Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Самотність юрського періоду, автор: Арсеній)

Тиранозавру ніхто не пише

Толік відчув, як у животі замлоїло. Минуло сім днів, відколи він перестав нормально харчуватися. Без свіжого сирого м’яса з’явилася нудота і печія. Але він терпів. Він твердо вирішив стати іншим. Неагресивним, скромним та тихим. Вегетаріанцем. Таким, як у казці, початок якої підслухав, коли самиця-бронтозавриха вкладала своє дитина до сну. Обходився з того часу водиці крапелькою, та кленовим листочком.
Дні та ночі здавалися б йому пеклом, якби не світла та благородна мета. В першу добу було незвично. Його ковбасило від голоду, він вив і ревів, забившись у велику печеру на краю урвища, внизу якого шумів океан. Океан глушив дикі волання, а потім знесиленого присипляв крикуна шумом прибою.
За кілька днів Толік звик. Нудота майже минула, от лише печія часами ще нагадувала про нелегкий життєвий вибір.
Щоб заморити черв’ячка, який оселився в його нутрі, бідний звір глушив зелень. От і нині, щойно в його нутрі черв’як почав викаблучуватись , Толік роззявив пащеку і клямцнув нею чималу гілку найближчого мангра. Стиснувши зубища, зчесав з гілляки листки і почав активно жувати.
«Чавк-чавк-чавк» – залунало лісом голосно та соковито. Від задоволення Толік примружив свої хижі лупаті очиська. Черв’ячку , мабуть, їжа теж сподобалася, бо він перестав крутитися і принишк. Тиранозавр похилився , а потім беркицькув на бік. Йому раптом страшенно захотілося подрімати.
« Ні, дідусю-у, я не їла-а не пила-а, – прозвучало у лускатих вухах відлуння жалісливої колискової, яку співала самка бронтозавра своєму малюку. Толік зітхнув і провалився у сон.
Снився дідусю. Тиранозавр поняття не мав, що це за стота така – дідусю. Але він вперто снився і снився. Ні тіла ні луски, один голос. Низький, розкотистий. І тепло. Тепло яке струмувало з розкотистого гукання, шепоту і сміху.
Цей сон снився Толіку вже втретє. І щоразу на невиразні слова істоти на ймення дідусю, тиранозавр схлипував і відказував:« Бігла через грабельку, вхопила водиці крапельку…», і спрагло облизував язиком свої вузькі ороговілі вуста. А потім Толік дивився на свої залиті кров’ю чергової жертви передні кінцівки і бачив серед часточок подертої плоті, яка прилипла до луски, білий плескатий предмет, на кому писало «лист». Певна річ, Толік не вмів читати – звідки у юрському періоді взялася б грамота? Але дивні знаки, надряпані на білому полі, звучали і тиранозавр чув таємничий шерех, так наче вітер хитає у верховіттям секвой і вони черкають одні об одних: лист… лист…лист… І толік починав плакати, як мала дитина бронтозавра, коли їй страшно.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043637990951538 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати