| Про мене |
Хорхе Луїс Борхес (ісп. Jorge Luis Borges) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист, визнаний одним із найвидатніших письменників XX століття. Народився він 24 серпня 1899, в Буенос-Айресі, але юність провів у Європі, куди його батько, професійний юрист, згодом професор психології, виїхав напередодні Першої світової війни на тривале лікування. Саме батько прищепив синові любов до англомовної літератури; цією мовою Борхес володів чудово: він перекладав Кіплінга, Фолкнера, Джойса, В. Вульф. Крім англійської, він володів французькою, італійською, португальською, латиною. Після виходу на пенсію батька Борхеса родина виїхала до Швейцарії, а в 1919 році переїздить до Мадрида.
Вірші й переклади молодого Борхеса друкуються в модерністських журналах. На самому початку 20-х років Борхес зблизився з гуртком молодих іспанських літераторів, що назвали себе «ультраїстами», котрі належали до літературної течії, проголосивши, що метафора — головний елемент, основа й мета поезії; все це відбилось на подальшій творчості письменника. Після повернення до Аргентини в 1921 році він випускає кілька збірок віршів у дусі усе того ж ультраїзму. З державним переворотом 1930 року, коли скінчилося ліберальне правління партії радикалів, абстракціоністське експериментування висихає, і Борхес з 1930 року зовсім залишає поезію, до якої повернеться лише в 60-ті роки, коли постане перед читачем зовсім іншим поетом, який остаточно відійшов від авангардизму.
Після декількох років мовчання він з 1935 року починає одну за одною видавати свої прозові книги: «Всесвітня історія підлоти» (1935), «Історія вічності» (1936), «Вигадані історії» (1944), «Алеф» (1949), «Нові розслідування» (1952), «Повідомлення Броуді» (1970), «Книга піску» (1975) та інші.
У 30-ті роки, коли до влади в Аргентині приходять військові, Борхес підписує низку протестів проти свавілля аргентинського уряду. Наслідки цього одразу ж виявили себе: з міркувань благонадійності Борхесу відмовили в Національній премії за книгу новел «Сад з розгалуженими стежками», було заарештовано його матір і сестру, самого Борхеса позбавили місця роботи в бібліотеці. Допомогли друзі, котрі виклопотали для нього читання циклу лекцій в Аргентині та Уругваї.
Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1950 року Аргентинська спілка письменників обрала його своїм президентом, яким він пробув три роки. 1955 року після військового перевороту, який скинув уряд Перона, Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і обіймав цю посаду до 1973. У грудні 1955 року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно пише і викладає на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса.
В цей час катастрофічно падає зір Борхеса: далися взнаки наслідки невдалої операції та важка родинна хвороба: кілька поколінь чоловіків-Борхесів помирали в повній сліпоті. У наступні десятиліття, крім служби в Національній бібліотеці, Борхес читає в університеті лекції з англійської літератури, багато займається філологією і філософією. У 60-ті роки, коли прийшла слава, здійснює кілька подорожей Європою й Америкою, час від часу виступає з лекціями.
У 1961 Борхес розділив з С. Беккетом Міжнародну видавничу премію у розмірі 10 тисяч доларів. Ця нагорода зробила письменника всесвітньо відомим і стимулювала переклад його творів багатьма мовами: шведською, норвезькою, данською, польською, португальською, івритом, фарсі, грецькою, словацькою, арабською тощо; за його творами знімають фільми.
У 1979 Борхес отримав Премію Сервантеса — найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в галузі літератури.
1986 року видатний аргентинець переїздить до Женеви, де й помирає 14 червня у віці 86 років. |
