Панянка ніч накинула на білий світ традиційну чорну накидку, поцяцьковану зірками і тонким серпом місяця. Погукала до служби вірних слуг, які давали тепер про себе знати голосами пугачів та сов, писком кажана, далеким виттям вовків, мерехтінням у світлі каганця нічних метеликів.
У стайні фиркали ситі коні. Із корчми чувся гул хмільного люду, чийсь п’яний голос спробував затягнути сороміцьку пісню, але незабаром втопився у морі бесіди. Неподалік від будівлі хропів п’яний мужик. Якісь постаті, похитуючись, стояли неподалік та голосно між собою лаялися.
Жебрак переступив поріг корчми і зайшов усередину, мружачись від несподівано яскравого світла, що панувало всередині. Кілька чоловіків оглянулись, але не побачивши нічого цікавого повернулися до свого заняття.
Всередині ніде було голці упасти. Різношерстий люд, який зібрався тут звідусіль, набивав шлунки їжею та запивав це діло горілкою, вином, пивом, квасом. У повітрі висіли звичні для корчми запахи смаженого м’яса, перегару та поту.
Праворуч розсілися козаки. Судячи з одежі та розмов – з надвірного загону князя Потоцького. Навпроти сиділи запорожці. Саме звідти долинала найбільша частка гамору. Між цими двома гуртами, немов утворюючи нічийну територію, розмістився інший люд. Жебрак розрізнив серед них чорнобородого волоського купця, двох лядських шляхтичів, кількох селян, з вигляду заможних, не бідних. Між цим людом крутилася вертка молода жидівка.
Старець підійшов до корчмаря, який сидів у кутку і уважно спостерігав за відвідувачами.
Коли перед ним постала мара, мало схожа на людину, і загородила собою огляд, він невдоволено скривився. Оглянув її з голови до ніг.
Жебрак був сухий і худющий, немов таранька. Давно не голений, від чого борода сягала грудей. Патлатий. Зодягнений у старі сорочку і свитину, настільки пошарпані, що через них світило голе немите тіло. Без чобіт. Хоча звідки вони у жебрака? Ступні настільки зашкарубіли, що певно були твердіші за волячу шкіру.
- Чого тобі?
