В нашій хаті завелся миша. Та якби хоч у хаті, а то ж на 12 поверсі миша бігала як у себе вдома...
Спочатку це було схоже на анекдот. Тому що вперше хвостата тінь явилася тієї ночі, коли я повернувся з Гансового дня народження.
- А хвостаті зелені чоловічки тобі не являлися? - не змовчала вранці мама, - цікаво, чи Гансові батьки в курсі, як ви впилися?
- А вони тепер не п'ють! У них тепер другі зелені чоловічки! На костилях бігають! - підквакнула мала, за що була відлучена від індивідуальних консультацій по хімії на тиждень.
Та статус прояви за таємничою хвостатою тінню втримався недовго. Одного ранку, коли замість улюблених вафлів "Сніжинка" у таці мама виявила купку мишачих кавеликів, неймовірне стало очевидним.
- Жах! Це просто якийсь жах! - бідкалась вона, перемиваючи якоюсь піною тацю, - треба негайно купити мишоловку...
І тут мама зиркнула на тата, а тато весело повів бровою на маму...
Справа в тім, що наша матінка не їдять м'ясо. Не те щоби вони його не люблять, вони-то люблять, і навіть ду-уже, а з бабусиних слів, кролика в сметані, то й взагалі - більше всіх у світі. Але відтоді, як мама злигалися з буддистами, у неї прокинувся безкомпромісний жаль до тварин. Тепер їх не їлося, не вбивалося і не носилося. Зате дивилося під ноги, щоб не розчавити жука чи черв'яка, павуки бралися на газетку і ніжно здмухувалися на балконі... Та що черв'яки-павуки, муху, й ту, боронь Боже, було скривдити! На них махалось по хаті двома руками і випускалося з миром через вікно. Давили мама лише тарганів, але й тих - без найменшого натяку на злість.
Тата ж таке ортодоксальне ставлення до живності дещо бісило, і він ніколи не минав нагоди підловити маму на подвійних стандартах.А тому коли мама зиркнула на тата, а тато весело повів бровою на маму, вона додала:
- ...а ще краще звичайну живоловку... Піймаємо, нагодуємо і відпустимо!
- З 12 поверху! - вставив я, але хіхікнула лише мала.
- От ви її ловіть, годуйте і пускайте! А мені є чим займатись. Мало того, що здача горить, вся лабораторія виє, так ще й полиці ці твої... збираюся на вихідних кінчити ! – додав тато таким діловим тоном, що будь хто інший на нашому місці запроста у це повірив би.
Як не важко здогадатися полювати мишу довелося мені.
Уже в другому магазині з'ясувалося, що промисловість в галузі боротьби з мишами безнадійно відстала і нічого кращого, ніж агрегати для переломування хребтів нещасним тваринам поки що не придумали. А слово живоловка взагалі виявилось лише маминою вегетаріанською фантазією. В усякому разі продавці раніше його й не чули.
Я поділився, було, з друзями, але вони відстали ще безнадійніше. Славко банально порадив зачинити на кухні голодного кота з першого ліпшого смітника, а Ганс запропонував звести з діґґерами, які щонеділі "ходять на пацюка" у київські підземелля з пневматикою і арбалетами.
Ясно, що ні кухонні котячі погроми, ні заляпані кров'ю стіни мені не підходили, то ж поліз я в інет.
В мережі було багато всього від ультразвуку до ядів, але як ласкаво здихатися миші в умовах квартири не було ні слова. В якомусь форумі, правда, божилася одна жіночка, мовляв від цілодобової сумної музики на мишей нападає депресія і вони дружно сходять. Але хто це, скажіть, витримає цілодобову сумну музику? Не знаю як миші, а я від такого точно з'їхати можу.
З інтригуючого було ще про сирні кульки з битим склом. Буцім-то допавшись до них, миші ламають усі зуби, втрачають сенс життя, і не лише зійти, а й з вікна можуть викинутись. Від моральної катастрофи. Я вже, було, повівся, але потім надибав прекрасний рецепт липкої поверхні для гризунів. Листок картону формату А4 покривався спеціальною сумішшю на основі клею "Момент" і викладався на шляху, по якому вони курсують.
Фішка методу полягала в тому, що миша малася не просто прилипнути , а ще й битися в істериці і верескливо хрюкати, як недорізане порося. Так-так, саме верескливо хрюкати, як недорізане порося, в цьому то і фішка. Чувак з Черкащини так агітував за цей звуковий ефект, що втриматися від виготовлення липкої поверхні не було жодної можливості. З його слів від цього саунду в сусідів серед ночі починала мукати худоба, а самі вони на ранок шушукались і усі як один хрестилися на церкву.
Тато у нас який не який зав лабораторією, а я який не який його син, то ж виготовити суміш навіть для мене було пльовим ділом. Вже ввечір липка поверхня з фішкою лежала на кухні. Чувак з Черкащини не збрехав. Як того і чекалося, поросячі верески потрясли будинок серед ночі. Істеричне хрюкання чередувалося з боєм посуду і матюками. У сусідів за стіною тут же загавкала худоба, а ми, усі як один, повибігали на кухню, де мама мимоволі перехрестилася.
Тато, чи бачте, повернулися (знову кандидатську обмивали) дещо запізно, (практично рано) і, щоб не розбудити маму, вирішили завернути до холодильника навпомацки. Там вони, не довго думаючи, втаскалися у липку поверхню і, проїхавшись на ній до самого вікна, знесли по дорозі графин з компотом і тацю "Сніжинки" зі столу. Коли ми зайшли, батько вже стирчали в батареї і несамовито борсались, намагаючись вибратися з поздовжнього шпагату.
Невідомо на якому етапі цього катаклізму з'явилася миша, але коли ми ввімкнули світло, вона вже була приклеєна писком до липучки, буквально заходилася в істериці і ні, не верескливо хрюкала, нещасна тварина видавала такі далеконепоросячі воплі, що сусідський Джек перестав гавкати і просто завив.
Пікантності ситуції додавала розідрана навпіл батьківська матня, що по-зрадницькому зіяла трусами в полосочку.
Тато псіхував, згадував чортяку і люто дриґав ногою з липучкою і волаючою мишею. Поверхня трималася мертво. Зате миша, ментиляючись туди-сюди на якихось останніх своїх соплях, заверещала ще потужніше. Лише після серії наденерґійних татових дриґів бідолаха нарешті відірвалася , і, здійнявши маленькі хвилі на компотному плесі, запливла під холодильник.
Тільки тут ми з малою закрили роти. Мама з широко відкритими очима мовчала. Батько були потні, вирячувались на збещещені брюки від новісінького костюма і сопіли...
Прибирали ми до світанку. По ходу, звичайно ж, вислухали татові погляди на липку поверхню, на мишей, на буддизм і вегетаріанство. Також був прочитаний цикл коротеньких але запальних лекційок про компоти, які нормальні люди тримають в холодильниках, про вафлі "Сніжинка", які жоден гризун не здатний трощити в таких кількостях як наша мама, про графини, якими в наш час користуються хіба що аристократи і дегенерати... А якщо вже і знаходяться такі, то всеодно утримують їх в холодильнику. А тим більше літом, і тим паче з компотом! Бо ще би пошукати дурнів, яких компоти тримають за столах, та ще й з самого кінця... А особливо чортяки вночі... і ще й у графині цьому гадському... і тацю... з цим пацюччям паршивим, хай йому... і, гик..., з вафлями "Сніжинка"... собачими... гик... чортяковими...
Протягом усієї проповіді мама мудро мовчала, мала мела скло з компотом, а я віддирав липку поверхню з татової ступні . Разом з мозолями на ній лишився жмутик мишачих вусів і клапоть достатньо великого ніжно-рудого вуха.
- Ну нічого, діти мої, - мовила мирно мама, коли тато нарешті остаточно заплутався і потух у ліжку, - ви ж знаєте нашого батька… Він завтра сам же про це все і пошкодує…
Звісно ж, ми знали...
Але не сподівалися що це станеться з самого ранку
Такої бурхливої виробничої діяльності квартира не бачила, напевне, з часів свого будівництва. Ми ще спали, як на балконі вже дзижжав дриль, стукалось молотком, пилялось, крехталось, плювалось, немилосердно часто згадувалось чортяку, і періодично просилось "сонечко, будь-ласочка, ще водички...". Здавалося, що вже цього разу, як ніколи, на балконних полицях буде поставлена справжня хазяйська крапка. Напевне мамі теж на це надіялось, бо поки тато пихтів вона ходила в прекрасному гуморі, носила воду і гризла морковку.
- Глянь, що робиться! Бачиш? Ти тільки подивися! - вона демонструвала пакетики з харчами, які миша, маючи суто українське походження не з'їла, зате понадгризювала. - Ай-яй-я, який чудовий мені урок! Треба було з першого ж дня не жлобитися, а годувати її організовано!
Без жодного натяку на злість мама ссипала все в банку і грозилася, що хай тільки миша не схоче цього доїдати. Тато кивав, аж раптом глянув на банку і сів:
- Здається в мене ідея... - задумливо промямлив він, відклав дошку з пилкою, а очі його запалали.
Мама навіть відкрила рота щоби щось зауважити, але промовчала, злісно хряцнула моркву і пішла на кухню.
Ідея була така ж проста як і фантастична. Ще з дитинства тато пам'ятав, як у бабусиній коморі миші самі нападали у відкриту банку з олією...
- А баба недобачала, та до мене, це ти, каже, бешкетнику, накидав огірків в олію? Я туди, а там повна банка мишей втопших з роззявленими ротами плаває. Плавно так, як космонавти!Ти втямив? Вони дряпались по серванту і стрибали прямо в банку! Цілими чередами валилися ! Ну бо справді, звідки дурна миша може знати, що в олії можна втопитися? Отак і ми Мишаню нашого впіймаємо. Ну, ти втямив?
Я засміявся:
- Я-то втямив, але…
Ну, коротше, побилися ми об заклад. Тато до полиць встиг наклястись ще й килими повибивати, - от на них ми і поспорили.
Дошки, з яких так і не народилися полиці, були акуратно звалені на своє довічне місце на балконі, зате до обіду тато сколотив цілий ешафот, з якого нерозумна миша малася кинутись в трилітрову банку акі в райську благодать.
- Чи може хтось у цій хаті ще сумнівається, що не пізніше завтрашнього ранку Мишаня (миша тепер називалася тільки так), у цій банці битиметься головою об стінку і рватиме на собі волосся з досади?
Тато з піднесенням вихвалявся і сипав дотепами. Ми з малою лише хіхікали, мама зітхала і мудро мовчала.
З "кладезем дурості", як тато нарік свою конструкцію, він возився весь залишок дня. То міняв нахил помосту, то шліфував його поверхню від скіпок (щоб миша не покололась і, не дай Боже, не передумала йти далі), то виполіскував банку від сторонніх запахів...
Лише все ретельно підготувавши, тато нарешті розклав по ешафоту сухарики, а на дно банки плеснув олії. Тієї самої, внюхавши яку, дурна миша враз малася кинутись в банку, навіть не підозрюючи, що в принципі так можна втопитися і плавати потім плавно як космонавти з роззявленим ротом.
- А це моя персональна подяка Мишані за те, що він не погидував, не загордився... безпосередньо на пам'ять! - сказав тато і, наперед тішачись, поклав на дно ще й шматок сиру.
Ранку не могло дочекатися. На кожне деренчання холодильника батько півночі зривалися на кухню, але Мишанею і не пахло.
- Після вчорашнього з три дні тепер трястиметься десь у кутку й оплакуватиме свого вуса з вухом. І хріна висунеться. - пояснив тато, але помилився.
Мишаня вдосталь наплакався тієї ж ночі і до ранку добросовісно переїв все що можна було переїсти. А на знак персональної подяки лишив на пам'ять кілька кавеликів. Вони були накакані прямо на сир, а подекуди плавно плавали по олії, не тонучи.
Такого цинізму з боку дурної миші тато ніяк не сподівався. Він заглибився у себе і бродив весь ранок з таким виглядом, наче ті кавелики йому наклали безпосередньо в душу. На роботу пішов навіть не поснідавши.
Зате ввечір, коли я повернувся, на кухні аж кипіло. "Кладезів дурості" було вже два. Помостом на другому слугували томики Чехова викладені сходами - ще одне особисте татове ноу-хау . На дно банок було понакладено крім сиру ще й ковбаси, а олія сьогодні була нерафінована. Заради неї батько вперше за останні роки персонально з'їздили на базар.
Тато нюхав пробку і самопідбадьорювався , що в цю олію Мишаня вже точно піде як в дим.
- Та я би сам в таку олію залюбки кинувся! Хіба можна її порівнювати з "Олейною"? - , чмокав він язиком і все поривався поспорити з мамою, що не пізніше завтрашнього в крайньому випадку вечора, паразит таки буде сидіти в банці, битися головою і рвати волосся.
- Будєт сідєть! Я сказав! - кривлявся тато в передчутті свого тріумфу.
- Не сумніваюся... - мудро відповідала мама, розгрібаючи безлад на балконі.
Ранок тато зіпсував не тільки собі, а й усім. Виявилось, що це не Мишаня "страннєнький", що не завалився в банку, а мама у нас щонайменше дивна.
- Я буквально убиваюся, щоби взяти живим їй цього падонка, а вона, виявляється, його на тєхаря підкормлює!!! Найпершого у світі розносчика зарази!!! Ну комусь розказати - не повірили б! - пінився тато, вишвирюючи з-під холодильника блюдечка з цілими покладами тих самих харчів, які Мишаня спробував би лише не доїсти.
Мама виправдовувалася, що вона й сама про них забула, але тата від того не попускало.
- От воно натягалося їх по закуткам на тиждень вперед, а мені голову ламай, чим банка не така! Ну то ясно чим! Який дурень піде в банку, коли йому харч на блюдечку підносять? - вже увечір причитав тато, особисто проводячи інспекцію кухні на предмет доступу до харчів.
Такий захід негайно дав результат. Шматочки сиру і на помості і на балюстраді імені Чехова Мишаня підмів наступної ж ночі, але падати добровільно в банку все одно не схотів. Може погидував, а може, гляди, й загордився .
Тато не просто запалав, а розгорівся, як піонерське вогнище. Для збільшення кількості кладезів була задіяна ще ціла бригада класиків, у різних комбінаціях у хід пішла копчена ковбаса, сир, сало (сухарями Мишаня став уже відверто перекидатися). Приманочні шматочки-дороговкази довелись до мікророзмірів, щоб Мишаня не встигав по дорозі наїстися і йому не перехотілося кидатися у банку. Одних тільки олій було накуплено ще чотири види з оливковою і кукурудзяною включно.
З особливою напругою тато працював над обладнанням горловин . Там були вірьовочки, по яких Мишаня мався спускатися до сиру і які в останню мить неминуче обривалися б під його вагою; там був папіросний папір, ступнувши на який, Мишаня просто зобов'язаний був провалитися; навіть була сходинка з таємною пружиною, що малася буквально запихати Мишаню в банку, як би йому цього не хотілось і як би він при цьому не пручався...
Вінцем татових творінь стала контрольна полоса з муки "для візуалізації робочих маршрутів". Словом грався батя не по-дитячому, але Мишаня як не ловився так і не ловився. Ну не ловився, падлєц, і хоч ти трісни, і робив це з усієї сили, і чим далі - тим витонченіше.
Складалося враження, що ця з татових слів, чортяка, давно все розкусила, дивиться на це з якоїсь нички, зараза, і тільки собі гирже. А вночі виходить навіть не так пожерти, як познущатися над рідним моїм татом. Як не перегрезе ту саму вірьовочку, то палітурку в Достоєвсього. Як не харчі порозкидає, то кавелики. При чому в самих болючих для сприйняття місцях, в татовому капці, наприклад.
Ще через кілька днів безславних експериментів вилов Мишані став справою татових життєвих принципів, честі і професійної гідності. Про телевізор було забуто, про обмивання кандидатських теж, по телефону розмовлялося сухо , коротко і тільки про гризунів. Він читав літературу, сидів в інтернеті, приносив з роботи якісь мензурки й міг годинами їх бодяжити в кабінеті. За короткий час ми дізналися безліч корисної інформації про те, які бувають миші, де живуть , як плодяться і що люблять... Та нашого Мишані це якось мало стосувалось. З величезного розмаїття продуктів, за які гризуни всієї планети буквально йшли на смерть, він визнавав лише сир, та ще й не кожного, як з'ясувалося, сорту. А ті всі ковбаси, сухарики й зернятка, якими би бодягами тато їх не приправляв, Мишаня у кращому випадку жував і випльовував, у гіршому - футболявся ними по кухні.
Минули роки... Мишаня виріс, змужнів і навчився грати на маленькій скрипочці. Ще він полюбив весело танцювати гопачка, вишивати хрестиком, водночас підробляючи у нас піддослідним кроликом . Кухні більше не було, замість неї ми відкрили полігон-лабораторію по вивченню психології урбанізованих гризунів. Знаходились компанії, які давали на це реальні бабки. Так ми й розбагатіли. Жарт.
Минуло ще кілька днів. Про нашого Мишаню знали всі кому це було небайдуже. Знайомі поділилися на два табори, одні вболівали за тата, другі за Мишаню. Татові це додавало азарту і наснаги. Мишані було по барабану. Він животів у своє задоволення і кабанів з кожним днем. Замість тоненької полоски від хвоста між ювелірно витонченими слідами на муці тепер лишався широкий слід від його пуза. І чим далі - тим ширший. Найдивовижніше, що при цьому він зберігав просто таки унікальну обережність і ловитися не збирався й близько. Ми не сердились і ставилися до цього з розумінням. Погодьтеся, йому дуже кучеряво у нас жилося і хто на його місці поводився б інакше?
Сказати правду, Мишаню піймали би вже з десять разів. Наприклад, елементарно наступивши на хвоста, якого він став забувати втягувати за собою під плиту. Або ж коли мала потай від тата скормлювала йому сир, щоб показати подругам цю розкормлену з пів-вухом і пів-вусом пику.
Але ж тата просто заціпило з тією банкою! Інші варіанти крім як "Мишаня б'ється головою об стінку і рве на собі волосся з досади" тата просто не влаштовували. І справа ж була навіть не в вибиванні килимів і фарбуванні майбутніх полиць на балконі, про що ми вже встигли доспорити. Як кожен нормальний науковець тато був аж надто забобонний і загадав, що коли з Мишанею нічого не вийде, то й здача експерименту як горить так і згорить. З усіма витікаючими з цього преміями. Так що й тут ми виявляли розуміння.
Та ось одного дня наш змарнілий від боротьби татусь прийшов сяючий як сонце.
- Ти вибивачку знайшов? А щітку купив? А вже пора! До початку кінця лишилося недовго. - Повідомив він і поприбирав геть свої баняки з класиками. - Якщо вже їх виставлю, то це буде точно востаннє, і перед самою здачею - пояснив він.
Тато шифрувався, ми знизували плечима, а з Мишанею стало щось робитися. То він, перебігаючи з-під плити в-під холодильник з усієї дурі лупився об ніжку стола по дорозі, то до півдня міг валятися в якомусь павутинні в кутку під батареєю, то його кренило і він ходив кругами, періодично виходячи і заходячи під меблі як місяць за хмари...
Дійшло до того, що коли батьки якось затрималися , Мишаня цілий вечір дико верещав за плитою доки не повернувся тато і не зачинився з ним на кухні. В тому, що Мишаню на щось підсаджено не було жодного сумніву. Та на всі мої здогадки тато лише самовдоволено посміхався і напускав словесного туману.
Аж якось він прийшов з роботи раніше, хитро спитав у мами чи не могла би вона підготувати на завтра той костюм, що ніякий вже не новісінький, а мене покликав на кухню. Як фокусник тато дістав з-за плити пусту поїлку для хомячків, потім видобув рибальську свою залізну пляшечку для коньяку і плеснув якусь рідину прямо на кахлі. Поруч поклав сир.
І о, чудо! Зомбі вилізло! Голова його трусилася, лапи дрижали, а вигляд загалом був такий, ніби ним гралися у футбол коти з налипшою на лапи грязюкою. Мишаня встромив хобота в калюжку і поки всю її не вилакав не вспокоївся. Лише потім внюхав сир, загриз його і вайлуватим перевальцем почвалав назад під плиту.
- Ну от тепер можна і "кладезь дурості"! За цією штукою, - тато переможно хилитнув пляшечкою, - Мишаня не те що в банку, до чортяки в пащу полізе. Чи хтось тут думав, що батько тільки єрундою на роботі займається? Тільки ж ти мамі, дивись, не розпатякай! А то приш'є знущання над тваринами, хріна відробиш потім... Ну, втямив?
Я втямив і став прикидати скільки ж це у нас килимів. А тато урочисто почав розкладати свою багатостраждальну конструкцію. Аж тут у двері подзвонили.
Мама завела на кухню даму з дочкою - наших сусідів десь зверху. Дочка тримала клітку.
- Як нам повезло, що ви досі його не вбили! Ми вже не надіялись колись побачити нашого Султана! Рідко знайдеш людей, що терплять мишей... А ви бачили, які в нього симпатичні руді вушка? А які великі! А вусища бачили? Це не просто мишка, Султан дуже рідкісний, нам його привезли з самого Гібралтару, знаєш де Гібралтар, дитино? - звернулась вона до малої, що теж зайшла в кухню, - географію вже вчите?..
Дама торохтіла, не даючи вставити мамі й півслова, а дівчинка дістала з коробочки сухарика, лягла на підлогу й жалібно заскиглила:
- Місь-місь-місь! Султа-ан, Султанчик, ну вилазь, твоя хатка за тобою скучила...
Тато підпер голову і намагався дивитися у стелю. Я у вікно.
- Він ще не впізнав мене, от побачте, як він зрадіє, що Я принесла йому сухарика. Це його улюблені! Ось зараз! Султа-анчи-ик вила-а-азь...
Ясна річ вилазити ніхто і не збирався. Хоч не виключено, що просто не міг. Тоді вирішили відсунути плиту .
Султан, чи то пак, Мишаня валявся, розкинувши лапки, обриганий з ніг до голови. Його розкормлена пика не виражала нічого крім спокійного тваринячого щастя. Звичайно ж , настільки собі можна уявити вираз тваринячого щастя на мишачій пиці. Він щасливо спав і, не повірите, навіть похропував уві сні, зрідка сіпаючи лапками. Симпатичні руді його вушка лежали на підлозі як півтора пожмаканих туалетних папірця.
- Мама, що з ним ? - перелякано спитала дівчинка, безрезультатно тикаючи йому в носа сухариком.
Дама нарешті притихла.
- Біднюсінький! Мабуть опух від голоду! Він же зовсім не пристосований до волі!.. – плаксиво засюсюкала жінка, уникаючи дивитися нам в очі.
Мама скривилася, але мудро промовчала. Тато зосередився на люстрі.
Коли Мишаню піднімали, він роздратовано загарчав і розліпив п'янючі свої очі. І побий мене грім, якщо він не кляв світ аби його поклали на місце.
Жінка сухо подякувала нам за доброту, запихнула Мишаню, чи то пак, Султана в клітку і попрощалась.
- Жаль Мишаньку... класний був чувак... - сумно сказала мала.
- Чортяка! Це що ж це, як він б'ється головою об стінку і рве волосся, виходить, ми так і не побачимо?!
Тато в розпачі ткнув стіл і став ходити по кухні.
- Але ми це почуємо... їх вікна над нами… - спробував пожартувати я, але крім малої ніхто не засміявся.
- Принаймні він був у нас щасливий ... наскільки може бути щаслива тварина- сказала мама і всі без винятку погодились.
І тут задзвонив телефон.
- Ну от, не інакше це з лабораторії... у-у-у... - приречено простогнав тато і обхопив голову руками.
- Подруга їде у відпустку і питає, чи не могли би придивитися за двома сірійськими хомячками? Я єдина в кого немає кота... - мама зайшла на кухню з трубою.
- Хомячками ?! - спитав я і подивився на тата
- Хомячками? - тато підвів голову і весело повів бровою на маму.
- Так, сірійськими... двома... - сказала мама.
Звісно ж , ми могли.
Доля хомячків була вирішена. Їх чекало двадцять днів лафи і суцільного тваринячого щастя. Надія на вдале завершення експерименту отримала друге дихання. А вирішення долі килимів з полицями відстрочилось ще на три тижні. Так вже ми з татом переспорили.
