Марина Левицька «Коротка історія тракторів по-українськи»
Два телефонні дзвінки та один похорон.
Через два роки після того, як померла моя мама, мій батько закохався в гламурну українку, блондинку і розвідницю. Йому було 84, а їй 36. Вона вибухнула в нашому житті, як пухнаста рожева граната, добряче скаламутивши і без того каламутну воду, виплеснувши на поверхню бруд далеких спогадів та добряче давши під зад нашим сімейним привидам.
А все почалося із телефонного дзвінка.
Батьків голос, тремтів від хвилювання і тріщав у трубку: «Гарні новини, Надєжда, я одружуюсь».
Пам’ятаю, як в голову вдарила кров. Ну, будь-ласка, нехай це буде жарт! Він збожеволів! Ти, старий телепне! Але все це я йому не кажу. «О, це чудово, тату!» - ось, що я йому кажу.
«Так, так! Вона приїхала сюди з України зі своїм сином. З Тернополя, це ж Україна!».
«Україна!» - зітхає він, вдихаючи збережений у пам’яті запах щойно скошеного сіна і вишневого цвіту. Та я вловлюю якийсь легкий душок Нової Росії.
"Її звати Валентина, - каже він мені, - але вона більше схожа на Венеру. Венеру Боттічелі, що з’являється з хвиль. Золоте волосся. Чарівні очі. Великі груди. Коли ти її побачиш, ти все зрозумієш».
Дорослий, що живе в мені, поблажливий: Як мило – останнє буяння пізнього кохання! Та дочка в мені розгнівалася не на жарт: Зрадник! Хтиве старе чудовисько! І це тільки два роки після маминої смерті. Я розлючена, та мені цікаво. Не можу дочекатися, щоб побачити її – жінку, яка зазіхає на місце моєї матері.
«Здається, вона визначна. Коли можна її побачити?»
«Після одруження ви можете зустрітися»
«Я думаю, було б краще, якби ми спочатку зустрілися, ти так не думаєш?»
«А чого це ти хочеш зустрітися? Це ж не ти одружуєшся, а я». (Ага, він знає, що щось тут не так, але надіється вибратися з цієї багнюки чистим).
«Але, татку, ти справді про все добре розміркував? Мені здається, все відбувається занадто швидко. Я думаю, вона надто молода для тебе».
Я дуже старалася приховати у голосі будь-який натяк на мою незгоду, наче мудрий і обізнаний в усьому на світі дорослий, який має справу з по вуха закоханим юнаком.
«36. Їй 36, а мені 84. Ну і що?» (Він акцентує кожен звук – ш-ч-о)
Його голос трохи підвищився. Він готувався до цього запитання.
«Ну, це достатньо суттєва різниця у віці…»
«Надєжда, я ніколи не думав, що ти така буржуа» . (Він особливо виділяє останній склад, а!)
«Ні, ні! – він все-таки примусив мене боронитися, - це ж можуть … виникнути проблеми».
«Та не буде ніяких проблем», - каже тато. Він передбачив усі проблеми. Він її знає вже три місяці. У неї є дядько в Селбі, і вона приїхала провідати його по туристичній візі. Вона хоче влаштувати нове життя для себе і для сина на Заході: гарне життя, з гарною роботою, гарними грошима, гарною машиною, - ні якоюсь тобі Ладою чи Шкодою! - гарною освітою для сина, - Оксфорд чи Кембридж обов’язково! - не менше того. І, до речі, вона - освічена жінка. У неї диплом фармацевта. Вона легко знайде тут чудову роботу, тільки-но вивчить англійську. Між іншим, він допомагає їй з англійською, а вона прибирає будинок і доглядає за ним самим. Вона сідає йому на коліна і дозволяє пестити свої груди. Вони щасливі разом.
Стоп! Мені це не почулося? Вона сидить на колінах у мого батька, і він пестить її величезні груди а ля Боттічелі?
«Що ж…, - я поки тримаюся, але злість вже точить моє серце, - …життя повне несподіванок. Надіюся, у тебе все добре. Але, послухай, тату, - (час бути прямою), - я розумію, чому ти хочеш одружитися з нею. Але ти запитував себе, чому вона хоче з тобою одружитися?»
«Так-так. Я знаю. Паспорт. Віза. Дозвіл на роботу. Ну і що?», його голос хрипить від злості.
Він все продумав. Вона буде доглядати за ним, в той час як він буде старіти і слабшати. Він забезпечить її дахом над головою, буде ділитися з нею своєю маленькою пенсією, поки вона не знайде гарно оплачуваної роботи. Її син, - до речі, надзвичайно обдарований хлопець, геній, грає на піаніно, - отримає англійську освіту. Вечорами вони будуть разом говорити про мистецтво, літературу, філософію. Вона культурна жінка, не якась там неотесана селючка. Він вже, між іншим, витяг з неї її погляди на Ніцше і Шопенгауера, і погляди у них збіглися! Вона, як і він, захоплюється конструктивним мистецтвом, і ненавидить неокласицизм. У них багато спільного. А це міцна основа для шлюбу!
«Але, тату, ти не думаєш, що для неї було б краще одружитися з кимось її віку? В поліції зрозуміють, що це шлюб з вигоди. Вони ж не дурні» .
«Г-мм»
«Її ще можуть відправити додому, назад в Україну».
«Г-мм».
Про це він не подумав. Це його трохи пригальмувало, але не зупинило у подальших роздумах. «Розумієш,- чую його пояснення, - я – це її останній шанс, її останній шанс втекти від переслідувань, бідності, проституції. Життя в Україні занадто тяжке для такої ніжної істоти як вона. Я ж читаю новини, а новини сумні. Там немає хліба, немає туалетного паперу, немає цукру, немає каналізації, немає чесності у суспільстві, а електрику дають тільки час від часу». Як він може приректи милу жінку на таке? Як він може пройти повз неї?
«Ти мусиш це розуміти, Надєжда, тільки я можу її врятувати».
Це правда, він старався. Він зробив усе, що міг. До того, як він надумав з нею одружитися, він шукав для неї більш підходящого чоловіка. Він вже звертався до Степаненків, пристарілого подружжя, чий єдиний син все ще живе з ними. Він звертався до Містера Грінвея, удівця, який живе в селі, і чий неодружений син час від часу відвідує його. (До речі, розумний тип. Інженер. Не пересічна особистість. Був би гарною партією для Валентини.) Та обидва ці кандидати відмовили, вони надто вузьколобі. Він так їм і сказав, прямо і відверто. А тепер ні Степаненки ні Містер Грінвей з ним не розмовляють.
Українська громада в Пітербороу не прийняла її. Вони занадто обмежені. Їх не вразили її погляди на Ніцше і Шопенгауера. Вони застрягли в минулому, в українському націоналізмові, в бандерівщині! Вона ж - сучасна і вільнодумна людина, а про неї поширюють злі плітки. Вони кажуть, що Валентина продала материну козу і корову, щоб купити жиру на маски для обличчя, щоб приваблювати західних чоловіків. А у її матері, до речі, є кури і свині, та ніколи не було ані кози ані корови. Ось тобі вся дурість та ницість цих пліткарів!
Він кашляє і хрипить у телефон. Він розсварився через неї з усіма друзями. Якщо буде потрібно, він відмовиться від власних дочок. Він залишиться сам на сам проти світу – з однією красунечкою на його боці. Його слова не встигають за його запалом Великою Ідеєю.
«Але ж, тату».
«Надєжда, ти маєш розуміти, що у деяких питаннях чоловік керується іншими імпульсами, ніж жінка»
«Тату, звільни мене від лекції з біологічного детермінізму, я тебе прошу».
