Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47676
Рецензій: 92540

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Дуб ( доповнено)

© Залєвський Петро, 13-02-2009
На дідусевому подвір’ї росте міцний дуб. Широкий стовбур майже від самої землі розтікається у височінь двома товстенними гілляками . Андрійкові здається, що могутнє дерево підпирає розлогою кроною небо. Там, у високості, з велетнем бавиться пустун-вітерець, марно силкуючись одягнути на його зелену голову біленьку шапку-хмаринку. Дуб подовгу мовчазно спостерігає за тими забавами. Та варто невгамовному бешкетнику хоча б ненароком дмухнути сильніше, як дерево вмить стурбовано закрекче кремезним верховіттям.
Знайшов, мовляв, потіху… Не порушуй мого древнього спокою.
    − Дідусю, а хто з вас старший? Ти, чи дуб? – Андрійко підбіг до діда, що  присів перепочити на лавчині в затінку дерева.  
     − Та… – посміхнувся дідусь, замислено підвівши погляд на розлогу крону, – як тобі сказати…
     − Невже не знаєш? – не терпиться малому.
     − І ровесник мені дуб, і ні…
     − А як це може бути, дідусю?
     − Може, внучку, все може. На віку ж бо – як на довгій ниві…
     − Розкажи, діду, ну розкажи! – Андрійко і собі вмостився біля старого.
Дідусь на якусь мить замислився, а потім неквапом розпочав:
     − Давно це було, і багато води утекло з того часу. Років та й років… Був я, мабуть, тоді такий, як оце ти, а може й менший. Війна тоді гриміла світом, страшна війна… Так і звалась – Друга світова. Дай боже, щоб те лихо ніколи не повторилось.
     − І що, тоді увесь світ воював? – хлопчина з цікавістю позирнув на дідуся.
     − Ну, весь не весь, а багато країн, і багато народів.    
     − А Україна? Теж воювала?
     − Бачиш, внучку, тут така справа – українці воювали, своєю кров’ю землю щедро окропили… Он, з нашого села теж полягло немало. Молоді всі. Їм би жити та жити. Та України, такої, як тепер, вільної та незалежної, не було.
     − А чому?
     − Тоді наш край належав до держави, якої вже нема – до Радянського Союзу.  А вже він, той Союз, і воював. І українці теж були в його армії. Разом з усіма.
     − А хто ж там іще був? В тім, ну-у… Союзі?
     − Та кого там тільки не було. Дуже багато різних народів. Мабуть, і не пригадаю усіх. Та добра вони в тій країні не бачили, ой, ні…
     − То чому ж вони її не полишили?! − загорілись Андрійкові оченята, − коли без добра?
«Ото вже козарлюга росте!..» − промайнуло в дідовій думці.
     − Еге-е, не так-то легко це, Андрійку. Міцно тримали. Кого поїздами – і на люті морози вивезли, а кого – голодом скатували, як оце нас, українців.
     − Голодом? І не було що їсти?
     − Забирали все до останньої зернинки. Скільки нас, українців, у 1933-му вимерло, й не злічити. А хто вижив, мусив мовчати…
     − Дідусю, а як же всі люди в ту державу потрапили?
     − О-о… Це довга історія. Спочатку була Російська імперія, країна така, що землі їй було все мало та мало. І Україну загарбала. А коли стала називатися Союзом, то від намірів своїх не відмовилась.  Армія її була найбільшою у світі, Червоною звалась, де й українці мусили воювати.
     − А проти кого?
     − Напала на нас в той час Німеччина. Був тоді в німців головний, як-то воно називається, вождь. А по-їхньому – фюрер. Отож і навчив їх на нашу голову – мовляв, нема краще німців нікого на білому світі. Та всі народи мають їм підкорятися. А вони йому й повірили…
    −  А це правда?
    − Ба ні… Такі вони, як і всі. Як українці, чи поляки, білоруси… Але тоді,  1941 року, пішли на нас війною.  
    −  А їх перемогли?
    −  Так, але страшною ціною. Багато воїнів полягло у боях, дуже багато. І вже тоді, коли ворог тікав геть, трапилося з цим дубом… Селом проходили війська. Червона армія. До-о-вга колона. Воїнів, певно, тисячі й тисячі. І піші, й на конях… Автомобілі, гармати…
   − А танки? Танків не було? – Андрійка зацікавили грізні машини.
   − Ні, не було. Зате мали їхати «катюші». Це такі…  
   − Я знаю, знаю! Міномети, на автомобілях. Стріляє, наче ракета. Я на малюнку бачив… – опередив внучок.
  − То ж і мені, малому, закортіло поглянути. Подався он туди, – показав рукою, – на степок, що біля шляху. «Катюшу» виглядати. Та її, правда, не діждався. Бо раптом все довкола наповнилося моторошним гулом, що наростав з кожною миттю. В небі з’явилися темні цятки, що збільшувалися на очах. То були літаки. І зараз пам’ятаю білі хрести на чорних крилах.
  − Німецькі?
  − Так. Всі кинулися, хто куди… У повітрі щось пронизливо засвистіло. То посипались бомби. Земля загойдалась під ногами. Все навкруги застелив чорний дим, змішаний з блисками полум’я та ревом вибухів. Пригадую, біжу з усіх сил додому, земля стугонить, а перед очима − якісь дивні рядки фонтанчиків по білому снігу…
  − Фонтанчики? На снігу? − хлопчик знизав плечима.
  − Звідкіля ж мені було тоді знати, що то з літака строчили, кулеметом…  От сніг і підлітав доверху, від тієї «зливи». Якийсь солдат мене за комір схопив та заховав за вцілілою стіною сусідського хліва. Може, й порятував тим від наглої смерті. Там пізніше і знайшла мене моя мама… А солдатів же полягло…
  − Багато загинуло?
  − Не знаю точно. Вони всі там, ті воїни, в братській могилі. Ти ж бачив на цвинтарі могилу з червоною зіркою?
  − Егеж. Ти ж ту зірочку щовесни підфарбовуєш.
  − То вони там сплять вічним сном. Може, там і той, що тоді мене, малого, за комір…
  Дідусь замовк. Андрійкові ніяково було порушувати мовчанку… Та цікавість взяла верх:
  − А з дубом що?
  − Еге-е… – продовжив старий, – три бомби впали на подвір’я. Одна вивалила стіну в хаті, дякувати, що в хату німець не влучив. Інша торохнула в кінці саду, пошматувавши осколками гілля розлогої яблуні. А третя − по дубові. Його зчесала вибухом до пенька. Таким у нас був Новий рік. 1944-й. Ворог засіяв. Нарахували тоді люди 16 ворожих літаків, що тричі пронеслися над селом. Переорали землю. Снігом та кров'ю...
А навесні пеньок укрився кущем зелених пагонів. Я всі обламав, та ці два залишив. Ось які вони стали, – дідусь піднявся з лавки, торкнув долонею шершаву кору, – пагони… Вони – мої ровесники. Не можна знищити дерево, не знищивши кореня. Як і наш народ, коріння якого ось тут, у цій землі.  
... А дуб лише стиха гомонів листочками. Теж, певно, прислухався до розмови.


Це абсолютно реальна історія. Це дерево росте і понині.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій, 14-05-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 02-05-2009

Відповідь Автору.

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© ... ..., 13-04-2009

Екскурс

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олесь, 23-02-2009

Знову чіпляюсь,

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© , 23-02-2009

Обидві версії мають право на існування...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Галина Михайловська, 15-02-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Вадмирова, 15-02-2009

Немає межі досконалості

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 14-02-2009

Світлина пам'яті

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 14-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62579298019409 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …