. Кур'єри помчали на південь, спішно виїхали з палацу пишні посольства в золочених обладунках і оксамиті, демонструючи усім багатство і міць Імперії.
Настало важке тривожне очікування. Схоже на ті миті, коли перед грозою лячно нишкнуть навіть невгамовні зелені жаби в ставку, замовкають цикади і день стає схожим на сутінки. Потім зривається злий вітер, що мете задушливий сухий пил і нарешті - гіллясті блакитні блискавки і перші великі краплини, провісники тих, що згодом стіною води впадуть на спраглу землю.
Грім вдарив, коли повернулося посольство від хана Арсу. В старого досвідченого чиновника тремтів голос. Він був сильною і мужньою людиною, часто дивився в очі смерті, покладаючись на сумнівну шляхетність тубільних царьків. Але посланець не зміг виконати доручення Імператора.
- Хан Арсу прийняв наші подарунки, розсміявся і сказав, що незабаром прийде сам за рештою. Вельмишановний Хо слухав неуважно і думав про щось своє.
- Що буде зі мною? - нарешті наважився запитати посланець.
- Імператор прощають тебе, йди додому, - втомлено відповів міністр.
- Отже, розпочалося, генерале. Дипломатична гра вичерпала себе, далі все вирішуватиме зброя. Військові завжди мусять виправляти наші помилки, - вчений закрив запалені, червоні від безсоння очі.
- Вельмишановний Хо, а як склалися переговори з Ахарським шахом? - з надією запитав Кхань. Міністр саркастично розсміявся.
- Шах велів переказати, що молитиметься за нашу перемогу. Скористайтеся його щирими молитвами, якщо зумієте.
На ранок скликали малу державну раду. Подушка на стільці Імператора була прим’ятою, на столі лежав його ножик для розрізання паперу і лист, скріплений особистою печаткою.
- Рівний Богу виказали стурбованість ситуацією, що склалася в країні і вимагають рішучих дій. Тому війська, що прямують на війну з джурченями повинні спочатку повернути на схід і придушити заколот. Внутрішній ворог завжди небезпечніший - він підриває устої держави, - міністр Чен обвів поглядом присутніх.
Генерал Кхань зірвався на ноги.
- Ви ввели в оману Імператора. Двісті тисяч ворожих вершників з дня на день розпочуть вторгнення, а ви забрали в нас найцінніше - час.
- Міністре Чен, бунтівникам слід було послати обози з хлібом і заколот припинився б, вони хочуть їсти, а не воювати, - підтримав генерала вельмишановний Хо.
Чен продовжив несподівано лагідно.
- Генерале, я розумію, що ви уболіваєте за справу долю Імперії, але ж накази Імператора рівного Богу не обговорюються. Та ми цілком можемо колись за чашкою чаю подолати наші суперечності.
Сонце сідало, створивши на плесі ставка криваво-червону доріжку. Генерал Кхань кидав у воду зернятка. Проста і зрозуміла суєта химерних риб дійсно заспокоювала. Він побачив в воді відображення вельмишановного Хо.
- Генерале, ви здається, єдина людина в країні, яка так щиро прагне побачити Рівного Богу. Зазвичай, усі намагаються уникнути цього. Гнів Імператора не передбачуваний і його стріли часто влучають не в тих, кому мали б призначатися, - вельмишановний Хо кинув кілька зерняток в воду.
- Чен змінивши мій наказ, зробив жахливу помилку. Інші війська розпорошені по всій країні, зібрати їх вчасно - годі сподіватися. Імператор досі ще не програв жодної битви, він не міг такого зробити.
Хо несподівано відірвав погляд від плеса.
- Отже, генерале, який з цього висновок ви можете зробити ?
- Не знаю чому, але начальник таємної поліції Чен і скарбник Лі стали очима і вухами Імператора. Коли не володієш істиною, не можеш прийняти вірне рішення, - відповів Кхань.
- Що ж, цікава думка, але можливо є й інше пояснення?
- Яке ж? - запитав генерал.
- Генерале, є речі, які людина повинна осягнути власним розумом, це ж почуте з інших уст, може видатися просто маячнею, - вельмишановний Хо дістав шовковий звиток і простягнув Кханю.
- Що це? - запитав він.
- Остання праця учителя Диня. Обов’язково дочитайте до кінця. Це дуже знадобиться вам при бесіді з міністром таємної поліції. Він людина освічена і любить за чаєм поговорити про філософію та поезію, - відповів Хо.
- Це ж заборонена книга, - не зрозумів генерал.
Вельмишановний Хо розсміявся.
- Вам вже можна. Навряд чи тепер хтось буде звертати на це увагу. Ви ж запрошені на чай самим Міністром Сліз та Страждань.
- Ваші дотепи недоречні. Я й сам усе розумію, - розсердився Кхань.
- У цій книзі ви найдете відповіді на свої запитання, прощавайте генерале, - відповів вельмишановний Хо.
Останні промені сонця освітили камяні обличчя мудреців-гуанів. Дивно, усі вони різного віку, ось старий лисий дід, здається уособлює мудрість, цей юнак-цілитель - милосердя, єдина серед них жінка – символ кохання, інших генерал не памятав. Марновірні селяни вірять, що вони і досі мандрують країною, творячи чудеса та зцілюючи людей. Та зараз генерал Кхань і сам ніби шукав у Безсмертних підтримки чи якогось знаку, та вони лише усміхалися йому дивними однаковими усмішками...
****
Генерал читав книгу, намагаючись щось зрозуміти в поетичних алегоріях і витончених філософських образах. Автор будував складні логічні конструкції, ніби підводячи до простих і звичних істин, але в якийсь момент усе руйнував, ніби сміючись над очевидним. Старий волоцюга Динь мандрував імперією, сіючи сумніви у головах підданих Імператора, заперечуючи своїм життям найпростіші речі, на яких тримається держава: страхом - його, збившись з ніг, шукали посіпаки Чена, та прагнення матеріального статку чи кар'єри - він добровільно залишив посаду канцлера багатого і пишного двору васального князівства Чу. Мабуть Імператор недаремно заборонив цю книгу. Кхань вже дочитував цей трактат, але не знаходив того, про що говорив вельмишановний Хо. Спересердя він кинув звиток на землю. Тонкий дзвін металу він ніколи ні з чим не зміг би сплутати. Так звучить лише зброя. Він обережно підняв з підлоги вузький кинджал. Характерний, синій відсвіт легендарної ахарської криці вселив у нього впевненість. Навіть якщо вельмишановний Хо грає якусь незрозумілу гру, в якій генерал має стати жертвою, все ж, загинути від мечів блакитних гвардійців краще, ніж від отрути. Одне, чого не розумів Кхань, - це те, як вельмишановний Хо зумів роздобути зброю. Щось пронести було неможливо, а в самому палаці навіть кухарські ножі були прикуті ланцюгами.
***
Вдосвіта до палацу в'їхав посланець намісника на змиленому, загнаному коні. Його негайно прийняв генерал Кхань. Намісник був у відчаї і волав про допомогу. Старий і досвідчений вояка оцінив кількість джурченів, що скупчилися на кордоні зовсім невійськовим терміном "незчисленні орди".
- Закрийте шляхи на столицю і протримайтесь хоча б тиждень. Тоді нащадки зведуть на вашу честь храми,- генерал якось дивно подивився на посланця, начи намагаючись запамятати риси його обличчя. Він знав, що ніколи його більше не побачить...
Мелодійний срібний дзвоник сповістив про початок малої ради. Вищі сановники Імперії цього разу збиралися не в залі танцюючих журавлів, а в таємній кімнаті, що постійно охоронялася, куди окрім імператора та членів малої ради вхід був заборонений під страхом лютої смерті. Генерал Кхань, що потрапив сюди вперше, був вражений. Перед ними була імперія, з її горами, ріками, шляхами, фортецями. Майстри, що створили це чудо зобразили навіть окремі дерева і дрібні нивки селян.
- Імператор бажають наодинці осмислити становище, в якому опинилася країна,- розпочав Чен, - ми ж повинні запропонувати йому шляхи вирішення. Генерале, що ви скажете?
- Намісник не зможе надовго затримати ворога, джурченська кіннота невдовзі з’явиться під стінами столиці. Отже, ми повинні утримувати місто не менше двох тижнів до приходу південної армії. З огляду на чисельність ворога це буде дуже важко. Можливо імператору доведеться покинути місто і особисто очолити наше військо.
Чен знову якось дивно подивився на Кханя.
- Отже, генерале, я запрошую вас на чай сьогодні ввечері. Ми обоє відповідаємо за спокій у країні і тому повинні знайти спільну мову.
- Дякую, міністре, я до ваших послуг, - Кхань вклонився.
***
Міністр таємної поліції Чен чекав в ошатній садовій альтанці серед білосніжних квітучих сливових дерев. У золочених клітках, розвішених по садку, співали жовті імператорські канарки. Генерал Кхань оцінив витончений гумор міністра сліз та страждань: квітнуча слива – улюблений образ поетів, символ духовної чистоти та цноти – чудова декорація для підступного вбивства. Двоє людей, непримиренних ворогів, зійдуться під білим шумовинням сливового цвіту для того, щоб підступно убити один одного. Генерал ніби востаннє подивився на нереальне, бездоганно-блакитне небо, наче вимите і начищене невидимими і ретельними служниками палацу.
Вишуканий срібний чайник стояв на чорному лакованому столику. Чен усміхнувся і налив потрохи у дві тонкі порцелянові чашки. Кхань вклонився і сів.
- Генерале, ви читали твори вельмишановного Диня?
- Велике знання породжує велику печаль, - відповів Кхань, умисно процитувавши Диня. Він зрозумів, що міністр таємної поліції знав про книгу.
В очах Чена блиснула іскорка самовдоволення. Він продовжив.
- Вельмишановний Динь твердить, що той народ щасливий, який не бачить свого володаря. Тобто коли імператор не з’являється перед своїми підданими - значить у державі все гаразд.
- Міністре, в нас не все гаразд. Це не звичайний щорічний набіг кочівників, а велика війна. Після довгої сплячки знову прокинувя кровожерливий західний дракон, - заперечив Кхань.
- Друже, набіги варварів – таке ж звичне природнє явище як морські припливи. Та щороку вони розбиваються об міць Імперії, як морські хвилі об скелю.
- Міністре Чен, раз у сто років морська хвиля змиває цілі провінції, валить столітні дерева та засипає піском скелі.
- Генерале, пригощайтеся чаєм, він просто чудовий - Чен зобразив на обличчі люб’язну усмішку.
- Міністре, ви любити поезію? - несподівано запитав Кхань.
- Прошу, генерале, - зацікавлено відповів той.
"Квітка маку червона розквітла
на білому шовку одежі -
смерть вона принесла..."
- Непогана спроба, та до чого це? - здивовано запитав Чен. Удар кинджала Кханя був швидким і точним. Чен вражено спостерігав, як на грудях розповзається кривава пляма, наче перевіряючи влучність поетичного образу і за мить мовчки повалився на землю. Генерал байдуже чекав поки з усіх сторін, вихоплюючи мечі, до нього бігли блакитні гвардійці.
- Зупиніться, це наказ Імператора, - пролунав знайомий голос за спиною. Охоронці завмерли. Кхань здивовано озирнувся. Вельмишановний Хо тримав у руці лист з великою державною печаткою.
- Чен - зрадник, він засуджений до страти Імператором. Генерал Кхань просто завчасно виконав волю Рівного Богу.
- Генерале, - вельмишановний Хо крижаним тоном звернувся до Кханя, - Імператор виказують вам своє невдоволення - страта зрадника мала бути дещо витонченішою і повчальнішою. Та все ж, Рівний Богу великодушно прощають цей необдуманий вчинок і наголошують, що ваш обов’язок – захист країни від варварів. Імператор пропонують вам зосередитися лише на цьому. Будь кого, хто втручатиметься в ваші рішення буде страчено,- Вельмишановний Хо виразно глянув на скарбника. Лі злякано закивав.
***
Посланці приносили невтішні звістки. Дві з трьох прикордонних фортець були захоплені ворогом першого ж дня. Намісник ніби то ще тримався, але становище його було безнадійне. На околицях столиці хтось вже бачив ворожих вершників. Міські стіни були високими та міцними, та надто довгими, навряд чи вистачить сил на тривалу облогу. Про це генералу зовсім не хотілось думати. Зрештою, з палацу є таємні виходи, через які Імператор зможе покинути приречене місто і очолити південне військо. Кхань наче бачив втомлені від багатоденного маршу, сірі від пилу обличчя солдатів, що били крок давнім шляхом, старшин, що долали безсоння, жуючи зелені чайні листки, оманливо незграбні панцирні колісниці, під якими дрижала земля. Поява вельмишановного Хо перервала роздуми.
- Генерале, з двадцятитисячного війська намісника врятувалося лише півсотні людей. Хочете з ними поговорити?
Кхань кивнув.
Купка зранених та смертельно втомлених вояків чекала своєї долі. В їхніх очах була лише байдужість та безнадія. Генерал поцікавився долею намісника.
- Викинувся з фортечного муру, - відповів хтось із них.
***
Вороже військо з’явилося на світанку. З висоти палацової вежі Кхань бачив ворожих вершників, дрібних і однакових, як пісок, що поглинав простір навколо столиці. Кхань усвідомив, що мав на увазі намісник, коли говорив про незчисленні орди. Падіння столиці - справа кількох днів. Допомога не встигне.
Забігали посильні, передаючи накази головнокомандувача, вояки займали свої місця на мурах. Розпочався штурм. Загриміли військові барабани, заскрипіли метальні машини фортеці, полилася кипляча смола, бойові кличі та стогони болю злилися в єдину страшну музику війни. Генерал посилав свіжі війська на стіни загін за загоном. На столицю опустилися сутінки, бій припинився і настала тиша. Втрати серед захисників були великі, резервів не лишилося. Кхань прийняв важке рішення: залишити зовнішні мури і захищати старе місто. Ще два дні неймовірними, надлюдськими зусиллями вояки утримували новий рубіж, відбиваючи штурм за штурмом. Але захисників ставало все менше. Генерал Кхань весь цей час ні на хвилю не зімкнув очей. З високої палацової вежі серед ночі він дивився на вогні ворожих багать що десь далеко на обрії зливалися із зорями. До нього підійшов вельмишановний Хо.
- Генерале, як наші справи? - тихо запитав він.
- Ми втримаємо місто завтра і, якщо пощастить - післязавтра, - Кхань говорив спокійно і без хвилювання, - Імператор повинен покинути столицю і очолити армію. Це не поразка, а лише програна другорядна битва. Ми переможемо, хан Арсу помилився, витративши чимало часу і людей на облогу столиці ще до зустрічі з нашою армією.
- Я власне прийшов повідомити волю Рівного Богу, - вельмишановний Хо говорив сухо і офіційно, - Імператор бажають захищати місто до останнього і розділити свою долю з її захисниками.
****
Щоб зупинити ворожий прорив генерал кинув у бій останній загін що залишився - блакитних гвардійців. Кхань розумів, що збігають останні миті його життя. Він шкодував лише про одне - що ніколи не бачив того, кому вірно служив - Імператора.
Варвари вже бігли стежкою Бога... Кхань витяг меча і пішов їм назустріч вузьким містком над темною холодною водою. Він убивав їх одного за одним, чомусь намагаючись не дати мертвим впасти в ставок. Та грізне бойове мистецтво давнього роду Кханів, звісно ж, не могло змінити ходу подій. Якоїсь миті генерал помилився і ворожий клинок пронизав його груди. Він впав у холодну воду, золотими блискавками кинулись врізнобіч рибки, яких він встиг полюбити і чорною хмарою в воді розтікалася гаряча кров. У болісній передсмертній імлі генерал Кхань нарешті побачив його. Імператор у сяючому золотом вбранні усміхався своєму відданому вояку...
***
Вельмишановний Хо бачив останній бій Кханя. Що ж, генерал був шляхетною людиною, він гідно жив і гідно загинув, до кінця виконавши свій обов’язок. Та нажаль, він так нічого і не зрозумів. Імператор був давно мертвий і лежав у підвалі палацу, засипаний сіллю і смердючою рибою. Його вісім років тому голкою в вухо у сні вбило юне дівча, що знайшло таки нагоду помститися вбивці своїх батьків. Вісім років країною правила тінь жорстокого володаря. Чен весь цей час дурив усіх за допомогою скарбника Лі, що вміло підробляв руку імператора. Та тепер треба поховати правду. Імператор має загинути від руки варвара при штурмі столиці, щоб згодом зловісна тінь не відродилася в десятках самозванців, що ввергнуть країну в темряву і хаос громадянської війни.
Вельмишановний Хо в золотих імператорських шатах, усміхаючись рушив назустріч долі ...
А дев’ять кам’яних мудреців усміхалися йому такими ж просвітленими усмішками людей що пізнали істину.
