Дякую Вам, Максиме! Ви маєте рацію, скрипаля можна було взагалі відсунути на задній план. Але мені поки що не хочеться прибирати той епізод із фотографуванням. Можливо, згодом я передумаю.
Не зовсім погоджуюся з Вами щодо містичної складової картини. В тексті ж не йдеться про те, що вона чарівна. Це лише нагдування, як охарактеризувала її теща нашого героя. Але, певно, я прописала це не надто чітко і цим заплутала читачів.
У нас попереду вже зовсім мало частин. Поки що не натякатиму, чим все завершиться. Але завдяки Вашим рецензіям я дещо переосмислила і трохи змінила фінал, зробивши його не таким відкритим.
З повагою, О.
Вибачте, що анонімно, Олено.
Про скрипаля я мав на увазі, що музиканти такого ґатунку вдома не сидять і часу зайвого не мають, собы не належать. Зрозуміло, що він Вам потрібен, аби виявити пляму над його головою та звести розмову до стежки геніїв. Але - якщо скрипаль не виконує жодних інших функцій, то "скрипач не нужен". Тобто його можна згадати в розмові Віктора та його тещі - достатньо, що він зникав, що став генієм, що відсутній для родини - це навіть буде логічно, показати, що його немає вдома ніколи, хай би Віктор про нього й не питався, а про це зауважила теща та розповіла йому про стежку та картину.
Тоді можна буде зекономити текст, зробити його динамічнішим за рахунок видалення епізоду з фотографуванням родини - тому що відбувається дублювання доказової бази: Віктор залучає фотографа та детектива, аби знайти пляму та інформацію про зникнення тестя в дитинстві. Гадаю, достатнім буде повідомлення детектива про дивний збіг (зникнення + наступна геніальність) та розповіді тещі+демонстрацыъ картини.
Тоді взагалі не матиме значення образ скрипаля - хай лишень теща натякне, що вона, між іншим, вже й зробила (ти живеш з генієм блаблабла).
Власне щодо картини - та щодо геніїв. Картина з містичними властивостями, як Ви знаєте, доволі популярний елемент літературного інтер'єру - портрет Доріана Грея, картина в кімнаті Юстаса (Хроніки Нарнії) тощо. Отже, чекайте на закиди. Але то дрібниця - якщо хтось змалював рушницю, іншим також можна, ба більше - вона обов'язково повинна стріляти )
А от щодо геніальності... скільки ще частин в нас попереду? Вже тепер виникає потужний сумнів - як добро повинно бути безкорисливим, так геніальність повинна бути світлою (там же, у Вайнерів, королева Бельгії подарувала скрипалю свій портрет і написала на ньому: Десница гениев осенена Господом, им поклоняются дамы и монархи). Темна геніальність ЗОБОВ'ЯЗАНА самознищитися, обдурити сама себе, викрити власну порожнечу та контрафактність. Обставини твору можуть бути будь-якою мірою фантастичними, але є деякі закони всесвіту, які працюють навіть в світі чаклунів, не тільки серед маглів. Якщо не працюють - тоді весь твір має будуватися на абсурді... Оця родинна обдарованість ходить темною стежкою, походить від чогось на кшталт томінокерського космічного корабля в Стівена Кінга. Сподіваюся, наступні частини містять сеанс магії с последующим разоблачением.
Що стосується якості тексту загалом, після зміни оповідача. Віктор тепер дратує менше. Із загальною оцінкою все ще вагаюся - хочу бачити все.
З повагою та побажаннями нових злетів, Максим
Дякую Вам, Максиме! Ті ліхтарі - стовідсотковий ляп. Дякую, що на нього вказали.
Щодо тестя-скрипаля Ви теж маєте рацію. Розумію, що він вийшов надто схематичним і над його образом ще потрібно працювати. Але Воронченко - персонаж далеко не головний. І в наступних частинах він себе не проявить. Тому, мабуть, повернуся до нього, коли текст трохи відлежиться, коли я по-новому його осмислю.
Приємно мати таких уважних рецензентів. Тому наважуся поставити Вам ще одне запитання. Як Ви вважаєте, тепер, коли оповідачем є автор твору, а не Віктор, стало краще чи гірше?
З повагою, О.
